"18" листопада 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2788/19
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липа
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЗАНІВКА"; (а/с №47,Одеса,Одеська область,65012)
до відповідача: Фізична особа-підприємець Деконосидзе Олена Валеріївна ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 76204,26 грн.;
за участю представників:
від позивача: Трусов А.С., довіреність
від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУЗАНІВКА" звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Фізична особа-підприємець Деконосидзе Олена Валеріївна, в якому просить господарський суд: про стягнення 76204,26 грн..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне відповідачем умов договору поставки №186 від 15.05.2013р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.09.2019р. було відкрито провадження по справі №916/2788/19. за правилами спрощеного позовного провадження.
По справі оголошена перерва на 18.11.2019р. про що зазначено в протоколі судового засідання від 16.10.2019р..
Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою відповідно але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою „за закінченням встановленого строку зберігання". Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.
У судовому засіданні 18.11.2019р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
15.05.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лузанівка» (далі ТОВ «Лузанівка», Позивач), як Постачальником та Фізичною особою-підприемцем Деконосидзе Оленою Валеріївною (далі - ФОП Деконосидзе О.В., Відповідач), як Покупцем укладено договір поставки № 186 (далі - Договір №186).
Відповідно до пункту 1.2 Договору поставки, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві, а Покупець приймати та оплачувати на умовах і порядку, визначених цим Договором та Додатками до нього, Товар в асортименті та за цінами, вказаними у специфікації, прайс-листі, видатковій накладній, акті прийому-передачі, які підписані та скріплені печатками (за наявності) Сторін і є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до пункту 3.2 Договору поставки, Покупець зобов'язаний сплатити за поставлену продукцію протягом 14 календарних днів з дати відвантаження, вказаного в накладній (рахунку-фактурі), шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника або шляхом внесення в касу Постачальника»
Відповідно до пунктів 5.1-5 .4 Договору поставки, тара, в якій постачається Товар - є зворотною і повертається Постачальнику при кожній поставці Товару. Заставна вартість тари встановлюється Постачальником на момент відвантаження Товару та обов'язково зазначається у видатковій накладній або акті прийому-передачі. Тара може бути залишена Покупцеві після сплати Покупцем заставної вартості або на підставі оформленого акту прийому-передачі на тару. У випадку припинення дії цього Договору, покупець зобов'язаний повернути 100% тари. У випадку неповернення будь-якого виду тари у продовж семи календарних днів з дати припинення дії цього Договору, така тара є Товаром, та вважається проданою покупцеві за ціною визначеною у Додатку №2 до цього Договору, та переданою на підставі видаткової накладної або акту прийому-передачі, оформлених при отриманні Товару.
На виконання вимог Договору №186, Позивач:
актом прийому-передачі (Додаток №1) від 30.04.2014 року передав, а Відповідач прийняв тару загальною вартістю 29 050,00 гривень (двадцять девя'ть тисяч п'ятдесят гривень 00 копійок);
актом прийому-передачі (Додаток №1) від 03.09.2014 року передав, а Відповідач прийняв тару загальною вартістю 23 540,00 гривень (двадцять три тисячі п'ятсот сорок гривень 00 копійок);
актом прийому-передачі (Додаток №1) від 10.09.2014 року передав, а Відповідач прийняв тару загальною вартістю 250,00 гривень (двісті п'ятдесят гривень 00 копійок);
актом прийому-передачі (Додаток №1) від 26.11.2014 року передав, а Відповідач прийняв тару загальною вартістю 21 850,00 гривень (двадцять одна тисяча вісімсот п'ятдесят гривень 00 копійок).
Відповідно до пунктів 9.1., 9.2 Договору №186, цей Договір набирає чинності в момент підписання повноважними представниками сторін та діє до 15.05.2014 року. Якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодна Сторона письмово не повідомить одна одну про припинення дії Договору, Договір вважається пролонгованим кожного разу на один рік і на тих самих умовах.
Відповідно до пункту 9.3. Договору №186, дія цього Договору може бути приішнена:
за ініціативою Постачальника в односторонньому порядку, шляхом направлення Покупцеві листа гро розірвання Договору. Договір вважається розірваним з моменту відправки листа, але не раніше чим до повного виконання Сторонами зобов'язань за цим Договором, що виникли до моменту направлення вище зазначеного листа.
Як стверджує позивач, Договір №186 був розірваний та перестав діяти з 23.07.2019 року, тобто на підставі направленого Позивачем листа №19-07 «про розірвання Договору поставки №186 продукції «Сан ІнБев» від 15.05.2013 року» від 19.07.2019 року на адресу Відповідача. Відправлення, відповідно до інформації з веб-сайту ПАТ «Укрпошта» було вручено Відповідачу 12.08.2019 року.
Станом на 21.08.2019 року Відповідач не повернув Тару за Договором №186 та не сплатив її вартість.
28.08.2019 року Позивач направив на адресу Відповідача претензію «щодо сплати вартості неповернутої тари за Договором поставки №186 продукції «Сан ІнБев» від 15.05,2013 року». Відправлення, відповідно до інформації з веб-сайту ПАТ «Укрпошта» не було вручено Відповідачу з невідомих причин, проте знаходилось у відділенні (точці видачі) з 29.08,2019 року.
Відповідач не повернув зворотню тару та не сплатив Позивачу заставну вартість тари за вищевказаними актами прийому-передачі у загальному розмірі 74 690 грн..
У зв'язку із несплатою вартості неповернутої зворотної тари всього у розмірі 74 690 грн. позивачем нараховано пеню в розмірі 1391,48грн., 3% річних у розмірі 122,78грн.
Посилаючись на вищенаведені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУЗАНІВКА" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Деконосидзе Олени Валеріївни, в якому просить господарський суд: про стягнення 76204,26 грн.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Поряд з цим, ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України закріплює, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що 15.05.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лузанівка», як Постачальником та Фізичною особою-підприемцем Деконосидзе Оленою Валеріївною, як Покупцем укладено договір поставки № 186.
Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до пунктів 5.1-5 .4 Договору поставки, тара, в якій постачається Товар - є зворотною і повертається Постачальнику при кожній поставці Товару. Заставна вартість тари встановлюється Постачальником на момент відвантаження Товару та обов'язково зазначається у видатковій накладній або акті прийому-передачі. Тара може бути залишена Покупцеві після сплати Покупцем заставної вартості або на підставі оформленого акту прийому-передачі на тару. У випадку припинення дії цього Договору, покупець зобов'язаний повернути 100% тари. У випадку неповернення будь-якого виду тари у продовж семи календарних днів з дати припинення дії цього Договору, така тара є Товаром, та вважається проданою покупцеві за ціною визначеною у Додатку №2 до цього Договору, та переданою на підставі видаткової накладної або акту прийому-передачі, оформлених при отриманні Товару.
З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання за договорами поставки виконав належним чином але Відповідач не повернув зворотню тару та не сплатив Позивачу заставну вартість тари за вищевказаними актами прийому-передачі у загальному розмірі 74 690 грн..
Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до п. 5.1 договорів, покупець здійснює оплату за товар шляхом переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до 31 грудня 2016 року.
Частина 1 статті 692 ЦК України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за не повернуту зворотню тару та не сплачену Позивачу заставну вартість тари за вищевказаними актами прийому-передачі у загальному розмірі 74 690 грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 122,78 грн.
Досліджуючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 122,78 грн. суд зазначає наступне:
У відповідності з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.
Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 122,78 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1391,48 грн. - пені.
Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до приписів ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Пунктом 7.1. Договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати за поставлений товар (тари) відповідно до п. 3.2. та п. 5.4. цього Договору він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент виникнення боргу, від суми заборгованості за кожен день затримки платежу. Оплата пені ніяким чином не впливає на загальну суму заборгованості.
В зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, відповідачу позивачем нарахована пеня в розмірі 1391,48 грн.
Наданий позивачем розрахунок пені, на думку суду, здійснений належним чином, тому судом пеня у розмірі 1391,48 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.
Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем у встановленому законом порядку, позовні вимоги позивача не спростовано.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУЗАНІВКА" є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, та підлягають задоволені в повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Деконосидзе Олени Валеріївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЗАНІВКА" (м. Одеса, пляж Лузанівка, кафе Лузанівка, 65102, код ЄДРПОУ 22481842) 74 690 (сімдесят чотири тисячі шістсот дев'яносто) грн. 00 коп. - суми заборгованості за товаром (неповернуту зворотну тару) у розмірі 100% заставної вартості устаткування, 1391,48грн. ( одна тисяча триста дев'яносто одна ) грн. 48 коп. - пені, 122,78грн. (сто двадцять дві) грн. 78 коп. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна ) грн. 00 коп.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Повне рішення складено 22 листопада 2019 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов