22 листопада 2019 року Справа № 160/8397/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
30.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати дії (бездіяльність) Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначеній та нарахуванні за віком - з 05.07.2019 року відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року з подальшими змінами та доповненнями - неправомірними.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року з подальшими змінами та доповненнями періоди роботи:
- з 02.06.1974 року по 28.08.1974 року та з 01.08.1975 року по 25.06.1976 року в радгоспі «Перший їм. Петровського сахарний комбінат»;
- з 10.01.1984 року по 15.08.1984 року в «Центральній обласній рятувальній станції»;
- з 02.04.1987 року по 08.04.1993 року в Дніпропетровському ОРС УРСа «Мингеологии УССР»;
- з 12.12.1996 року по 24.09.2006 року у МПП «Шлях»;
- з 29.10.1977 року по 27.12.1979 року служба в радянській армії.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року з подальшими змінами та доповненнями, починаючи - з 07.05.2019 року.
Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.05.2019 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсії за віком. Згідно п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ від 09.07.2003 року з подальшими змінами та доповненнями, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу з 01.01.2019 р. по 31.05.2019 р. - не менше 26 років. Проте, відповідачем рішенням у формі листа від 09.07.2019 року № 170/03.22-18 йому було відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю 26-річного страхового стажу. При цьому відповідачем не зараховані до загального страхового стажу позивача періоди роботи: з 02.06.1974 року по 28.08.1974 року та з 01.08.1975 року по 25.06.1976 року в радгоспі «Перший ім. Петровського сахарний комбінат», з 10.01.1984 року по 15.08.1984 року в «Центральній обласній рятувальній станції», з 02.04.1987 року по 08.04.1993 року в Дніпропетровському ОРС УРСа «Мингеологии УССР», з 12.12.1996 року по 24.09.2006 року у МПП «Шлях» та з 29.10.1977 року по 27.12.1979 року службу в радянській армії, у зв'язку з тим, що вказані записи в його трудовій книжці містять виправлення та неточності, а заявником не було надано уточнюючих довідок, які б підтверджували вказаний період роботи. Позивач не погоджується із вказаними діями відповідача та вважає, що оскільки він в дійсності працював у всі періоди зазначені у трудовій книжці й проходив військову службу, то відповідач безпідставно відмовив йому в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з чим він просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 р. відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 23 жовтня 2019 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
15.10.2018 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що позивач 07.05.2019 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсії за віком, додавши до якої паспорт НОМЕР_1 на ім'я " ОСОБА_1 ": трудову книжку, заповнену 29.06.1976 року, вкладиш до трудової книжки НОМЕР_2 , атестат № 7 на ім'я " ОСОБА_1 " (державною мовою) за період навчання з 01.09.1976 року по 05.07.1977 року в ПТУ № 8 м. Одеси; атестат № 49 за період навчання в Лозівському училищі механізації; військовий квиток серії НОМЕР_3 та заяву з проханням про направлення запитів за періоди роботи. Дослідивши надані для призначення пенсії документи, управлінням виявлені розбіжності в написанні по батькові " ОСОБА_2 " в атестаті № 7 з даними паспорта " ОСОБА_3 ". У військовому квитку серії НОМЕР_3 прізвище " ОСОБА_4 " написано з виправленнями. В трудовій книжці позивача наявні записи, які виконані з порушенням правил ведення трудових книжок, а саме: за період роботи на підприємстві "Перший ім. Петровського сахарний комбінат" в записі № 1 відсутній наказ на прийняття та його дата; на сторінках 6-7 відсутній запис про прийняття на роботу на підприємство "Іллічевський морський торговий порт"; на сторінках 20-21 у записі про звільнення з "Центральної обласної рятувальної станції" грубе виправлення дати звільнення та відсутній підпис посадової особи; на сторінках 24-25 у записі про звільнення з підприємства "Днепропетровський ОРС УРСа МИНГЕОЛОГИИ УССР" (російською мовою) не співпадають дата звільнення "08.04.1993 року" з датою наказу на звільнення "31.08.1993 року" та стоїть печатка підприємства "державне регіональне комерційне-виробниче підприємство «ГЕОЛОГ»; на сторінках 4-5 вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 в записі про прийняття на роботу в МЧП Фірма "ШЛЯХ" відсутня дата наказу на прийом та в записі про звільнення відсутня дата звільнення. Управлінням направлено запити щодо отримання підтверджуючих довідок для призначення пенсії за період роботи на підприємствах: "Іллічевський морський торговий порт" - до ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ", в МЧП Фірма "ШЛЯХ" - до архівного відділу виконавчого комітету Павлоградської міської ради, "Центральної обласної рятувальної станції" та "Днепропетровський ОРС УРСа МИНГЕОЛОГИИ УССР" - до Державного архіву Дніпропетровської області, "Перший ім. Петровського сахарний комбінат" - до Державного архіву Харківської області. Підтверджуюча довідка надійшла лише від ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ". Таким чином за наданими документами зарахований страховий стаж позивача складає 10 років 6 місяців 16 днів, що менше ніж передбачено Законом, тому, на думку відповідача, ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з чим просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 5, 8 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, 07.05.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у формі листа від 09.07.2019 року № 170/03.22-18 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії, з відсутністю 26 років загального стажу.
При цьому відповідачем не зараховані до загального страхового стажу позивача періоди роботи: з 02.06.1974 року по 28.08.1974 року та з 01.08.1975 року по 25.06.1976 року в радгоспі «Перший ім. Петровського сахарний комбінат», з 10.01.1984 року по 15.08.1984 року в «Центральній обласній рятувальній станції», з 02.04.1987 року по 08.04.1993 року в Дніпропетровському ОРС УРСа «Мингеологии УССР», з 12.12.1996 року по 24.09.2006 року у МПП «Шлях» та з 29.10.1977 року по 27.12.1979 року службу в радянській армії у зв'язку з наступним:
- за період роботи на підприємстві "Перший ім. Петровського сахарний комбінат" в записі № 1 відсутній наказ на прийняття та його дата;
- у записі про звільнення з "Центральної обласної рятувальної станції" грубе виправлення дати звільнення та відсутній підпис посадової особи;
- на сторінках 24-25 у записі про звільнення з підприємства "Днепропетровський ОРС УРСа МИНГЕОЛОГИИ УССР" (російською мовою) не співпадають дата звільнення"
08.04.1993" з датою наказу на звільнення "31.08.1993" та стоїть печатка підприємства "державне регіональне комерційне-виробниче підприємство «ГЕОЛОГ»;
- на сторінках 4-5 вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 в записі про прийняття на роботу в МЧП Фірма "ШЛЯХ" відсутня дата наказу на прийом та в записі про звільнення відсутня дата звільнення. Крім того, в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування наявна інформація про нарахування заробітної плати та сплату внесків у період з 01.01.1999 року по 28.02.2002 року, з 01.06.2002 року по 30.09.2002 року, 01.06.2003 року по 31.10.2004 року та з 01.07.2005 року по 31.08.2005 року на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на ім'я " ОСОБА_1 ", проте в паспорті позивача зазначено по-батькові « ОСОБА_3 ».
Крім того, позивачу не було зараховано до загального страхового стажу службу в лавах радянській армії в період з 29.10.1977 року по 27.12.1979 року, у зв'язку з тим, що військовому квитку серії НОМЕР_3 прізвище " ОСОБА_4 " написано з виправленнями.
Таким чином, страховий стаж ОСОБА_1 за підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області склав 10 років 6 місяців 16 днів.
Не погоджуючись із таким розрахунком страхового стажу та відмовою в призначення пенсії за віком позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі- Закон № 1058).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Відповідно до статті 1 Закону №1058, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із ст. 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема:
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Так, пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Щодо незарахування позивачу періоду роботи з 02.06.1974 року по 28.08.1974 року та з 01.08.1975 року по 25.06.1976 року в радгоспі «Перший ім. Петровського сахарний комбінат», а також з 10.01.1984 року по 15.08.1984 року в «Центральній обласній рятувальній станції» до загального страхового стажу, у зв'язку з наявністю виправлень у вказаних записах у трудовій книжці позивача суд зазначає наступне.
Порядок ведення трудових книжок, був врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (надалі - Інструкція № 162), та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція № 58), що були чинними на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з 2.3 Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи вчиняються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Аналогічна норма міститься також в пункті 2.4 Інструкції № 58, відповідно до якої усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.27 вказаної Інструкції визначено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номерзапису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Відповідно до п.4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Пунктом 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Так судом встановлено, що Запис № 1 за період роботи позивача на підприємстві "Перший ім. Петровського сахарний комбінат" з 02.06.1974 року по 28.08.1974 року дійсно не містить дати та номеру наказу про прийняття позивача на роботу, а лише зазначено табельний номер (№308).
У записі за період роботи позивача на "Центральній обласній рятувальній станції" з 10.01.1984 року по 15.08.1984 року дійсно має місце виправлення дати звільнення та відсутній підпис посадової особи, якою було внесено відповідний запис.
Проте, судом також було встановлено, що факт внесення виправлення в дату звільнення було відображено відповідальним працівником підприємства, а саме виконано напис «Виправленому вірити 15.08.1984 року» та скріплено печаткою підприємства.
На думку суду, наявні неточності у вказаних записах про роботу мають формальний характер та не можуть бути самостійною підставою для органів пенсійного фонду для не зарахування періодів роботи до загального страхового стажу та обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Суд вважає, що працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача з 02.06.1974 року по 28.08.1974 року та з 10.01.1984 року по 15.08.1984 року відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем.
З урахування викладеного, суд приходить до висновку, що періоди роботи позивача з 02.06.1974 року по 28.08.1974 року на підприємстві "Перший ім. Петровського сахарний комбінат" та з 10.01.1984 року по 15.08.1984 року на "Центральній обласній рятувальній станції" мають бути зараховані да загального страхового стаж позивача.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Щодо незарахування до загального страхового стажу позивача періоду служби в лавах радянській армії з 29.10.1977 року по 27.12.1979 року, у зв'язку з тим, що військовому квитку серії НОМЕР_3 прізвище "Канцедайлов" написано з виправленнями суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у стаж роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба, незалежно від місця її проходження.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до абз.2 п.1 ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, в матеріалах справи міститься довідка Павлоградського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 4/477 від 05.08.2019 року, відповідно до якої ОСОБА_1 дійсно проходив строкову військову службу з 29.10.1977 року по 27.12.1979 року.
Таким чином, суд приходить до висновку, що період проходження військової служби з 29.10.1977 року по 27.12.1979 року має бути зарахований до загального страхового стажу позивача.
Щодо незарахування до загального страхового стажу позивача з 12.12.1996 року по 24.09.2006 року у МПП «Шлях», у зв'язку з тим, що на сторінках 4-5 вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 в записі про прийняття на роботу в МЧП Фірма "ШЛЯХ" відсутня дата наказу на прийом та в записі про звільнення відсутня дата звільнення суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що дійсно на сторінках 4-5 вкладиша до трудової книжки позивача НОМЕР_2 в записі про прийняття на роботу в МЧП Фірма "ШЛЯХ" відсутня дата наказу на прийом на роботу та в записі про звільнення відсутня дата звільнення.
Як вже було зазначено, судом відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
На підтвердження вказаного періоди роботи позивача ним до суду були надані копії листів від Військово-медичного управління Департаменту забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України від 30.09.2004 року № 30, Оздоровчого центру «Маяк» Служби безпеки України від 10.01.2005 року № 3, Оздоровчого центру «Маяк» Служби безпеки України від 18.02.2003 року № 46, Військово-медичного управління Департаменту забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України від 06.06.2003 року № 20/985, Оздоровчого центру «Маяк» Служби безпеки України від 11.07.2002 року № 84, Оздоровчого центру «Маяк» Служби безпеки України від 10.06.2007 року № 61, Оздоровчого центру «Маяк» Служби безпеки України від 10.06.2007 року № 60, Оздоровчого центру «Маяк» Служби безпеки України від 12.02.2003 року № 43, адресатом яких за зазначено директора МПП Фірма "ШЛЯХ" ОСОБА_1 .
Крім того, позивачем надано копію титульної сторінки статуту МПП Фірма "ШЛЯХ", де зазначено, що ОСОБА_1 є власником майна МПП Фірма "ШЛЯХ", копію повідомлення про відкриття банківського рахунку та копію заяви про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку.
Крім того, в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування наявна інформація про нарахування заробітної плати та сплату внесків у період з 01.01.1999 року по 28.02.2002 року, з 01.06.2002 року по 30.09.2002 року, 01.06.2003 року по 31.10.2004 року та з 01.07.2005 року по 31.08.2005 року на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на ім'я ОСОБА_1 .
Суд вважає помилковим висновок відповідача щодо неможливості прийняти вказані дані, у зв'язку з тим, що вказана інформація внесена на ім'я " ОСОБА_1 ", проте в паспорті позивача зазначено по-батькові « ОСОБА_3 », оскільки повне співпадіння ІПН позивача та застрахованої особи ( НОМЕР_4 ) надає можливість встановити, що страхові внески були сплачені саме за ОСОБА_1 .
Крім того, на сторінці 5 вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 є запис (мовою оригіналу) «Уволен по собственному желанию. Приказ № 34 от 24.09.2006».
Запис виконаний з порушенням вимог Інструкції № 58, проте в сукупності з іншими доказами, суд вважає за можливе зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 12.12.1996 року по 24.09.2006 року у МПП «Шлях» до його загального страхового стажу.
Щодо незарахування до загального страхового стажу позивача період роботи з 02.04.1987 року по 08.04.1993 року в Дніпропетровському ОРС УРСа «Мингеологии УССР» суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що на сторінках 24-25 у записі про звільнення з підприємства (мовою оригіналу) "Днепропетровський ОРС УРСа МИНГЕОЛОГИИ УССР" не співпадають дата звільнення", а саме зазначено дату звільнення « 08.04.1993», при цьому зазначено як підставу внесення даного запису наказ № 62-к від 31.08.1993 року.
Суд вважає, що неточність запису із датою про звільнення має суттєве значення для встановлення фактичного періоду роботи позивача, а тому вказаний період роботи має бути підтверджений в порядку, визначеному п. 3 Порядку № 637.
Частиною 3 статті 44 Закону №1058 передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідні положення кореспондуються і в Законі України «Про пенсійне забезпечення».
Так, згідно з ч. 1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, чинним законодавством України передбачено право органів Пенсійного фонду при призначенні/перерахунку пенсії перевіряти обґрунтованість видачі документів та достовірність поданих відомостей.
На виконання зазначених повноважень відповідач звернувся до Державного архіву Дніпропетровської області із відповідним запитом про надання інформації на підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 , зокрема в період з 02.04.1987 року по 08.04.1993 року в Дніпропетровському ОРС УРСа «Мингеологии УССР» у зв'язку з призначенням пенсії.
Листом від 03.06.2019 року № 397-2039 Державний архів Дніпропетровської області повідомив, що підтвердити стаж роботи ОСОБА_1 неможливо через відсутність запитуваних документів.
При цьому відповідачем також не було надано ні до органів Пенсійного фонду, ні до суду уточнюючої довідки або інших документів, передбачених п. 3 Порядку № 637для підтвердження вказаного періоду роботи.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що на даний час підстави для зарахування до загального страхового стажу позивача періоду роботи з 02.04.1987 року по 08.04.1993 року в Дніпропетровському ОРС УРСа «Мингеологии УССР» відсутні, у зв'язку з чим в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.
Щодо позовних вимог в частині призначення здійснити призначення пенсії за віком з 07.05.2019 року суд зазначає наступне.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
Таким чином, суд вважає таким, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 07.05.2019 року, оскільки це є повноваженнями Пенсійного фонду України.
Проте, суд вважає за можливе, згідно положень ч. 2 ст. 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог з метою захисту прав позивача та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 07.05.2019 року з урахуванням висновків суду зазначених в цьому рішенні.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
При цьому відповідачем не доведено належними доказами правомірності своєї відмови у призначенні позивачу пенсії за віком, з урахуванням чого суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, у відповідності до чого підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 384,20 грн. (50%).
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно його заяви від 07.05.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року з періоди роботи: з 02.06.1974 року по 28.08.1974 року та з 01.08.1975 року по 25.06.1976 року в радгоспі «Перший їм. Петровського сахарний комбінат», з 29.10.1977 року по 27.12.1979 року - служба в радянській армії, з 10.01.1984 року по 15.08.1984 року в «Центральній обласній рятувальній станції» та з 12.12.1996 року по 24.09.2006 року у МПП «Шлях».
В задоволенні решти вимог відмовити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) від 07.05.2019 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній справі.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 384,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Серьогіна