Іменем України
22 листопада 2019 р. № 400/2599/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001
провизнання протиправною та скасування вимоги від 13.05.2019 р. № 3867-54,
ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Миколаївській області з вимогою визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №3867-54 на суму 273030,90 гривень.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що фактично не займається підприємницькою діяльністю з 01.01.2010, не подає податкову звітність. З 03.11.2009 працює за основним місцем роботи в ТОВ «Будівельно-монтажне управління №13». За період з 01.01.2017 позивач отримував заробітну плату, з якої сплачувався єдиний соціальний внесок.
Позивачка вважає, що оскільки вона перебувала на спрощеній системі оподаткування в неї відсутній обов'язок сплачувати єдиний внесок, оскільки відповідно до ст.7 Закону, такий обов'язок передбачений лише для фізичних-осіб підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування. Закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу.
Крім того, приписами ч.2 та 3 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерського та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, відповідач мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких нараховується внесок.
Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію виклав у відзиві. Свою позицію аргументував тим, що приписами ст.25 Закону та п.3 Розділу VI Інструкції визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяць недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції.
Нарахування в ІКП платника податків провадяться автоматично відповідно до обраної системи оподаткування.
Починаючи з 01.01.2017, у разі якщо фізичні особи-підприємця, які застосовують загальну систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяця звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої Законом. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до інформаційної бази даних ІС «Податковий блок», позивачка знаходиться на обліку у Миколаївському управлінні ГУ ДФС у Миколаївській області з 16.09.2010, на загальній системі оподаткування. Нараховано ЄСВ всього 21030,9 гривень, в тому числі нараховано за 2017 рік 8448,00 гривень, за 2018 рік 9828,72 гривень та за 2019 рік 2754,18 гривень.
Станом на дату формування вимоги про сплату боргу позивача, сума заборгованості зі сплати єдиного внеску складала 21030,9 гривень.
Враховуючи наявність заборгованість станом на 30.04.2019 в сумі 21030,9 гривень по ФОП ОСОБА_2 в ІТС «Податковий блок» в автоматичному режимі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3867-54 від 13.05.2019, яка направлена платнику засобами поштового зв'язку з рекомендованим повідомленням про вручення.
Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу зі сплати єдиного внеску була визначена ГУ ДФС у Миколаївській області на підставі даних інформаційної системи органу доходу і зборів, що відповідає положенням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
В судове засіданні призначене на 24.09.2019 представники сторін не з'явились.
Суд розгляну справу в порядку спрощеного провадження 22.11.2019 без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, відповідно до визначених строків в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі та ухвалі від 24.09.2019, оскільки клопотань від сторін про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, від сторін не надходило.
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 16.09.2010 по теперішній час має статус фізичної особи-підприємця, та перебуває на обліку як платник податків у територіальних підрозділах ГУ ДФС у Миколаївській області. Основний виді діяльності - водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи.
Приблизно з 2010 року, позивачка перестала активно займатися підприємницькою діяльності, працевлаштувався найманим працівником у ТОВ «Будівельно-монтажне управління №13№, а також припинила подавати фінансову та податкову звітність як фізична особа-підприємець.
01.01.2017 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016, відповідно до якого, передбачено обов'язок фізичної особи-підприємця визначити базу нарахування, у розмірі не меншого за розмірі мінімального страхового внеску, навіть у разі не отримання ним дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Протягом 2017-2019 років, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 податкову звітність не подавала, дохід від підприємницькою діяльності не декларувала, єдиний внесок як фізична особа-підприємець не сплачувала.
Разом з тим, в цей період, роботодавцем позивача ТОВ «Будівельно-монтажне управління №13» сплачувала єдиний внесок з заробітної плати ОСОБА_1 .
Відповідно до інформаційної системі ДФС за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 станом на 30.04.2019 рахувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску на суму 21030,9 гривень. З них 8448 гривень за 2017 рік, 9828,72 гривень за 2018 рік та 2754,18 за 2019 рік.
13.05.2019 ГУ ДФС у Миколаївській області винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3867-54, якою ОСОБА_1 визначено до сплати 21030,9 гривень недоїмки з єдиного внеску.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі якщо фізичною особою-підприємцем не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до п.10 Розділу IV Інструкції, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.
Відповідно до п.п.1, 2 Розділу VI Інструкції, до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Відповідно до п.3 Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Відповідно до п.4 Розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Таким чином, необхідно констатувати, що Законом передбачений обов'язок фізичної особи-підприємця, сплачувати єдиний внесок, незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску.
Тобто, мінімальний розмір обов'язкового платежу прямо визначений Законом, і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом.
Саме Закон, визначив розмір зобов'язань платника податків з єдиного внеску.
Вимога про сплату єдиного внеску у мінімальному розміру, стосується фізичний осіб-підприємців, як на загальній системі оподаткування (п.2 ч.1 ст.7 Закону), так і на спрощеній системі оподаткування (п.3 ч.1 ст.7 Закону).
Щодо тієї обставини, що з заробітної плати позивача, яку вона отримувала як найманий працівник, сплачувався єдиний внесок, суд вважає зазначити наступне.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» найманні працівники не є платниками єдиного внеску. За найманих працівників, єдиний внесок сплачує роботодавець.
Базою нарахування єдиного внеску для роботодавця, є сума нарахованої застрахованій особі заробітної плати.
Натомість, у випадку з фізичної особою-підприємцем, платником єдиного внеску є саме фізична особа-підприємець, а базою нарахування є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, сплата роботодавцем єдиного внеску з нарахованої позивачу заробітної плати, як найманому працівнику жодним чином не впливає, на виконання ним своїх зобов'язань зі сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем.
Навіть сплата роботодавцем позивача єдиного внеску у максимальному розмірі, не впливає на обов'язок позивача сплатити єдиний внесок як фізична особа-підприємець, оскільки відповідно до ч.5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обмеження бази нарахування єдиного внеску максимальним розміром застосовується лише щодо отримання заробітної плати за основним місцем роботи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно визначив позивачу зобов'язання зі сплати єдиного внеску, а тому у задоволенні позову належить відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -
1. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 39394277) відмовити.
2. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя В. В. Біоносенко