ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.11.2019Справа № 911/1638/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська енерго-металургійна компанія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС"
про стягнення 257 707,18 грн.,-
за участю представників:
від позивача: Піскова А.В.
від відповідача: Борисенко Д.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська енерго-металургійна компанія" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" про стягнення 257 707,18 грн., з яких: 215 593,84 грн. - основного боргу, 32 050,46 грн. - пені, 2 701 грн. - 3% річних та 7 361,88 грн. - інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.07.2019 позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва та в подальшому передано на розгляд судді Приходько І.В. відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2019 залишено без руху позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська енерго-металургійна компанія". Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
24.09.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи на виконання ухвали суду від 06.09.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено підготовче засідання у справі на 30.10.2019.
23.10.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 відкладено розгляд справи на 13.11.2019.
08.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
13.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату, до якого також додано копію платіжного доручення №28781 від 10.10.2019 на підтвердження перерахування на розрахунковий рахунок позивача 50 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 відкладено розгляд справи на 20.11.2019.
20.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач надав заяву, в якій просив постановити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а також залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІРНИЧІ МАШИНИ-ДРУЖКІВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД».
У судовому засіданні 20.11.2019 представник відповідача підтримав подану заяву.
Представник позивача у судовому засіданні 20.11.2019 проти задоволення заяви відповідача заперечував повністю, зазначаючи про її необґрунтованість та безпідставність.
Розглянувши подану відповідачем заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч. 1-3 ст. 247 Господарського кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Заява відповідача обґрунтована тим, що дана справа потребує детального розгляду спору по суті та з'ясування всіх обставин, що, на думку позивача, обумовлює необхідність її розгляду в порядку загального позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
Частиною 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи: 1) про банкрутство; 2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій); 4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю); 7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна; 8) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 9) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін;
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, приймаючи до уваги наведені вище приписи Господарського процесуального кодексу України, враховуючи обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність даної справи, обсяг та характер доказів у справі, суд приходить до висновку, що зазначені в заяві відповідача обставини не є підставою для її задоволення, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
При цьому судом враховано, що у порядку загального позовного провадження розглядаються справи в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (960 500 грн.), проте у даній справі позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 257 707,18 грн., що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Окрім наведеного, суд звертає увагу відповідача на положення ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 ГПК України. Таким чином, безпідставними є доводи представника відповідача про те, що тільки під час розгляду справи в порядку загального позовного провадження можливий детальний розгляд спору та з'ясування всіх фактичних обставин.
Розглянувши заяву відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІРНИЧІ МАШИНИ-ДРУЖКІВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД», господарський суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 50 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Частиною другою статті 50 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Заява про залучення до участі у справі третьої особи мотивована наявністю у відповідача договірних відносин з ТОВ «ГІРНИЧІ МАШИНИ-ДРУЖКІВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД», що виникли на підставі договору комісії №КС/079-17 від 18.12.2017 та доводами про те, що поставлений позивачем товар за спірним договором поставки в подальшому відповідач передав саме ТОВ «ГІРНИЧІ МАШИНИ-ДРУЖКІВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД». В свою чергу, відповідачем не надано обґрунтованих пояснень стосовно того, яким чином спір у даній справі може вплинути на права та обов'язки зазначеної особи в розумінні положень ст. 50 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, заслухавши доводи учасників справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ «ГІРНИЧІ МАШИНИ-ДРУЖКІВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД», зважаючи на факт того, що відповідачем не було обґрунтовано необхідність залучення вказаного суб'єкта, зокрема не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки цієї особи, в тому числі щодо однієї із сторін.
У судовому засіданні 20.11.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях по справі. Наполягав на тому, що заявлена до стягнення суми заборгованості є необґрунтованою, оскільки після звернення позивача з позовом до суду відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості на суму 50 000 грн. Також зазначив, що позивачем під час поставки товару не було надано повний перелік товарно-супровідних документів, передбачений умовами договору.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
02.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська енерго-металургійна компанія" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" (покупець, відповідач) було укладено договір № КС/124-18 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язується передати у власність відповідачу, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити продукцію (товар) на умовах і в порядку, узгодженими сторонами у цьому Договорі. Номенклатуру, кількість, ціну, термін виготовлення та постачання, гарантійний термін, а також вимоги до маркування та упаковки товару, сторони узгоджують в специфікації (додаток 1), що є невід'ємною частиною цього Договору.
Вартість замовленої партії товару узгоджується сторонами в специфікації до Договору (п. 3.3 Договору).
Відповідно до п. 7.1. Договору постачання товару здійснюється відповідно до специфікації, підписаної сторонами.
Специфікацією № 3 від 18.07.2018 до Договору підтверджується, що продавець взяв на себе обов'язок поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (підшипники) на загальну суму 209 634,24 грн.
Специфікацією № 4 від 20.08.2018 до Договору підтверджується, що продавець взяв на себе обов'язок поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (підшипники) на загальну суму 78 368,16 грн.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, за доводами позивача, ним було виконано обов'язок з поставки та відвантаження відповідачу товару на загальну суму 288 002,40 грн. згідно специфікацій, тоді як відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар, внаслідок чого заборгованість відповідача станом на момент звернення з даним позовом до суду склала 215 593,84 грн., на які стороною також нараховано 32 050,46 грн. - пені, 2 701 грн. - 3% річних та 7 361,88 грн. - інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що внаслідок укладення Договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до пунктів 12.3. Договору цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами, діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку, до виконання сторонами зобов'язань за Договором в повному обсязі.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено товар відповідно до специфікацій № 3, № 4 до Договору на загальну суму 288 002,40 грн.
Наведені обставини підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема:
- видатковою накладною № 855 від 05.09.2018 на суму 52 408,56 грн.;
- видатковою накладною № 988 від 05.09.2018 на суму 78 368,16 грн.;
- видатковою накладною № 934 від 05.10.2018 на суму 157 225,68 грн.
Видаткові накладні (копії яких наявні в матеріалах справи) підписані повноважними представниками сторін без заперечень та зауважень, зокрема, щодо кількості якості товару, а також строків поставки продукції. Крім того, зазначені видаткові накладні містять посилання саме на умови договору № КС/124-18 від 02.01.2018.
Доводи відповідача в частині того, що позивачем не було вручено відповідачу повний перелік документів, передбачений умовами п. 7.4. Договору, не приймаються судом, оскільки цим самим пунктом Договору визначено, що перелік документів надається продавцем виключно під час поставки товару і саме на підставі таких документів відповідач безпосередньо приймає продукцію від позивача, тоді як жодних претензій та зауважень щодо оформлення відповідних документів або їх відсутності вищезазначені видаткові накладні не містять.
Крім того суд звертає увагу, що рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 910/9472/17).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що на виконання умов Договору позивачем 05.09.2018 та 05.10.2018 було поставлено товар згідно видаткових накладних на загальну суму 288 002,40 грн. При цьому, зважаючи на положення п.п. 4.1.,4.2. Договору в частині обов'язку відповідача перерахувати на поточний рахунок продавця вартість поставленого товару протягом 90 календарних днів з дати поставки кожної конкретної партії, суд дійшов висновку про те, що обов'язок покупця з оплати отриманого ним товару по кожній окремій видатковій накладній є таким, що настав.
Разом з цим, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що відповідач до моменту звернення позивача з даним позовом до суду (тобто до 01.07.2019) лише частково здійснив оплату товару: на суму 52 408,56 грн. згідно платіжного доручення № 4323 від 15.02.2019 (чим погасив заборгованість по видатковій накладній № 855 від 05.09.2018) а також на суму 20 000 грн. згідно платіжного доручення № 5096 від 21.02.2019 (чим частково погасив заборгованість по видатковій накладній № 988 від 05.09.2018).
З огляду на вищенаведене, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, судом встановлено, що станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду (01.07.2019) факт існування заборгованості відповідача за Договором № КС/124-18 від 02.01.2018 по видатковим накладним № 988 від 05.09.2018; № 934 від 05.10.2018 на загальну суму 215 593,84 грн. є доведеним та обґрунтованим.
Разом з цим, судом встановлено, що після звернення позивача до суду з позовом у даній справі, відповідач здійснив часткову оплату спірної заборгованості на суму 50 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №28781 від 10.10.2019 та не заперечується позивачем.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 50 000 грн. в якості погашення спірної заборгованості після звернення позивача з позовом до суду (що підтверджується належними доказами та безпосередньо самим позивачем), суд дійшов висновку щодо закриття провадження у справі № 911/1638/19 в частині стягнення з відповідача на користь позивача вищезазначеної частини основного боргу, у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами.
Таким чином, на час ухвалення рішення по даній справі, доведеною та реально існуючою є сума основної заборгованості у розмірі 165 593,84 грн., а відтак саме зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені за порушення відповідачем строків оплати товару, суд зазначає наступне.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У пункті 10.1. Договору сторони погодили, що у разі порушення термінів оплати вартості товару, передбачених цим Договором, покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
При здійсненні перерахунку пред'явленого до стягнення розміру пені судом враховано, що прострочення відповідача з оплати товару по видатковій накладній № 988 від 05.09.2018 відбулося 05.12.2018, тоді як позивачем здійснено розрахунок пені за прострочення оплати по вказаній накладній за період з 01.01.2019 по 25.06.2019 (з урахуванням часткової оплати заборгованості відповідачем).
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. (п.п. 2.5, 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Враховуючи викладене суд зазначає, що здійснення нарахування пені починаючи з 01.01.2019 (а не з 05.12.2018) є правом позивача, тоді як визначення закінчення періоду нарахування датою 25.06.2019, суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що позивачем правомірно обчислено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені за видатковою накладною № 988 від 05.09.2018 в межах шестимісячного періоду нарахування, судом встановлено, що арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума пені за порушення відповідачем договірних зобов'язань у розмірі 8 915,14 грн.
Також при здійсненні перерахунку пред'явленого до стягнення розміру пені судом враховано, що прострочення відповідача з оплати товару по видатковій накладній № 934 від 05.10.2018 відбулося 05.01.2019, тоді як позивачем здійснено розрахунок пені за прострочення оплати по вказаній накладній за період з 01.02.2019 по 25.06.2019.
Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені за видатковою накладною № 934 від 05.10.2018 в межах шестимісячного періоду нарахування, судом встановлено, що арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума пені за порушення відповідачем договірних зобов'язань у розмірі 22 071,94 грн.
Враховуючи викладене, судом задовольняються позовні вимоги про стягнення пені за порушення оплати товару на загальну суму 30 987,08 грн.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує наступне.
Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною є сума інфляційних втрат у розмірі 6 551,09 грн. та сума 3% річних у розмірі 2 609,39 грн., а тому зазначені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 165 593,84 грн. - основного боргу, 30 987,08 грн. - пені, 2 609,39 грн. - 3% річних, 6 551,09 грн. - інфляційних втрат
В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.
Провадження в частині стягнення 50 000 грн. основного боргу підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Закрити провадження у справі № 911/1638/19 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська енерго-металургійна компанія" основного боргу у розмірі 50 000 грн., у зв'язку з відсутністю предмета спору.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРУМ СОРС" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, ідентифікаційний код 37903071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська енерго-металургійна компанія" (49000, м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 35, кімната 800-808, ідентифікаційний код 30809232) 165 593,84 грн. - основного боргу, 30 987,08 грн. - пені, 2 609,39 грн. - 3% річних, 6 551,09 грн. - інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 3 836,12 грн.
4. В іншій частині в позові відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2019.
Суддя І.В. Приходько