ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.11.2019Справа № 910/9156/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопоставка 3000" (вул. Київська 34, с. Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область, 39701)
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032)
про стягнення 635 178,44 грн.
Представники сторін:
від позивача: Коршун Т.О. - ордер № 392223 від 07.08.2019 року;
від відповідача: Гриценко В.С. - довіреність б/н від 03.06.2019 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопоставка 3000" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 637 958,36 грн., а саме 612 526,02 грн. основного боргу, 5195,39 грн. процентів річних та 19236,95 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки продукції № 317(6)18УК від 22.06.2018 року в частині своєчасної та повної оплати поставленої за договором продукції, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/9156/19, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 07.08.2019 року.
У підготовчому засіданні 07.08.2019 року судом оголошено перерву до 12.09.2019 року.
Підготовче засідання, призначене на 12.09.2019 року, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2019 року підготовче судове засідання призначено на 26.09.2019 року.
В судовому засіданні 26.09.2019 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/9156/19 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 23.10.2019 року.
Окрім цього, вказаною ухвалою від 26.09.2019 року заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопоставка 3000" про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється розгляд спору, а саме 613 526,02 грн. основного боргу, 5195,39 грн. процентів річних та 16 457,03 грн. втрат від інфляції, всього 635 178,44 грн.
Засідання по розгляду справи по суті, призначене на 23.10.2019 року, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2019 року судове засідання по розгляду справи по суті призначено на 14.11.2019 року.
У підготовчі засідання 07.08.2019 року та 26.09.2019 року прибули представники позивача та відповідача.
У засідання по розгляду справи по 14.11.2019 року з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
Судом повідомлено, що 07.08.2019 року через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позовну заяву № 28-24/16941 від 02.08.2019 року, в якому останній заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в позові, посилаючись, зокрема, на ненадання позивачем податкових накладних, складених в електронній формі з дотриманням умов щодо їх реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, не передбачення умовами Договору поетапної поставки товару та в зв'язку з простроченням строків поставки товару непередбачення річним планом закупівель на 2019 рік закупівлі за спірним Договором і відповідних видатків, а також зазначає про неправомірність здійснених позивачем нарахувань процентів річних та втрат від інфляції, та заявленого позивачем попереднього розрахунку судових витрат. Відзив разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.
До початку судового засідання 26.09.2019 року через канцелярію суду 12.08.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача на позовну заяву б/н від 12.08.2019 року, в якій позивач не погоджується з запереченнями відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги повністю. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Також через канцелярію суду 12.08.2019 року позивачем подано заяву б/н від 12.08.2019 року про зменшення суми позовних вимог позовної заяви про стягнення коштів, в якій позивач зменшує розмір заявлених позовних вимог до 635 178,44 грн., зменшивши розмір нарахованих втрат від інфляції до 16457,03 грн., та вирішити питання щодо повернення позивачеві суми переплаченого судового збору. Заява про зменшення розміру позовних вимог разом з доказами надсилання її на адресу відповідача судом долучена до матеріалів справи.
Від відповідача 27.08.2019 року через канцелярію суду надійшли заперечення № 38-24/18262 від 20.08.2019 року відповідно до ст. 167 ГПК України, а також 12.09.2019 року надійшло заява позивача про відкладення розгляду справи. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Позивачем 14.11.2019 року через канцелярію суду подана заява про покладання на відповідача судових витрат по справі та заява про врахування до судових витрат витрати на оплату послуг адвоката, які судом долучені до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи 14.11.2019 року суду не надано.
Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи в судовому засіданні 14.11.2019 року до суду не надходило.
В судовому засіданні 14.11.2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 14.11.2019 року проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 14.11.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 22 червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопоставка 3000" (постачальник за договором, позивач у справі) та Державним підприємством Національна Атомна Енергогенеруюча Компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» (покупець за договором, відповідач у справі) укладено Договір поставки продукції №317(6)18УК (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію згідно переліку в кількості 64 найменування на загальну суму 3 299 988,00 грн.
Розділами 2-8 Договору сторони погодили якість і комплектність товару, умови і порядок оплати, порядок і строки поставки, упаковку товару, приймання товару за якістю і кількістю, відповідальність сторін, форс - мажор тощо.
Згідно п. 11.1 Договору даний Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року.
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та покупця і скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
За умовами п.4.1 Договору поставка товару відбувається на умовах DDP - м. Енергодар згідно з умовами Інкотермс 2010.
Згідно п.1.2 Договору строк поставки товару: червень - листопад 2018 року.
Відповідно до п.4.3 Договору товару, що поставляється, повинен супроводжуватись наступними документами: видаткова накладна - 3 штуки; рахунок-фактура; копією сертифікату якості, паспортом або іншим документом, підтверджуючим ь продукції виданим підприємством-виробником.
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 3 299 988,00 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними: № 438 від 13.08.2018 року на суму 81142,84 грн., № 582 від 03.10.2018 року на суму 870644,51 грн., № 709 від 28.11.2018 року на суму 1 734 674,63 грн., № 749 від 27.12.2018 року на суму 541776,05 грн., № 12 від 21.01.2019 року на суму 71749,97 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом на вищевказаних накладних уповноваженого представника ВП Запорізька АЕС ДП НАЕК «Еенргоатом», та визнається відповідачем у наданому відзиві.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Крім того, пунктами 2.1, 2.2 Договору сторони визначили, що товар, що поставляється, повинен бути новим та по своїй якості підтверджуватися копіями сертифікатів якості, паспортом або іншим документом, підтверджуючим якість продукції виданим підприємством-виробником або постачальником продукції. Постачальник гарантує належну якість товару, що поставляється, і нормальну його експлуатацію протягом 12 місяців з моменту поставки за умови дотримання правил транспортування та зберігання товару (але не менше 12 місяців з моменту поставки).
Відповідно до п.2.5 Договору у разі виявлення невідповідностей невідповідностей виробництва та/або товару зазначеним стандартам, нормам, правилам і вимогам п.2.1. Договору, покупець має право відмовитись від товару, якщо невідповідності не будуть усунені у строк, який дозволить здійснити його постачання у термін, визначений умовами договору.
Умовами п. 6.1 Договору передбачено, що приймання товару за якістю і кількістю здійснюється покупцем відповідно до СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС». В електронному вигляді документ є загальнодоступним і знаходиться на офіційному сайті ДП НАЕК "Енергоатом".
Згідно п.6.3 Договору покупець має право вимагати як відповідного зменшення ціни товару залежно ступеня відхилення якості поставленої продукції від стандартів і встановлених норм (за ціною, передбаченою для продукції відповідної якості), так і своєчасної сплати штрафних санкцій за договором
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару по вказаними видатковими накладними відповідачем суду не надано. Доказів пред'явлення претензій щодо якості, та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо дефектів поставленого товару та відмови від останнього від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з додатковою відповідальністю "Автопоставка 3000" умов Договору в частині якості, кількості та комплектності товару з боку відповідача відсутні.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, а також засвідчені печатками обох сторін.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість переданого обладнання.
Таким чином підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Як передбачено умовами п.3.1 Договору вартість продукції за договором становить 2 749 990,00 грн., крім того ПДВ - 549 998,00 грн. Разом - 3 299 988,00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно п.3.2 Договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору платіжними дорученнями № 17818 від 27.11.2018 року, № 17820 від 27.11.2018 року, № 17822 від 27.11.2018 року, № 18064 від 27.11.2018 року, № 19119 від 17.12.2018 року, № 3456 від 01.03.2019 року, № 3224 від 15.02.2019 року, № 3452 від 01.03.2019 року, № 3451 від 01.03.2019 року, копії яких наявні в матеріалах справи, відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок постачальника - Товариства з додатковою відповідальністю "Автопоставка 3000" грошові кошти у загальній сумі 2 686 461,98 грн. з посиланням на укладений між сторонами Договір, що також підтверджується наявними в матеріалах справи виписками обслуговуючого позивача банку.
Факт перерахування грошових коштів, їх розмір та порядок зарахування згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.
Проте, за твердженнями позивача, відповідач не здійснив оплату поставленого за спірним Договором обладнання в повному обсязі, оплативши тільки частину товару на суму 2 686 461,98 грн. та не здійснивши оплату товару, поставленого позивачем за видатковими накладними № 749 від 27.12.2018 року на суму 541776,05 грн., № 12 від 21.01.2019 року на суму 71749,97 грн., всього на суму 613 526,02 грн., в зв'язку з чим залишок вартості неоплаченого товару становить 613 526,02 грн.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
З метою досудового врегулювання спору Товариством з додатковою відповідальністю "Автопоставка 3000" на адресу відповідача було направлено відповідь на претензію від 14.12.2018 року (вих. № 11/02-19 від 01.02.2019 року), в якій позивач вимагав від покупця виконання грошового зобов'язання за спірним Договором та сплати повної вартості поставленого товару.
Проте, вказана вимога щодо погашення заборгованості була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з додатковою відповідальністю "Автопоставка 3000" грошових коштів в сумі 613 526,02 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
Окрім того, оскільки, на думку позивача, відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого за Договором товару, позивачем нараховано на підставі ст. 625 ЦК України 5195,39 грн. процентів річних за період з 26.03.2019 року по 01.07.2019 року та 16457,03 грн. втрат від інфляції за період березень - травень 2019 року, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки продукції № 317(6)18УК від 22.06.2018 року та/або його окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
Окрім цього згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем під час розгляду справи судом було здійснено часткове погашення боргу перед позивачем в загальній сумі 201 229,99 грн., на підтвердження чого відповідачем надано копії відповідних платіжних доручень № 14724 від 15.10.2019 року на суму 41 238,40 грн., № 14723 від 15.10.2019 року на суму 29 791,59 грн., № 14890 від 21.10.2019 року на суму 100 200,00 грн.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
При цьому, суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем платіжними дорученнями було перераховано на рахунок позивача 201 229,99 грн., отже основний борг у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з позовом до суду, була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2019 року у справі № 910/9156/19, що також підтверджено відповідачем та позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи в судовому засіданні 14.11.2019 року предмет спору в частині стягнення 201 229,99 грн. основного боргу відсутній.
За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після порушення провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 201 229,99 грн. основного боргу підлягає закриттю у відповідності до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Суд звертає увагу, що згідно ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо повної та своєчасної оплати поставленого обладнання у добровільному порядку, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення залишку основної заборгованості в сумі 412 296,03 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений за спірним Договором товар підлягає частковому задоволенню в сумі 412 296,03 грн.
Щодо заперечень відповідача проти позову з підстав ненадання позивачем зареєстрованих податкових накладних та відповідно, неможливість оплати видаткових накладних та включення сум ПДВ до податкового кредиту, суд зазначає, що податкова накладна - це звітний податковий документ, що підтверджує виникнення податкового обов'язку платника податків у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) і одночасно підтверджуюча право на податковий кредит у покупця - платника податків у зв'язку з придбанням таких товарів (робіт, послуг).
При цьому суд відхиляє доводи відповідача, що відсутність реєстрації (реєстрація з порушенням встановлених строків) податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є порушенням з боку постачальника правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов'язання, адже обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає саме на підставі податкового законодавства. Водночас зазначення сторонами у договорі про обов'язок відповідача надати замовнику податкову накладну не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена в постановах від 12.03.2018 у справі № 918/216/17 та від 13.04.2018 у справі № 902/380/17.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленного товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано на підставі ст. 625 ЦК України та пред'явлено до стягнення 5195,39 грн. процентів річних за період з 26.03.2019 року по 01.07.2019 року та 16457,03 грн. втрат від інфляції за період лютий - травень 2019 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
При цьому, як встановлено судом, при визначенні граничного строку виконання зобов'язання з оплати відповідачем поставленого за Договором на підставі видаткової накладної № 12 від 21.01.2019 року на суму 71 749,97 грн. товару позивач, посилаючись на здійснення поставки після закінчення строку дії Договору (згідно п.11.1 договір діє до 21.12.2018 року) та застосовуючи приписи ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, визначає граничний строк виконання даного зобов'язання датою прийняття товару, а саме 21.01.2019 року, та, відповідно початок періоду прострочення та нарахування процентів річних з 22.01.2019 року.
В свою чергу, відповідач у поданому відзиві на позовну заяву заперечує проти визначення такого строку оплати товару за видатковою накладною № 12 від 21.01.2019 року та наголошує на необхідності застосування умов Договору щодо строку оплати товару, а саме п. 3.2, яким визначено обов'язок з оплати поставленого товару протягом 45 календарних днів з дати поставки.
Суд зазначає, що главою 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов'язання, серед яких відсутня така підстава як закінчення строку дії договору.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Умовами спірного Договору, а саме п.п.1.1, 3.1 визначено вартість всього обсягу поставки в розмірі 3 299 988,00 грн.
При цьому за висновками суду строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором, зокрема, в частині оплати поставленого товару, оскільки поставка за видатковою накладною № 12 від 21.01.2019 року здійснена саме за укладеним між сторонами Договором та в межах його предмету, отже факт виконання позивачем зобов'язань з поставки товару з порушенням строку виконання останнього та після закінчення строку дії правочину, на підставі якого вчинялись відповідні господарські операції, не є підставою для застосування загальних норм цивільного законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 692 ЦК України, в зв'язку з чим помилковими є твердження позивача про визначення строку оплати товару за видатковою накладною № 12 від 21.01.2019 року з дня отримання товару та відсутність підстав для застосування умов Договору поза межами строку дії останнього за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару, яке виникло саме за укладеним Договором.
Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
При цьому обставини виконання сторонами умов спірного Договору встановлені судом під час розгляду справи № 917/362/19, зокрема, в частині здійснення поставки за видатковою накладною № 749 від 27.12.2018 та видатковою накладною № 12 від 21.01.2019 поза межами строку поставки, що визначеного п. 1.2 Договору, та прострочення оплати за поставлений згідно вказаних накладних товар починаючи з 11.02.2019 року та 07.03.2019 року, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи.
Так, рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.06.2019 року у справі № 917/362/19 за позовом ДП НАЕК «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція до ТОВ «Автопоставка 3000» про стягнення заборгованості у розмірі 22 767,93 грн., у тому числі пені в сумі 17 745,43 грн. та штрафу в сумі 5 022,50 грн. за неналежне виконання умов договору поставки продукції № 317(6)18УК/53-121-01-18-06631 від 03.07.2018, та за зустрічним позовом ТОВ «Автопоставка 3000» про стягнення 131 700,68 грн. з ДП НАЕК «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція нездійснення оплати поставленого товару в строк, вказаний в п. 3.2 Договору, яке набрало законної сили, зокрема, зустрічний позов задоволено частково, стягнуто з ДП НАЕК «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція інфляційні витрати у сумі 18967,45 грн. та 3% річних у сумі 12 735,74 грн.
Окрім цього, в межах справи № 917/362/19 ТОВ «Автопоставка 3000» з посиланням на ч.2 ст.625 ЦК України нараховано ДП НАЕК «Енергоатом» 44 821,57 грн. інфляційних за загальний період з жовтня 2018 року по лютий 2019 року (по кожній поставці товару окремо з врахуванням здійснених часткових оплат) та 12 735,74 грн. 3 % річних за загальний період з 26.09.2018 року по 25.03.2019 року.
Тобто, враховуючи визначений позивачем в межах даної справи № 910/9156/19 період прострочення, останнім неправомірно включено до періоду нарахування втрат від інфляції за порушення строку виконання зобов'язання з оплати товару за накладною № 12 від 21.01.2019 року лютий 2019 року, позаяк стягнення втрат від інфляції за вказаний місяць здійснено в межах справи № 917/362/19.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду закінчення нарахування та враховуючи визначений судом початок такого періоду, становить 4941,81 грн. процентів річних та 16088,87 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та втрат від інфляції внаслідок несвоєчасної оплати поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню у розмірі, нарахованому судом, а саме 4941,81 грн. процентів річних та 16088,87 грн. втрат від інфляції.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Як визначено ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд звертає увагу, що згідно ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно ч.3 ст.130 ГПК України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Відтак, з огляду на те, що позивач не підтримує заявлені позовні вимоги в частині стягнення 201 229,99 грн. основного боргу внаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, та на час розгляду справи предмет позову у вказаній частині відсутній, а також оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за можливе стягнути з відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 130, п.2 ч.1 ст. 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження в частині стягнення 201229,99 грн. основного боргу закрити.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопоставка 3000" (вул. Київська 34, с. Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область, 39701, код ЄДРПОУ 39185235) 412 296,03 грн. основного боргу, 4941,81 грн. процентів річних, 16088,87 грн. втрат від інфляції та 9518,35 грн. витрат зі сплати судового збору.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 21.11.2019 року.
Суддя А.М. Селівон