ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)
21 жовтня 2019 року Справа № 160/7594/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судці Жукової Є.О.,
при секретарі судового засідання Рубан А.В.,
за участі позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу(недоїмки) № Ф-6457-25/61 від 04.02.2019 року на загальну суму 20 614 грн. 83 коп.,, -
07 серпня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу(недоїмки) № Ф-6457-25/61 від 04.02.2019 року на загальну суму 20 614 грн. 83 коп.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.08.2019 року було відкрито провадження в адміністративній справі №160/7594/19 та призначено справу до розгляду у порядку підготовчого провадження, за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 25.05.2005 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснювала господарську діяльність. Проте з 05.04.2019 року припинила свою діяльність, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. В квітні 2019 року позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6457-25/61 від 04.02.2019 року, на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ, єдиний внесок) у розмірі 20 614 грн. 83 коп. Однак, позивач не погоджується з таким нарахуванням боргу з ЄСВ, оскільки з 2010 року фактично не здійснює підприємницьку діяльність та відповідно не отримує жодного доходу. В подальшому позивач працевлаштувалась та страхові внески за неї, як за працівника сплачувались роботодавцем. Крім того, спірна вимога про сплату боргу винесена всупереч приписам Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015р. №449, оскільки відповідачем не була проведена відповідна документальна перевірка.
22.08.2019 року відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в якому в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до приписів Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування. При цьому, абз.2 п.2 ст.7 цього Закону визначено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 25.05.2005 року, припинив господарську діяльність 05.04.2019 року. Однак податкова звітність позивачем не подавалась, доходів вона не отримувала, а тому повинна була сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, відповідач зазначає, що вимога є такою, що винесена виключно на законних підставах.
В судове засідання, призначене на 21.10.2019 р., з'явився позивач. Відповідач, до зали судового засідання свого представника не направив, відомості про вручення судової повістки в матеріалах справи наявні, причини неявки невідомі.
Суд зазначає, що в судовому засіданні судом було поставлено на розгляд питання щодо можливості переходу до розгляду справи по суті за доказами, які наявні у матеріалах справи.
Позивач не заперечувала щодо переходу до розгляду справи по суті. Таким чином, враховуючи зазначене вище, суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду зазначеної справи по суті, застосувавши принцип процесуальної економії та у відповідності до ст.ст.192 - 211, 217, 224 - 228 КАС України безпосередньо 21.10.2019 року.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в ГУ ДФС у Дніпропетровській області (Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпра) з 25.05.2005 року до 05.04.2019 року як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування та відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 є платником єдиного внеску.
01.07.2012 року ФОП ОСОБА_1 взята на облік як платник ЄСВ за №2706011647.
05.04.2019 року ФОП ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність, що підтверджується відомостями Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців (запис №22240060006011026 від 05.04.2019 року).
Згідно даних інформаційної системи контролюючого органу ОСОБА_1 . 09.02.2018 року був нарахований єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8448 грн (704 грн*12 місяців) за 2018 рік 9828,72 грн (819,06 грн* 12 місяців).
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та у зв'язку із виниклою недоїмкою 104.02.2019р. ГУ ДФС України в Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 6457-25/61, згідно з якою позивач зобов'язаний сплатити суму боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ у загальній сумі 20614,83 грн.
Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Приписами частини 12 статті 9 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Сума єдиного внеску. Своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464-VI, є недоїмкою та стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Крім того, абзацом 3 частини 8 цієї статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 3 частини першої статті 7 цього Закону визначено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, фізична особа-підприємець у разі відсутності доходу має визначити базу нарахування не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та сплатити єдиний внесок у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - це максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює 25 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з ч.16 ст.25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовуються.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року №1801-III розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3200,00 грн. Таким чином, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн. (3200х22%).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07 грудня 2017 року №2246-VІІІ встановлено розмір мінімальної заробітної плати на рівні з 1 січня 2018 року 3723,00 грн. Таким чином, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2018 році складала 819,06 грн. (3723 грн х 22%).
З матеріалів справи слідує, що відповідно до даних інтегрованої картки платника податку станом на січень 2019 року за позивачем рахувалася заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 20614,83 грн.
Частиною 2 та 3 статті 25 Закону №2464-VI встановлено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно з ч.4 ст.25 цього Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Щодо порядку стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, то він регулюється розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 року №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953) (далі - Інструкція №449).
Так, відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції(для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина порядковий номер, 3 частина літера "У" (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Судом встановлено, що оскаржувану вимогу від 04.02.2019 року сформовано та надіслано позивачеві на підставі облікових даних інформаційної системи контролюючого органу, як платнику внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Водночас, у вимозі зазначено суму заборгованості позивача в розмірі 20614,83 грн., що відповідає положенням абзацу 8 пункту 3 розділу VI Інструкції №449, за змістом якого вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Щодо доводів позивача про те, що відповідачем не проведено перевірку та не складено відповідний акт, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) підлягає скасуванню, суд зазначає, що спірна вимога прийнята на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів відповідно до вимог Інструкції №449.
Крім того, надаючи оцінку доводам позивача щодо «фактичного нездійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності у період нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а також щодо «неотримання прибутку протягом тривалого часу позивачем», «вагітності та народження дитини», суд зазначає наступне.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , остання була зареєстрована як ФОП 25.05.2005 р. за №22240000000011026.
При цьому, датою зняття з обліку ФОП ОСОБА_1 є 05.04.2019 р., що є також датою внесення запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за №22240060006011026, з чітким зазначенням: «стан суб'єкта припинено», що підтверджується відповідними доказами, наданими безпосередньо позивачем.
Факт наявності у позивача недоїмки на суму 20 614,83 грн. зі сплати єдиного внеску підтверджується відомостями з інтегрованої картки платника за 2013, 2018, 2019 роки, копія якої долучена до матеріалів справи, та не спростований наданими позивачем доказами, такими як реєстраційна картка податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця; звіти про нарахування та сплату суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; податковий рахунок сум доходу, нарахованого на користь платників податку, і сум утриманого з них податку; розрахунок суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті; звіти суб'єкта малого підприємництва фізичної особи-платника єдиного податку; податковий рахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища; розрахунок відомості про нарахування перерахування страхових внесків та витрачання коштів фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України; звіти про нараховані внески та витрати, пов'язані з загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків до фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Виходячи з викладеного, позивач з 25.05.2005 р. по 05.04.2019 р. перебувала на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування та, відповідно до п.4 ч.1 ст.4 ЗУ №2464 є платником єдиного внеску.
При цьому, жодне з норм ЗУ №2464 не містить такої підстави звільнення від нарахування та сплати єдиного соціального внеску фізичних осіб-підприємців як і фактичне нездійснення підприємницької діяльності», «відсутність доходу», «скрутні життєві обставини», тощо.
Натомість, відповідно до п.3 ч.1 ст.7 наведеного вище ЗУ №2464 чітко встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 ст.4 цього ЗУ, які обрали спрощену систему оподаткування на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відповідач, складаючи та надсилаючи позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6457-25/61 від 04 лютого 2019 року р., діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а вказана вимога є законною та обґрунтованою, отже, позовні вимоги про скасування цієї вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем, відповідно до статті 139 КАС України не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу(недоїмки) № Ф-6457-25/61 від 04.02.2019 року на загальну суму 20 614 грн. 83 коп.- відмовити повнісю.
Розподіл судових витрат не здійснювався
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.О. Жукова