ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.11.2019Справа № 910/13000/19
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" (пров. Балтійський,20, м. Київ 73, 04073)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова Компанія "Альфа-Гарант" (бул. Лесі Українки, 26, м. Київ 133, 01133)
про стягнення 8000,00 грн.
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова Компанія "Альфа-Гарант" відшкодування шкоди 8000,00 грн. в порядку регресу, посилаючись на те, що в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат у позивача виникло право вимоги до відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/13000/19, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
15.10.2019 через канцелярію суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла довідка про страховий поліс серії АМ № 2358084.
17.10.2019 через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, оскільки дана справа потребує детального розгляду спору та з'ясування всіх обставин справи. Позивач вказує на те, що даний спір у зв'язку з його складністю, особливостями предмета доказування та для правильного врегулювання спору дана справа, на думку позивача, має бути розглянута у порядку загального позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Посилання позивача на те, що дана справа потребує детального розгляду спору та з'ясування всіх обставин справи, суд не може прийняти в якості достатньої підстави для постановлення ухвали про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, оскільки розгляд справи та з'ясування всіх обставин справи є завданням та прерогативою суду та може і має бути досягнуто без призначення судового засідання.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Водночас, частиною 6 статті 252 ГПК України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд відзначає, що предметом позову у справі №910/13000/19 є відшкодування шкодиу розмірі 8 000,00 грн. в порядку регресу.
Позивач у своєму клопотанні не навів суду будь-яких обґрунтувань та не надав будь-яких доказів в чому саме полягає складність даного спору та в чому полягають особливості предмету доказування у даному спорі.
Суд повторно наголошує на тому, що при відкритті провадження у справі судом враховано положення ч. 3 ст. 247 ГПК України.
Таким чином, суд відхиляє як необґрунтоване клопотання позивача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
17.10.2019 від представника відповідача надійшло клопотання про призначення експертизи.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Суд, враховуючи дійсні обставини справи, характер спірних правовідносин, дійшов висновку, що для вирішення спору у даній справі у суду відсутня потреба у проведенні експертизи у даній справі, а питання які просить поставити позивач на вирішення експертизи не відносяться до предмету спору у даній справі.
З огляду на зазначене, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про призначення у справі експертизи.
17.10.2019 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позову заперечує із підстав невірного заповнення учасниками ДТП «Європротоколу».
Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Між ОСОБА_1 та Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" було укладено договір №0105-0801-0016 від 25.01.2018 добровільного страхування транспортного засобу, що є предметом застави, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом Geely, д/н НОМЕР_5 , строком дії з 28.01.2018 по 27.01.2019 р.
01.11.2018 року в місті Нікополь сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Geely, д/н НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля MAN, д/н НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_2 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження/
З матеріалів справи вбачається, що вказана дорожньо-транспортна пригода оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) від 01.11.2018, який визнаний судом як належний та допустимий доказ у справі, виходячи з наступного.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" від 17.02.2011 були внесені зміни та доповнення до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які дозволили учасникам дорожнього руху, при скоєні ДТП, за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин, спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду ("Європротокол") без інформування відповідних підрозділів Національної поліції про її настання.
Відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що кореспондується з абзацом 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху України, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У такому разі, водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ МВС України про її настання.
На виконання умов Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплат страхового відшкодування", Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МСТБУ від 11.08.2011 №274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Відповідно до зазначеної Інструкції, у Європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
Як вбачається з Європротоколу від 01.11.2018, останній складений обома учасниками ДТП у частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб Б, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема ДТП, визначені обставини ДТП для пояснення цієї схеми, а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку сторін зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному Європротоколі.
Крім того, сам лише факт складання та підписання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколу), вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.
Суд зазначає, що відповідно до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
У зв'язку з тим, що між учасниками ДТП спільно складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, водій, винний у вчиненні ДТП, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
Отже, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, складене учасниками ДТП відповідно до норм чинного законодавства, і є належним доказом вини особи, що скоїла ДТП, у зв'язку з чим завдана шкода підлягає відшкодуванню.
Таким чином з аналізу наведеного судом встановлено, що водій ОСОБА_3 є винним у вчиненні зіткнення з припаркованим автомобілем Geely, д/н НОМЕР_5 .
З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 01.11.2018 страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про настання страхового випадку та просив здійснити виплату страхового відшкодування за Договором №0105-0801-0016 від 25.01.2018.
Згідно звіту №33519 від 14.12.2018 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, який складений суб'єктом оціночної діяльності - ФОП Кривовяз А.С,, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Geely, д/н НОМЕР_5 в результаті пошкоджень при дорожньо-транспортній пригоди становить 15 413,30 грн.
Як вбачається зі страхового акту №9602 від 08.01.2019, страховиком прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 8 000,00 грн. шляхом: перерахування 8 000,00 грн. на рахунок ОСОБА_1
01.02.2019 позивачем на виконання умов договору №0105-0801-0016 від 25.01.2018, приймаючи до уваги заяву страхувальника, було перераховано на рахунок ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 8 000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення№4037 від 01.02.2019.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Суд зауважує, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.
Спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункту 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4., 32.7. статті 32 Закону).
Таким чином, судом встановлено, що внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 01.11.2018, транспортного засобу Geely, д/н НОМЕР_5 , позивачем були понесені витрати на виплату страхового відшкодування в сумі 8 000,00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди відповідно до встановленого Полісом №АМ № 2358084лімітів відшкодування по майну.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із заявою про страхове відшкодування від 05.04.2019, проте Товариство з обмеженою відповідальністю "Страхова Компанія "Альфа-Гарант" залишило вказану претензію без відповіді, страхове відшкодування сплачено не було.
Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача суму несплаченого страхового відшкодування в розмірі 8 000,00 грн.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.
Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За таких обставин, за висновками суду, до позивача перейшло право вимоги до відповідальної особи за заподіяний збиток на суму 8 000,00 грн.
Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України.
Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
При цьому, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно з частинами 1, 4 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
Як вказувалося вище, вина водія транспортного засобу MAN, д/н НОМЕР_4 ОСОБА_2 підтверджена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) від 01.11.2018.
Позивач, в обґрунтування підстав звернення з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова Компанія "Альфа-Гарант" посилається на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу MAN, д/н НОМЕР_4 станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 01.11.2018, була застрахована відповідачем згідно полісу АМ № 2358084 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Наразі, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо полісу №АМ 2358084 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, забезпеченим Товариством з обмеженою відповідальністю "Страхова Компанія "Альфа-Гарант" транспортним засобом є MAN, д/н НОМЕР_4 . Вказаний поліс діяв станом на дату дорожньо-транспортної пригоди - 01.11.2018, франшиза - 2 000,00 грн.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) від 01.11.2018 та поліс АМ № 2358084обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є належними доказами страхування цивільно-правової відповідальності власника (водія) транспортного засобу MAN, д/н НОМЕР_4 саме відповідачем.
Нормами статті 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Враховуючи те, що винна у дорожньо-транспортній пригоді особа має поліс страхування цивільно-правової відповідальності, то відповідно до статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Абзацом 2 пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу MAN, д/н НОМЕР_4 , станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 03.10.2018 була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Страховий Капітал" за полісом № АМ № 2358084обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язок відшкодувати шкоду замість винуватця у заподіянні такої шкоди несе страховик (відповідач) в межах встановлених лімітів відповідальності та за вирахуванням франшизи.
За таких обставин, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, звернення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова Компанія "Альфа-Гарант" про стягнення сплаченого страхового відшкодування на суму 8000,00 грн. (в межах лімітів відповідальності, встановлених полісом №АМ № 2358084 є обґрунтованим). Однак суд відзначає, що позивачем не враховано розмір франшизи, встановленого полісом №АМ № 2358084.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що сума страхового відшкодування в розмірі 8000,00 грн. підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 8000,00 за вирахуванням розміру франшизи за полісом №АМ № 2358084 у сумі 2000,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страховий Капітал" про стягнення 8000,00 грн. підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 232, 236- 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" про стягнення страхового відшкодування на суму 8 000,00 грн. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова Компанія "Альфа-Гарант" (блв. Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133; ідентифікаційний код 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Український страховий стандарт" (пров. Балтійський,20, м. Київ 73, 04073; ідентифікаційний код 22229921) витрати, пов'язані зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 440 (одна тисяча чотириста сорок) грн. 75 коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.О. Лиськов