02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А
справа № 753/15420/19
провадження № 2/753/7193/19
"12" листопада 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.
при секретарі РАСУЛОВІЙ А.А.
за участю
позивача ОСОБА_1 ;
відповідача ОСОБА_2 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги мотивує тим, що у належній позивачу на праві власності квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_2 , який є її колишнім чоловіком. Відповідач більше року проживає в даній квартирі, однак сплату за комунальні послуги не здійснює, систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим проживання інших осіб в даній квартирі, вчиняє насильство в сім'ї. В своїх позовних вимогах позивач просила суд усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання відповідача, зареєстрованого за вказаною вище адресою, таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Ухвалою суду від 23 серпня 2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін для розгляду справи по суті в судовому засіданні.
Згідно з частиною 1 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
В судовому засіданні позивач просила суд позовні вимоги задовольнити повністю з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, при цьому відзиву на позовну заяву ним не подано.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, заслухавши пояснення сторін. дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвами про право власності на житло від 13.01.1999 року та про право на спадщину за законом від 21 грудня 2018 року, копії яких наявні в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. А ч. 1 ст. 317 цього Кодексу встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. А відповідно до ст. 391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, 27 липня 2018 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_2 , зареєстрований та продовжує проживати в АДРЕСА_2 , не будучи членом сім'ї власника.
Частиною 4 статті 156 ЖК України визначено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановленістаттею 162 цього Кодексу.
Так, починаючи з 27 липня 2018 року відповідач є наймачем спірної квартири, без угоди про користування жилим приміщенням.
Частиною першою ст. 401 ЦК України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Тобто, між сторонами виникли правовідносини щодо права користування чужим майном (сервітут), в яких позивач є власником майна, а відповідачі особами, які користуються сервітутом.
Водночас, відповідно до вимог частини третьої статті 403 ЦК України особа, що користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Проте як, за змістом ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Позивач в судовому засіданні вказала, що відповідач сплату за утримання будинку та комунальні послуги не здійснює.
Крім того, ч. 4 ст. 168 ЖК України визначено, що договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, а також у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги.
Судом також встановлено, що ОСОБА_2 систематично порушує правила співжиття, вчиняючи домашнє насильство в сім'ї, що підтверджується постановою Дарницького районного суду від 19 червня 2019 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства) та висновком про нанесення легких тілесних ушкоджень ОСОБА_1 від 31.07.2019 року.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Також, судом встановлено, що відповідач спільним побутом із позивачем не пов'язаний, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного та керуючись стст. 156, 162, 168 ЖК України, стст. 316, 317, 319, 391 ЦК України, стст. 141, 274-279, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір в розмірі 768,40 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.