м. Вінниця
21 листопада 2019 р. Справа № 120/3333/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21100)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, яким відмовлено признати позивачеві пенсію за віком на умовах, визначених ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») із зменшенням пенсійного віку, як особі віднесеної до категорії 4 постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи та зобов'язання відповідача розглянути подану позивачем заяву про призначення їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно ст. 55 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та додані до неї документи та прийняти відповідне рішення з урахуванням того, що позивач належить до особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії та має право на користування пільгами (в тому рахунку і правом на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку), встановленими ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що звернулась до відповідача стосовно призначення їй пенсії за віком на умовах, визначених ст. 55 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку, як особі, віднесеної до категорії 4 постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідач за результатами розгляду вказаного клопотання відмовив позивачеві в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку на 5 років, мотивуючи тим, що відсутні документи, які підтверджують постійне проживання у зоні посиленого радіологічного контролю за період з 26.06.1986 року по 01.01.1993 року. Вказану відмову позивач вважає протиправною з огляду на те, що у неї наявне посвідчення особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, яке безпосередньо є документом, що підтверджує її особливий статус, в той час як довідка є підставою для визначення такого статусу. За таких обставин, позивач вважає, що має право користуватися пільгами встановленими ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема й у частині призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 21.10.2019 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Одночасно даною ухвалою витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.
30.10.2019 року за вх. № 51282 позивачем надано до суду заяву про виправлення описки в ухвалі про відкриття провадження у справі від 21.10.2019 року.
Ухвалою від 31.10.2019 року допущену описку в ухвалі про відкриття провадження у справі від 21.10.2019 року виправлено.
01.11.2019 року за вх. № 51654 відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги не визнає та вважає їх безпідставними. Так, відповідач вказує, що 16.09.2019 року позивач звернулась із заявою про призначення їй пенсії за віком на підставі п. 2 ст. 55 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». До заяви позивач додала трудову книжку, диплом НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , картку платника податків, Чорнобильське посвідчення серії НОМЕР_3 та довідку № 0234-803 від 16.09.2019 року. Відповідач за наслідками розгляду наданих документів, відмовив позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Свою відмову відповідач пояснює тим, що право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку згідно п. 2 ст. 55 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 року проживали або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Проте, згідно наданої довідки Тульчинської міської ради № 0234-803 від 16.09.2019 року позивач зареєстрована та проживає в м. Тульчин лише з 21.01.1998 року по 22.02.2019 року та з 18.04.2019 року по даний час. Місто Тульчин відносився до населеного пункту категорії № 4, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС з 26.04.1986 року. Відповідно до відомостей, що містяться у трудовій книжці позивача, остання працює в Кинашівській середній школі з 15.08.1984 року по даний час. М. Кинашів не відносилось до населеного пункту категорії № 4, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Таким чином, у позивача період постійного проживання або працевлаштування у зоні посиленого радіологічного контролю за період з 26.04.1986 року по 01.01.1993 року відсутній. За таких обставин, відповідача вважає, що він діяв у відповідності до вимог Конституції та законів України, жодним чином не порушуючи права позивача.
01.11.2019 року за вх. № 51655 відповідачем не виконання вимог ухвали від 21.10.2019 року через канцелярію суду надано належним чином засвідчені копії пенсійної справи позивача.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач згідно посвідчення серії НОМЕР_3 є громадянином (громадянкою), який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
16.09.2019 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії згідно ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». До заяви позивач додала довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, трудову книжку, диплом про навчання, документ про місце проживання (реєстрації) особи та посвідчення постраждалого від ЧАЕС.
Відповідач, за наслідками розгляду наданої заяви та доданих до неї документів, відмовив позивачеві у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з відсутністю необхідного періоду постійного проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Ст. 49 цього Закон визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком передбачені ст. 26 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Так, згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абз. 6 п. 2 ч. 1 ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до п. 2.1 Порядку № 22-1 при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст. 55 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Системний аналіз норм свідчить, що пенсійне забезпечення осіб є гарантією стабільного та належного життя пенсіонерів. Державою гарантується особливий захист прав та інтересів осіб, які безпосередньо брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або ж постійно проживали чи проживають на території, яка постраждала внаслідок цієї трагедії. Це стосується й пенсійного забезпечення таких осіб. Так, таким особам гарантується право на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку. Разом з тим порядок та розміри пенсійних виплат визначаються виключно положеннями чинного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що до заяви про призначення пенсії за віком позивач додала посвідчення серії НОМЕР_3 від 25.12.1992 року, що підтверджує те, що вона є громадянином (громадянкою), який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
Додатково позивач додала довідку Виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області № 02.34-803 від 16.09.2019 року, в якій зазначено, що з 21.01.1998 року по 22.02.2018 року, з 18.04.2019 року по даний час позивач зареєстровані та постійно проживає в м. Тульчині, яке відносилось до населеного пункту категорії № 4, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
При цьому, суд вказує, що позивачем вживалися усі, залежні від неї заходи, для отримання підтверджуючих постійне місце проживання на території посиленого радіологічного контролю документів, що підтверджується відповідями відповідних органів місцевого самоврядування за результатами розгляду численних звернень позивача, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 65 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Разом з тим, ст. 15 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Суд зауважує, що документ, який надає право користування пільгами, встановленими ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Надання інших документів, що підтверджували б періоди проживання особи на території зони посиленого радіоекологічного контролю чинним законодавством не передбачено.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі № 690/23/15 та Верховний Суд у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 333/2072/17 та від 27 лютого 2019 року у справі № 500/2778/17.
За таких обставин, надання позивачем посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є достатнім для підтвердження факту її постійного проживання на території постраждалої внаслідок Чорнобильської АЕС у спірний період.
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що відмова відповідача у призначенні позивачці пенсії, викладена у спірному рішенні, є протиправною, відповідно позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача скасувати рішення відповідача № 025150001874 від 18.09.2019 року, яким відмовлено признати позивачеві пенсію за віком на умовах, визначених ст. 55 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку, як особі віднесеної до категорії 4 постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок визнання протиправним акту індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання акту індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.
З огляду на те, що суд позовну вимогу про визнання протиправним рішення відповідача № 025150001874 від 18.09.2019 року, яким відмовлено у призначені позивачеві пенсії за віком на умовах, визначених ст. 55 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку, як особі віднесеної до категорії 4 постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи задовольнив, відповідно позовна вимога в частині скасування вказаного рішення також підлягає задоволенню, як похідна.
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача повторно розглянути подану нею заяву про призначення їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку, суд зазначає наступне.
Кожна особа, відповідно до ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення, яким зобов'язати вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом.
У своїх рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини")..
В п. 145 рішення від 1511.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
З огляду на викладене, враховуючи те, що оскаржуване рішення порушує право позивача, гарантоване ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції, з метою забезпечення ефективного поновлення порушених прав позивачки у спірних правовідносинах, суд доходить висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно ст. 55 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та додані до неї документи та прийняти відповідне рішення також підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача/
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у сумі 768 грн. 40 коп..
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 та ст. 2, 6, 73- 77, 90, 94, 241, 245, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України № 025150001874 від 18.09.2019 року, яким відмовлено призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на умовах, визначених ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку, як особі віднесеної до категорії 4 постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та додані до неї документи та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ЄДРПОУ 13322403, вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21100) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 768 грн. 40 коп..
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21100)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 21 листопада 2019 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна