21.11.2019
Справа № 635/4136/19
Провадження № 2/635/2330/2019
21 листопада 2019 року Харківський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді - Шинкарчука Я.А.,
секретар судового засідання - Желізова О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Покотилівка Харківського району Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить визнати відповідача таким, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме, будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 24.06.2004 року, виданого виконкомом Яковлівської сільської ради Харківського району Харківської області, належить ОСОБА_1 . У вказаному будинку зареєстровані позивач та відповідач (онук) ОСОБА_2 , однак з березня 2016 року і по день звернення до суду даною позовною заявою в житловому будинку не проживає, особисті речі відповідача в будинки відсутні, зобов'язання по оплаті житлових послуг не виконує, комунальні послуги сплачує позивач.
Факт не проживання відповідача в житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується актом депутата Яковлівської сільської ради Харківського району Харківської області. Реєстрація відповідача у належному на праві власності позивачу житловому будинку, обмежує її у володінні, користуванні та розпорядженні житлом. Крім того, позивач змушена сплачувати комунальні платежі з урахуванням кількості зареєстрованих осіб, у той час, як має низький дохід, бо є пенсіонеркою, а також позбавлена можливості отримати субсідію щодо оплати комунальних послуг.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 24 червня 2019 року провадження по справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
На підставі ухвали Харківського районного суду Харківської області від 09 серпня 2019 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце цього засідання повідомлялись належним чином.
Позивач надала до суду письмову заяви, в якій просить справу розглянути без їх участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, у разі неявки відповідача не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку.
Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся своєчасно і належним чином. Відзив не надав, а також будь яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою позивачів, наданих ними у письмовій заяві про розгляд справи без її участі, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, яка належно повідомлялась про судове засідання, у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.
В зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, виходить з такого.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.06.2004 року , житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» від 24.06.2004 року № 3958457 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 24.06.2004р.
Відповідно до довідки Яковлівської сільської ради Харківського району Харківської області № 98 від 03.05.2019 року в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , 1954 р.н. (позивач) та онук - ОСОБА_2 , 1994 року (відповідач).
Згідно частини другої статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, що знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені, зокрема статтями 16, 386, 391 ЦК України.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, в тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення свого порушеного права від будь-яких осіб шляхом, який власник вважає прийнятним.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Однією з засад судочинства, регламентованих пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 3 статті 12, частин 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач по справі відносився до члена сім'ї власника будинку (позивача по справі) ОСОБА_1 . На час звернення до суду з даним позовом сторони проживають окремо, відповідач за зареєстрованим місцем проживання не мешкає без поважних причин.
Під час розгляду справи судом відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо вчинення перешкод з боку позивача щодо його проживанню за місцем реєстрації.
Твердження позивачів про те, що реєстрація ОСОБА_2 у спірному будинку порушує її майнове право на отримання субсидії по оплаті комунальних послуг відповідачем не спростовано.
Факт не проживання з 1 березня 2016 року відповідача ОСОБА_2 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується актом депутата Яковлівської сільської ради Харківського району Харківської області від 10 жовтня 2019 року.
Отже, судом встановлено, що відповідач не є власником спірного будинку, на даний час не є членом сім'ї власника, без поважних причин більше року не проживає у зазначеному будинку, доказів укладення договору з власником про порядок проживання та утримання житла відповідачем не надано.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що порушене право власника будинку підлягає захисту, відповідач ОСОБА_2 є таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме, житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , а тому позовну заяву необхідно задовольнити.
На підставі статті 141 ЦПК України судовий збір сплачений позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовною заявою у розмірі 768, 40 гривень, слід стягнути з відповідача на користь позивача .
Керуючись статтями 141, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме, житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768, 40 копійок.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. ст. 284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання у встановленому законом порядку за адресою : АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання у встановленому законом порядку за адресою : АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Суддя Я. А. Шинкарчук