Провадження № 22-ц/803/5263/19 Справа № 185/8756/18 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
13 листопада 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
за участю секретаря - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення,-
У жовтні 2018 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи його тим, що з 20.08.2005 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Після реєстрації шлюбу вона вселилася у належну йому квартиру, де і проживала до серпня 2018 року. Від даного шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2018 році відповідач почав штучно створювати умови для неможливості її проживання у квартирі, а саме влаштовував сварки в присутності дитини, нецензурно лаявся, ображав її. 20.08.2018 року відповідач не впустив її в квартиру, тільки в присутності дільничного інспектора поліції 29.08.2018 року він дозволив забрати її осінньо-зимові речі. Спілкуватися з дитиною не дозволяє, змінив замки у квартирі. 14.09.2018 року він також не впустив її до квартири, по даному питанню вона 20.08.2018 року та 19.09.2018 року зверталася до відділу поліції, однак результат відсутній, письмової відповіді вона не отримала. Таким чином відповідач позбавив її можливості користуватися квартирою в якій вона зареєстрована у зв'язку з чим, вона вимушена проживати у родички чоловіка. Вона інтересу до житла не втратила, має намір проживати в квартирі, іншого житла не має.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2019 року позовні вимоги задоволені. Вселено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права.
ОСОБА_2 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не скористалась.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони з 20.08.2005 року перебувають у шлюбі, зареєстрованому відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Павлограду Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області.
Від даного шлюбу мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановлено, що відповідачу на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . В спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дані факти не оспорювалися та підтверджені сторонами. Факт реєстрації позивача підтверджений даними посвідки на постійне проживання.
Суд встановив згідно пояснень позивача, що з 20.08.2018 року вільно потрапити до квартири АДРЕСА_1 , де зареєстрована, вона не має можливості у зв'язку з тим, що відповідач замінив замки від вхідної двері. 14.09.2019 року їй вдалося в присутності відповідача потрапити до квартири, однак це закінчилося сваркою та викликом поліції. За даними фактами в матеріалах справи є звернення до Павлоградського ВП ГУНП України в Дніпропетровській області.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що позивач є членом сім'ї власника спірної квартири, оскільки перебуває з ним у зареєстрованому шлюбі, проживала разом з ним в спірній квартирі, вела з ним спільне господарство, однак не може користуватися квартирою нарівні із власником, оскільки не може потрапити до квартири у зв'язку з тим, що відповідач змінив замки на вхідній двері, не надає їй ключі та перешкоджає її вселенню. Також, суд зазначає, що позивач не втратила свого інтересу до квартири, іншого житла не має, крім того у спірній квартирі проживає її дочка.
Крім того, суд дійшов висновку, на підставі ст. 141 ЦПК України, щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 2 500 грн., що підтверджені розрахунком вартості послуг адвоката Каленського І.Б., актом виконаних робіт відповідно до п. 4.2 договору про надання юридичних послуг, квитанцією серія ААБ № 049096.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; судом не розглянуті клопотання про витребування інформації, які були заявлені відповідачем; судом не враховано, що позивач користується іншим житлом, а також відсутність інтересу позивача до спірної квартири.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною 1 ст. 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, що знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідачу на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . В спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Факт реєстрації позивача підтверджений даними посвідки на постійне проживання.
Встановлені судом першої інстанції обставини, свідчать про те, що відповідач своїми діями чинить перешкоду позивачу та порушує її право на вільне користування та розпорядження своїм майном, спілкування з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судом також встановлено, що позивач не втратила свого інтересу до спірної квартири, що підтверджується її зверненнями 20.08.2018 року та 19.09.2018 року до Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, а також поясненнями свідка ОСОБА_4 .
Безпідставними є доводи апелянта про те, що позивач користується іншим житлом - квартирою АДРЕСА_2 та не має зацікавленості і необхідності в проживанні в спірній квартирі. Вказані доводи апелянта належним чином не підтверджені, грунтуються на припущеннях та спростовуються матеріалами справи.
Крім того, не підлягають задоволенню посилання апелянта на те, що шлюб між сторонами розірваний рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.04.2019 року, а тому сторони не пов'язані спільним побутом, у зв'язку з чим право користування чужим майном підлягає припиненню. Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 64ЖК УРСР, якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї. А тому, розірвання шлюбу не припиняє право позивача на вільне користування та розпорядження своїм майном.
Також, не заслуговують на увагу посилання апелянта на необгрунтованість стягнення судом витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати в сумі 2 500 грн. підтверджені розрахунком вартості послуг адвоката Каленського І.Б., актом виконаних робіт відповідно до п. 4.2 договору про надання юридичних послуг, квитанцією серія ААБ № 049096 (а.с. 14.30-33). А тому, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для скасування законного рішення суду в цій частині.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наявних в матеріалах даної справи.
А тому, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова