ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.11.2019 Справа № 910/10231/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Міністерства оборони України
до Приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза»
про стягнення 161 305,20 грн.
Представники сторін:
від позивача: Кривошея Д.А. - довіреність від 03.09.2019 № 220/524/д;
від відповідача: Несін Л.П. - ордер від 01.07.2019 № 122557.
Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» про стягнення 161 305,20 грн. штрафних санкцій, а саме 30 517,20 грн. пені та 130 788,00 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору від 23.03.2018 № 286/3/18/118 про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) в частині порушення термінів поставки товару, у зв'язку з чим позивачем на підставі умов зазначеного Договору нараховано штрафні санкції у зазначеному вище розмірі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10231/19, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання), а також, серед іншого, визначено відповідачу строк для відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Так, через відділ діловодства господарського суду 23.08.2019 від відповідача надійшов відзив від 21.08.2019 № 897 на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог та просив суд в їх задоволенні відмовити, посилаючись на наявність форс-мажорних обставин, що підтверджуються висновком Торгово - промислової палати України від 18.01.2019 № 107/2/21-10.4. Відзив разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.
Також через відділ діловодства господарського суду 23.08.2019 від відповідача надійшло клопотання від 21.08.2019 № 895 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.08.2019 судом ухвалено здійснювати розгляд справи № 910/10231/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 26.09.2019.
В підготовче засідання 26.09.2019 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання через відділ діловодства суду 23.08.2019 від відповідача надійшов відзив від 21.08.2019 № 897 на позовну заяву та клопотання від 21.08.2019 № 896 про об'єднання в одне провадження двох справ. Подані документи долучені судом до матеріалів справи.
Представником відповідача надано усні пояснення по суті поданого клопотання від 21.08.2019 № 896 про об'єднання в одне провадження двох справ.
Представник позивача щодо клопотання відповідача про об'єднання в одне провадження двох справ повністю заперечив.
Дослідивши подане відповідачем клопотання про об'єднання в одне провадження двох справ та матеріали позовної заяви, а також заслухавши в судовому засіданні 26.09.2019 позиції уповноважених представників сторін з даного питання суд зазначає, що у поданому клопотанні відповідач просить суд об'єднати в одне провадження справу № 910/10231/19 за позовом Міністерства оборони України до Приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» про стягнення пені та штрафу за порушення умов Договору від 23.03.2018 № 286/3/38/118 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) у розмірі 161 305,20 грн та справу № 910/9663/19 за позовом Приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» до Міністерства оборони України, третя особа: Акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний Банк» про визнання банківської гарантії від 21.03.2019 № BGV/U/03-2-1006 такою, що не підлягає виконанню.
Обґрунтовуючи подане клопотання позивач стверджує, що зазначені господарські справи стосуються одних і тих же обставин, а саме виконання умов Договору від 23.08.2018 № 286/3/18/118. Зокрема, на думку позивача об'єднання справ № 910/10231/19 та № 910/9663/19 сприятиме об'єктивному розгляду справи, дослідження всіх обставин та доказів по справі, а також сприятиме уникненню подвійного стягнення з приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» пені та штрафу, як забезпечення виконання зобов'язань за Договором від 23.08.2018 № 286/3/18/118.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на відсутність правових підстав, передбачених ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, з якими процесуальний закон пов'язує вчинення відповідних дій, у задоволенні клопотання відповідача від 21.08.2019 № 896 про об'єднання в одне провадження двох справ судом відмовлено, про що постановлено відповідну ухвалу суду від 26.09.2019.
В судовому засіданні 26.09.2019 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/10231/19 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 09.10.2019.
У судове засідання 09.10.2019 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 09.10.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання від 08.10.2019 № 923 про витребування доказів, в якому останній просив суд зобов'язати Міністерство оборони України надати суду документальне підтвердження розміру збитків, які йому завдані у зв'язку із порушенням строків поставки товару за спірним Договором від 23.03.2018 № 286/3/18/118 на 17 діб. На думку відповідача, позивач намагається стягнути штрафні санкції у подвійному розмірі за незначне прострочення поставки товару тривалістю 17 діб, зокрема, за допомогою забезпечення виконання Договору, тобто банківської гарантії від 21.03.2018 № BGV/U/03-2-1006, а також звернувшись із даним позовом про стягнення штрафних санкцій у розмірі 161 305,20 грн. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.
Крім того до початку судового засідання 09.10.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання від 08.10.2019 № 924 про зупинення провадження у справі в порядку п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, в якому просить зупинити провадження № 910/10231/19 за позовом Міністерства оборони України до приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» про стягнення пені та штрафу за порушення умов Договору від 23.03.2018 № 286/3/18/118 у розмірі 161 305,20 грн. до закінчення розгляду справи № 910/9663/19 за позовом приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» до Міністерства оборони України, третя особа: акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний Банк», про визнання банківської гарантії від 21.03.2018 № BGV/U/03-2-1006 такою, що не підлягає виконанню. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.
Також до початку судового засідання 09.10.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення від 08.10.2019 № 925 по суті позовних вимог, в яких останній зазначив, що не мав наміру уникати виконання умов Договору від 23.03.2018 № 286/3/18/118, але за обставин незалежних від відповідача - приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» не можливо було здійснити поставку в установлений позивачем строк, оскільки протягом тривалого періоду з 04.06.06.2018 по 24.06.2018 розкрійна настилочна машина Pioner-Super - інвентарний номер 8-130 мала технічний розлад редуктора, що є непередбачуваною обставиною. Проте, як стверджує відповідач, дані обставини позивачем не було враховано, оскільки його метою є в будь-який спосіб стягнути штрафні санкції з відповідача, розмір яких за розрахунком позивача становлять 161 305,20 грн. та калькульовані з урахуванням пені у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки та штрафу у розмірі 7% від вартості Договору за прострочення виконання зобов'язання понад 10 діб. На думку відповідача, нарахована неустойка не відповідає визначеним статтями 3, 509, 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, відповідно суд має право її зменшити. Оскільки, за твердженням відповідача, наявність у позивача (кредитора) можливості стягувати з відповідача надмірні грошові суми як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання відповідача (боржника) виконувати основне зобов'язання, неустойка перетворюється на неправомірний тягар для останнього та джерело отримання додаткових прибутків позивачем (кредитором). З огляду на зазначене відповідач, керуючись ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 5 ст. 551 Цивільного кодексу України, просив суд зменшити розмір неустойки. Крім того, з метою належного та об'єктивного дослідження обставин справи та визначення співвідношення з розміром обрахованої у позові неустойки та завданих позивачу збитків, відповідач просив суд зобов'язати позивача - Міністерство оборони України надати документальне підтвердження розміру збитків, які завдані останньому у зв'язку із простроченням на 17 діб строків поставки товару за Договором від 23.03.2018 № 286/3/18/118. Письмові пояснення разом з доданими до них документами судом долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 09.10.2019 представник відповідача надав додаткові усні пояснення по суті поданих письмових пояснень від 08.10.2019 № 925, а також клопотання від 08.10.2019 № 924 про зупинення провадження та клопотання від 08.10.2019 № 923 про витребування доказів. На розгляді поданого відповідачем клопотання про витребування додаткових доказів представник останнього не наполягав.
Представник позивача щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 910/10231/19, а також щодо клопотання про витребування додаткових доказів повністю заперечував. При цьому представник позивача щодо розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки поклався на розсуд суду.
Розглянувши в судовому засіданні 06.10.2019 клопотання позивача про зупинення провадження у справі, суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 4 частини 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України).
Суд звертає увагу, що зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.
Обґрунтовуючи клопотання про зупинення провадження у справі, відповідач вказує, що обидві справи стосуються одних і тих же обставин, а саме виконання умов Договору від 23.03.2018 № 286/3/18/118 та стягнення, заявлених Міністерством оборони України штрафних санкцій за цим Договором, за одним і тим же зобов'язанням - поставкою. За твердженням відповідача, не зважаючи на те, що 16.08.2019 та 17.08.2019 поставка товару була здійснена без зауважень, Міністерство оборони України звернулось до акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» з вимогою від 10.01.2019 № 286/6/189 щодо забезпечення виконання Договору від 23.03.2018 № 286/3/18/118 за допомогою банківської гарантії від 21.03.2019 № BGV/U/03-2-1006 на суму 93 540,00 грн. Як зазначає відповідач, у вимозі позивач просить перерахувати кошти у розмірі 93 540,00 грн., як штрафні санкції за порушення строків поставки товару приватним акціонерним товариством «Трикотажна фабрика «Роза» за Договором від 23.03.2018 № 286/3/18/118. У зв'язку з чим відповідачем подано позов про визнання банківської гарантії від 21.03.2018 № BGV/U/03-2-1006 такою, що не підлягає виконанню (справа № 910/9663/19). Отже, за твердженням відповідача, вищезазначені справи стосуються зобов'язань щодо виконання одного і того ж самого Договору та для уникнення подвійного стягнення з приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» пені та штрафу за незначну затримку поставки якісного товару на 17 діб, як подвійної відповідальності за Договором від 23.03.2018 № 286/3/18/118, оскільки рішення господарського суду міста Києва по справі № 910/9663/19 вплине на розгляд справи № 910/10231/19, тому існує об'єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої пов'язаної з нею справи № 910/9663/19.
Однак, суд зазначає, що зібрані у справі № 910/10231/19 докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у даній справі, відтак, відсутня об'єктивна неможливість розгляду даної справи, тому суд не вбачає підстав у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
За наслідками розгляду в судовому засіданні 09.10.2019 поданих відповідачем - приватним акціонерним товариством «Трикотажна фабрика «Роза» клопотань про витребування додаткових доказів та зупинення провадження у даній справі судом було постановлено протокольну ухвалу про залишення без розгляду клопотання про витребування доказів, відмові у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній , а також оголошено перерву в судовому засіданні по розгляду справи по суті до 06.11.2019.
У судове засідання 06.11.2019 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судових засіданнях 09.10.2019 та 06.11.2019 по розгляду справи по суті позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити, а в частині розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки поклався на розсуд суду.
Представником відповідача в судових засіданнях 09.10.2019 та 06.11.2019 заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки в зв'язку з мінімальним розрахунком прибутку згідно з офіційною звітністю та відсутністю збитків, завданих порушенням термінів поставки товару.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 06.11.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 23 березня 2018 року між Міністерством оборони України (замовник за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством «Трикотажна фабрика «Роза» (продавець за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 286/3/18/118 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2018 році поставити замовнику футболки та сорочки (1833) (фуфайка (з короткими рукавами) з трикотажного бавовняного кулірного полотна, тип 2, вид 2) (далі - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому Договорі.
Розділами 2-13 Договору сторони погодили вартість товару, порядок поставки та розрахунків, права та обов'язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов'язань тощо.
Даний Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (пункт 10.1 Договору).
Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками продавця та замовника та скріплений печатками обох сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
За умовами пункту 3.1. Договору ціна цього Договору становить 1 870 800,00 грн., у тому числі ПДВ - 311 800,00 грн. (за загальним фондом).
Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Номенклатура товару, передбаченого до поставки за Договором, вимоги згідно з яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання Договору, визначаються специфікацією (пункт 1.2. Договору).
Відповідно до пункту 2.5. Договору постачальник зобов'язаний до початку поставки товару за Договором письмово повідомити представника замовника оголошенням про готовність партії товару до приймання та місце здійснення приймального контролю товару за якістю. Після отримання оголошення представник замовника протягом трьох робочих днів розпочинає приймальний контроль товару за якістю у приміщеннях постачальника або виробника.
Товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо. Строк поставки товару буде визначений в специфікації Договору (пункт 5.2. Договору).
Місцем поставки товару є центри забезпечення речовим майном та об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оборони України, яка буде невід'ємною частиною Договору, з обов'язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень. Датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника (пункт 5.3. Договору).
За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Пунктом 6.3.1. Договору встановлено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені Договором.
Тобто, з урахуванням умов пункту 1.2. Договору та специфікації, а також вищезазначених норм Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний поставити покупцю товар - футболки та сорочки (1833) (фуфайка (з короткими рукавами) з трикотажного бавовняного кулірного полотна, тип 2, вид 2) у кількості 30 000 шт. загальною вартістю 1 870 800,00 грн., у тому числі ПДВ - 311 800,00 грн., у строк до 30.07.2018 включно.
Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідачем поставлено позивачу товар на загальну суму 1 868 400,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями сповіщень та актів від 15.08.2018 №№ 3, 4 приймального контролю товару за якістю, а також підписаних повноважними представниками сторін видаткових накладних від 16.08.2019 № 3516 на суму 1 245 600,00 грн./20 000 шт. товару та від 16.08.2019 № 3517 на суму 622 800,00 грн./10 000 шт. товару.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо відхилення товару вимогам нормативної або технічної документації, зразку еталону чи затвердженому робочому зразку від позивача до суду не надходило.
Проте, як вбачається з наявних у матеріалах справи копій посвідчень № 412 та № 309, зазначені в актах вироби у кількості 20 000 шт. завезені 16.08.2018 до військової частини НОМЕР_1 , а вироби у кількості 10 000 шт. завезені 17.08.2018 до військової частини НОМЕР_2 .
Таким чином, зобов'язання щодо поставки товару у кількості визначеної Договором відповідачем виконано несвоєчасно, з порушенням визначених Специфікацією до Договору строків на 16 та 17 календарних днів.
Суд зазначає, що згідно приписів ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ст. 218 Господарського кодексу України).
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (штраф, пеня) у розмірах передбачених пунктом 7.3. Договору (пункт 7.2. Договору).
Умовами Договору визначено види порушень та санкції за них, які застосовуються до постачальника, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості Договору (пункт 7.3.3. Договору).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Наразі положення пункту 7.3.3. Договору не визнано недійсним і не є нікчемним в силу прямої вказівки закону.
У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки товару, позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 21.08.2018 № 286/6/4524, копія якої наявна в матеріалах справи, з вимогою сплатити штрафні санкції в загальній сумі 161 305,20 грн., з яких: 30 517,20 грн. пеня та 130 788,00 грн. штраф, нараховані на підставі пункту 7.3.3. Договору.
Доказів надання відповідачем обґрунтованої відповіді на зазначену вимогу або її задоволення матеріали справи не містять.
Таким чином, оскільки, на думку позивача, відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару, позивач посилаючись на статтю 231 Господарського кодексу України просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції в загальному розмірі 161 305,20 грн., в тому числі 30 517,20 грн. пені та 130 788,00 грн. штрафу.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження сплати штрафних санкцій або ж письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору та/або його окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору здійснив поставку продукції з порушенням визначеного строку, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З аналізу пункту 7.3.3. Договору вбачається, що він кореспондується з приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов'язаних із виконанням зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання.
Таким чином сторонами було унормовано у пункті 7.3.3. Договору розмір такої штрафної санкції як неустойки у відсотковому відношенні від вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, по аналогії з тим, як унормовано в законі (ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України) визначення розміру штрафних санкцій, зокрема, пені, у разі якщо порушено зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, що узгоджується з вищенаведеними положеннями законодавства, а також з положеннями законодавства про свободу договору (ст. 267 Цивільного кодексу України).
При цьому пунктом 7.3.8. Договору сторони визначили, що неустойка (пеня, штраф) за несвоєчасне постачання продукції (товару), яка передбачена пунктом 7.3.3. Договору, нараховується в межах терміну дії Договору та небільше ніж до кінця поточного бюджетного року.
Згідно з пунктом 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, неустойки, передбаченої пунктом 7.3.3. Договору.
При цьому матеріали справи містять копію листа приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» від 28.01.2019 № 719, в якому відповідач заперечуючи проти пред'явлених до нього вимог Міністерства оборони України, зокрема, від 10.01.2019 № 286/6/189, зазначив, що таке прострочення сталося не з його вини та на виникнення непередбачуваних обставин, пов'язаних з тривалим (з 04.06.06.2018 по 24.06.2018) технічним розладом редуктора розкрійної настилочної машини Pioner-Super (інвентарний номер 8-130), що також підтверджується експертним висновком від 18.01.2019 № 107/2/21-10.4 про істотну зміну обставин, виданим Торгово-промисловою палатою України, в якому зазначено, що у зв'язку з істотною зміною обставин, які сторони не могли передбачити, можуть бути внесені зміни до Договору в частині строків поставки товарів, а саме: футболки та сорочки (1833) (фуфайка (з короткими рукавами) з трикотажного бавовняного кулірного полотна, тип 2, вид 2) у кількості 30 000 шт. із строком поставки до 17.08.2018. На зазначені обставини відповідач також посилався у відзиві на позовну заяву.
Однак, у своїй відповіді від 04.02.2019 № 286/6/793 Міністерство оборони України повідомило відповідача, що спірні питання щодо виконання умов Договору стосовно термінів постачання товару, розміру штрафних санкцій, тощо вирішується у судовому порядку.
Так, пунктами 8.1.-8.3. Договору передбачено звільнення сторін від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним Договором. Зокрема, сторони узгодили, що останні звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обстави непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що за приписами абз. 3 частини 3 статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
В силу частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
З огляду на вищевказане, господарський суд підкреслює, що саме сертифікат, а не висновок чи лист Торгово-промислової палати є належним та допустимим доказом, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Окрім цього, враховуючи фактичні обставини справи суд зазначає про неможливість розцінення факту звернення до Торгово-промислової палати України, а також повідомлення іншої сторони у письмовій формі про виникнення обставин непереборної сили з порушенням визначеного умовами Договору строку в якості доказів належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором в цій частині, та, відповідно, бути підставою для звільнення останнього від відповідальності за невиконання зобов'язань за Договором.
Будь - яких пояснень щодо підстав невчинення та/або неможливості вчинення вказаних дій згідно умов Договору позивачем суду не надано.
Таким чином, встановивши відсутність вказаного сертифікату Торгово-промислової палати України, який би засвідчував настання обставин непереборної сили, що виникли поза волею сторін та могли бути підставою для звільнення, зокрема, відповідача від відповідальності за порушення умов Договору, а також порушення умов укладеного між сторонами Договору в частині своєчасного повідомлення про виникнення обставин непереборної сили, суд дійшов висновку про неможливість звільнення відповідача від сплати пені та штрафу, нарахованих за порушенням ним строків поставки спірного товару, оскільки відповідач, в порушення ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, не надав належних та передбачених умовами договору доказів того, що невиконання належним чином взятих на себе зобов'язань згідно з договором сталося саме внаслідок обставин непереборної сили.
Судом також враховано, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 року у справі № 910/1338/19 за позовом ПАТ «Трикотажна фабрика «Роза» до Міністерства оборони України, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 року та Верховного Суду від 05.09.2019 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог про внесення змін до спірного Договору щодо продовження строків поставки та встановлено, що постачальник звернувся до Торгово-промислової палати України із запитом 17.01.2019 та отримав висновок 18.01.2019, тобто після спливу строку поставки товару за Договором та після отримання від банку повідомлення № 74 від 17.01.2019 про отримання вимоги АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" про сплату 93 540,00 у зв'язку з настанням гарантійного випадку згідно з умовами гарантії. При цьому судами встановлено відсутність зауважень, письмових пропозицій щодо кінцевої дати поставки товару, а також будь - яких доказів звернення постачальника з листами/повідомленнями до замовника про необхідність продовження строків поставки, неможливість виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, зокрема з 04.06.2018 та до моменту поставки.
Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки позивачу товару за договірною ціною 1 870 800,00 грн., та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для нарахування відповідачеві штрафних санкцій (штрафу та пені) за прострочення виконання договірних зобов'язань.
За результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення неустойки встановлено, що розміри пені та штрафу, розраховані у відповідності до умов пункту 7.3.3. Договору, становлять 30 517,20 грн. пені та 130 788,00 грн. штрафу, при цьому розмір пені, заявленої позивачем до стягнення у вказаній сумі в межах визначеного позивачем періоду, тобто з дня, наступного за граничним днем виконання зобов'язань з поставки товару, відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірними.
Водночас, відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру неустойки на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України. В обґрунтування клопотання про зменшення розміру неустойки відповідач посилався, зокрема, на те, що зобов'язання з поставки товару відповідачем виконані у повному обсязі, в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків, завданих несвоєчасною поставкою товару, а розмір заявленої неустойки значно перевищує розумні межі.
Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Водночас відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.
Суд враховує те, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно надмірною, вказане не узгоджується із передбаченими у статті 3, частині 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, в зв'язку з чим господарському суду надане право на її зменшення. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому, судом взято до уваги неподання документального підтвердження понесення збитків Міністерством оборони України в результаті несвоєчасного виконання зобов'язань по Договору відповідачем, неподання письмових доказів підтвердження майнового стану позивача, ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання за договором (на час розгляду справи поставка товару здійснена у повному обсязі), вживання відповідачем максимальних заходів для виконання зобов'язань за Договором.
Зваживши на фактичні обставини спору, поведінку відповідача у спірних правовідносинах, а саме повну поставку відповідачем товару, період прострочення поставки якого є незначним, а також те, що затримка поставлення товару виникла не унаслідок неправомірної поведінки відповідача, взявши до уваги інтереси обох сторін, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України, з метою уникнення неможливості вчасно виконувати відповідачем певні поточні господарські зобов'язання перед контрагентами, забезпечивши баланс інтересів сторін, спираючись на принципи справедливості та розумності, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов до висновку про доцільність зменшення розміру пені та штрафу на 75%, а саме до суми у розмірі 40326,30 грн., з яких: пеня в розмірі 7629,30 грн.(сім тисяч шістсот двадцять дев'ять) та 32697,00 грн. (тридцять дві тисячі шістсот дев'яносто сім) штрафу у зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань, та задоволення відповідного клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
За висновками суду, присудження до стягнення штрафу у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає умовам Договору та вимогам чинного законодавства, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а також засобом недопущення використання штрафних санкцій, як інструменту отримання безпідставних доходів.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач довів в розумінні приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв'язку з наявністю фактичних обставин, з якими закон пов'язує порушення сторонами виконання зобов'язань і настання відповідних юридичних наслідків, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Міністерства оборони України до Приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 22 887,90 грн. пені та 98 091,00 грн. штрафу за прострочення строку поставки товару за Договором.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі “ГарсіяРуїз проти Іспанії”, від 22 лютого 2007 року в справі “Красуля проти Росії”, від 5 травня 2011 року в справі “Ільяді проти Росії”, від 28 жовтня 2010 року в справі “Трофимчук проти України”, від 9 грудня 1994 року в справі “ХіроБалані проти Іспанії”, від 1 липня 2003 року в справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 7 червня 2008 року в справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_1 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії” свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “РуїсТоріха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В свою чергу, відповідно до п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
З урахуванням зазначеного, зважаючи на висновок суду про часткове задоволення позовних вимог внаслідок зменшення судом застосованих до відповідача штрафних санкцій, пов'язані зі сплатою судового збору витрати покладаються судом на останнього.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» (03680, м. Київ, вул. М. Грінченка, буд. 2/1, код ЄДРПОУ 00307313) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) 7629,30 грн.(сім тисяч шістсот двадцять дев'ять) пені, 32697,00 грн. (тридцять дві тисячі шістсот дев'яносто сім) штрафу та 2 420, 00 грн. (дві тисячі чотириста двадцять гривень) судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI “Перехідні положення” та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 21 листопада 2019 року.
Суддя А.М. Селівон