Іменем України
21 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 812/211/15
адміністративне провадження № К/9901/3261/18, № К/9901/3259/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 812/211/15
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Міндоходів у Луганській області, Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та відшкодування коштів,
за касаційними скаргами Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, Державної фіскальної служби України на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: І. В. Геращенко, Т. Г. Арабей, Г. М. Міронова) від 05 серпня 2015 року,
І. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року № 192-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити позивача на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів у Луганській області;
стягнути на користь позивача компенсацію за час вимушеного прогулу з 23 травня 2015 року по час поновлення його на посаді.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що відповідачі вчинили щодо позивача дискримінацію, заборону на яку встановлено статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, не повідомили про проведення перевірки з очищення влади, обмежили право пройти таку перевірку та безпідставно звільнили за формальною ознакою.
Крім того, позивач наголошує на тому, що оскаржуваний наказ прийнято під час перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, що є порушенням вимог трудового законодавства, зокрема частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частини третьої статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Відтак, позивач вважає, що оскаржуваний наказ не може вважатися законним та обґрунтованим, оскільки він направлений на звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, що суперечить вимогам статті 22 Конституції України, що є підставами для скасування зазначеного наказу та поновлення позивача на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів у Луганській області відповідно до статті 235 КЗпП України та відшкодування середнього заробітку за посадою, яку позивач займав на час звільнення, за період вимушеного прогулу, а саме - з часу закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку 23 травня 2015 року по час поновлення його на посаді. Відповідно до вимог пункту 2-3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), негайному виконанню підлягає постанова суду про поновлення позивача на посаді.
3. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2015 року, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів та зборів України від 16 березня 2015 року № 192-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів у Луганській області з 16 березня 2015 року.
Зобов'язано Головне управління Міністерства доходів у Луганській області провести розрахунок та сплату ОСОБА_1 компенсації за час вимушеного прогулу з 23 травня 2015 року по 05 серпня 2015 року, з урахуванням сплачених сум та відрахуванням податків і зборів, передбачених законодавством.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів у Луганській області.
В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.
5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 31 серпня 2015 року Головне управління Державної фіскальної служби у Луганській області та Державна фіскальна служба України звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2015 року.
6. Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 02 вересня 2015 року та від 30 жовтня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.
7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду призначалася на 26 травня 2016 року.
8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2016 року зупинено касаційне провадження за касаційними скаргами Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області та Державної фіскальної служби України на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) частини третьої статті 4 Закону України «Про очищення влади» положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України.
9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.
10. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11. 11 січня 2018 року касаційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області та Державної фіскальної служби України на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року у справі № 812/211/15 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Желтобрюх І. Л. - головуючий суддя, Білоус О. В., Стрелець Т. Г.).
12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 518/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л., що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг.
13. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
14. Ухвалами Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року справу прийнято до провадження, об'єднано в одне провадження для спільного розгляду і вирішення касаційні провадження за касаційними скаргами Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області та Державної фіскальної служби України; поновлено провадження у справі та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
15. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом Державної податкової інспекції в м. Красний Луч № 71-л від 20 липня 1995 року позивача призначено на посаду спеціаліста відділу податкових розслідувань ДПІ в м. Красний Луч. Присягу державного службовця позивачем прийнято 20 липня 1995 року, що підтверджується, записом в трудовій книжці НОМЕР_1 .
16. Наказом Державної податкової адміністрації в Луганській області від 21 липня 2010 року № 333-о ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Державної податкової служби в місті Красний Луч.
17. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 05 листопада 2013 року № 3484-о позивача в порядку переведення призначено на посаду заступника начальника Головного управління Міндоходів у Луганській області.
18. З 01 жовтня 2014 року позивач, разом з установою, перемістився з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в м. Сєвєродонецьк Луганської області, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції № 752 від 31 жовтня 2014 року.
19. 19 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Голови комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Луганській області Папу В. В. з заявою про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 20 лютого 2015 року.
20. Наказом Головного управління Міндоходів у Луганській області № 98-о від 20 лютого 2015 року позивач, відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки», надано відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 20 лютого 2015 року по 22 травня 2015 року.
21. Наказом Державної фіскальної служби України від 24 лютого 2015 року № 117 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міндоходів» (далі - Наказ № 117) розпочато перевірку відповідно до Закону «Про очищення влади» від 16 квітня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII) стосовно керівників структурних підрозділів апарату Міндоходів - з 02 березня 2015 року (п. 1.1), стосовно керівників, їх перших заступників та заступників керівників головних управлінь Міндоходів в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі - з 02 березня 2015 року (п. 1.2) та на виконання пункту 6 Порядку проведення перевірки відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 (далі - Порядок № 563) рішення про початок проведення перевірки в органі був оприлюднений на офіційному веб-сайті Державної фіскальної служби України, про що свідчить скрін-шот зі сторінки офіційного веб-сайту Державної фіскальної служби України (режим доступу - http://sfs.gov.ua/pro-sfs-ukraini/robota-z-personalom/pro-ochischennya/normativno-pravovi-akti/63562.html).
22. 26 лютого 2015 року заступником начальника управління персоналу ГУ Міндоходів у Луганській області директору Департаменту управління персоналу направлено відомість щодо ознайомлення керівного складу територіальних підрозділів Міндоходів у Луганській області з Наказом № 117, та тієї ж дати складено доповідну записку Голові комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Луганській області, в. о. начальника ГУ Міндоходів у Луганській області, в якій доводиться до відома, що виконати пункту 3 Наказу № 117 в частині ознайомлення заступника начальника ГУ Міндоходів у Луганській області ОСОБА_1 з вимогами цього наказу немає можливості, оскільки наказом ГУ Міндоходів у Луганській області від 20 лютого 2015 року № 98-0 «Про надання відпустки» йому надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та з ним відсутній телефонний зв'язок.
23. 13 березня 2015 року на виконання вимог п. 3.1 Наказу № 117 Головою комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Луганській області Альошкіним В. С. направлено лист за вих. № 126/8/12-32-01-04/16 Голові комісії з реорганізації Міндоходів України, в якому зазначено причину неможливості доведення наказу № 117 до позивача, оскільки останній знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
24. 13 березня 2015 року директором Департаменту персоналу Міністерства доходів і зборів України Пригаровським В. М. складено доповідну записку Голові Комітету з реорганізації Міністерства доходів і зборів України, згідно якої ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 4 Закону України «Про очищення влади» та пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підлягає звільненню з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у Луганській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», оскільки позивачем станом на 13 березня 2015 року не було подано заяву, відповідно до Закону № 1682-VII.
25. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року № 192-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у Луганській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади». Підстава п. 7 прим. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про очищення влади», доповідна записка від 13 березня 2015 року № 610/99-99-04-01-02-18, з яким позивач був ознайомлений 07 квітня 2015 року.
26. Вважаючи наказ Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року № 192-о «Про звільнення ОСОБА_1 » незаконним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
27. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем на порушення вимог статті 4 Закону № 1682-VII та пункту 8 Порядку № 563 не подано відповідну заяву в десятиденний строк після початку проведення перевірки, відповідно до Закону України «Про очищення влади» та Наказу № 117, тобто до 13 березня 2015 року, а тому відповідачем правомірно прийнято наказ від 16 березня 2015 № 192-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
28. Разом з тим, суд першої інстанції відхилив посилання позивача щодо в порушення пп. 3.1 та 3.2 п. 3 Наказу № 117, його не було ознайомлено з зазначеним Наказом, і звільнення за неподання заяви є передчасним, оскільки строк подання такої заяви для нього на момент звільнення не настав, оскільки Порядком № 536 та Наказом № 117 не визначено конкретного способу доведення наказу про початок проведення перевірки до осіб, які підлягають перевірці (ознайомлення під розписку, телефонограмма і т.п.), однак факт оприлюднення 25 лютого 2015 року Наказу № 117 на офіційному веб-сайті ДФС України суд вважав належним доведенням до відома позивача змісту Наказу. Крім того, суд відзначив, що позивач з його слів у лютому - березні 2015 року знаходився у м. Красний Луч Луганської області, тимчасово непідконтрольному українській владі, до якого не здійснюється доставка поштових відправлень і нестабільно працюють засоби телефонного зв'язку, тому відповідач Головне управління Міндоходів у Луганській області був позбавлений можливості іншим способом ознайомити позивача з наказом про початок проведення перевірки.
29. Також, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на недотримання відповідачем вимог трудового законодавства під час звільнення, оскільки наказ про звільнення прийнято під час перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до трьох років в порушення частини 3 статті 40 КЗпП України, а також посилання на п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», вказавши, що відповідно до змісту пп. 4, 7-2 ст. 36, ч. 3 ст. 40, ч. 3 ст. 41, ст. ст. 40, 41 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» - п. 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми частини третьої статті 40 КзпП України на ці правовідносини не поширюються.
30. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що у відповідача була реальна можливість ознайомити позивача із Наказом про початок перевірки у визначений пп. 3.1 та 3.2 п. 3 Наказу № 117 спосіб, вказавши, що суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що Порядком № 536 та Наказом № 117 не визначено конкретного способу доведення наказу про початок проведення перевірки до осіб, які підлягають перевірці (ознайомлення під розписку, телефонограма і т.п.), а факт оприлюднення 25 лютого 2015 року Наказу № 117 на офіційному веб-сайті ДФС України є належним доведенням до відома позивача змісту наказу.
31. Відтак, суд дійшов висновку про те, що відповідач фактично позбавив позивача як посадову особу, що підлягає перевірці відповідно до Закону № 1682-VII можливості пройти цю перевірку у визначений законодавством, яке врегульовує це питання, спосіб.
32. Водночас, доводи відповідачів, що у зв'язку із перебуванням позивача в м. Красний Луч Луганської області, тимчасово непідконтрольному українській владі, до якого не здійснюється доставка поштових відправлень і нестабільно працюють засоби телефонного зв'язку, а тому Головне управління Міндоходів у Луганській області було позбавлено можливості іншим способом ознайомити ОСОБА_1 із наказом про початок проведення перевірки, спростовуються довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 31 жовтня 2014 року № 752, відповідно до якої позивач разом із малолітніми дітьми перемістився з тимчасово окупованої території до м. Сєвєродонецьк, готель «Центральний» та повідомленням Луганського філіалу ПАТ «Укртелеком» № 448303/4-611 від 09 липня 2015 року про те, що за телефоном НОМЕР_2 , абонентом якого є ОСОБА_1 , в період з 20 лютого 2015 року по 04 квітня 2015 року послуги місцевого, міжміського, міжнародного зв'язку надавались у повному обсязі, що підтверджується трафіком вихідних дзвінків.
33. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходив з того, що як вбачається з матеріалів справи, існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача нічим не підтверджено, відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відтак, зазначені позивачем у клопотанні про забезпечення позову доводи не надають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
34. Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про протиправність та передчасність наказу Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року № 192-о «Про звільнення ОСОБА_1 », а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним наказу про звільнення позивача та його скасування із поновленням на роботі підлягають задоволенню.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
35. Скаржники у своїх касаційних скаргах не погоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, вважають їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
36. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що скаржники не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що у відповідача була реальна можливість ознайомити ОСОБА_1 із наказом про початок перевірки у визначений пп. 3.1 та 3.2 п. 3 Наказу № 117 спосіб, на тій підставі, що відповідно до довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 31 жовтня 2014 року № 752, позивач разом із малолітніми дітьми перемістився з тимчасово окупованої території до м. Сєвєродонецька, готель «Центральний».
При цьому, наголошують, що до м. Сєвєродонецьк позивач перемістився у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків та на час проведення перевірки ОСОБА_1 за даною адресою вже не знаходився.
Довідка про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 31 жовтня 2014 року № 752 видана ОСОБА_1 не є підтвердженням фактичного перебування його на території підконтрольній українській владі у м. Сєвєродонецьк. Адреса переміщення визначена у довідці не збігається з адресою де позивач фактично отримує кореспонденцію і не є підтвердженням його фактичного місця проживання, як переміщеної особи.
У той же час, зазначають, що позивач перебуваючи на посаді заступника начальника головного управління, був обізнаний з вимогами Закону України «Про очищення влади» та з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1025-р №»Про затвердження плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади», яким затверджено відповідний план проведення люстраційних перевірок у відповідних органах державної влади, та мав можливість та зобов'язаний був дізнатися про дату початку перевірки з офіційного веб-сайту ДФС України.
37. Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
38. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
39. У відповідності до пункту 72 статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади».
40. Закон № 1682-VII визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
41. Відповідно до статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
42. Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо:
1) Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників;
2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників;
3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації;
4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника;
5) Глави Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників;
6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;
7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України;
8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв'язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг;
9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб'єкта надання адміністративних послуг;
10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1 - 10 цієї частини.
43. Так, відповідно до статті 4 Закону № 1682-VII особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.
44. Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.
45. Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII.
46. Порядок проведення перевірки відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563, визначає механізм проведення перевірки достовірності відомостей, що подаються посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також особами, які претендують на зайняття відповідних посад, щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону № 1682-VII.
47. Згідно з пунктом пункту 491 Порядку № 563 перевірці підлягають особи, які займають посади, передбачені пунктами 1-10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII, а також особи, за якими в установленому законодавством порядку зазначені посади зберігаються.
48. Пунктом 4 Порядку № 563 передбачено, що організація проведення перевірки покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої проводиться перевірка (далі - керівник органу).
49. Відповідно до пунктів 5-8 Порядку № 563, керівник органу або голова суду згідно з планом проведення перевірок, затвердженим Кабінетом Міністрів України, приймає рішення про початок проведення перевірки у відповідному органі (далі - початок проведення перевірки в органі), в якому встановлює дату початку проведення перевірки, а також відповідальним за проведення перевірки визначає кадрову службу чи інший структурний підрозділ такого органу (далі - відповідальний структурний підрозділ).
Рішення про початок проведення перевірки в органі оприлюднюється в день його прийняття на офіційному веб-сайті органу, в якому проводиться перевірка, та в той самий день доводиться відповідальним структурним підрозділом такого органу до відома осіб, які підлягають перевірці.
У разі коли в органі, в якому проводиться перевірка, відсутня технічна можливість для оприлюднення рішення про початок проведення перевірки в органі, такий орган надсилає зазначене рішення в день його прийняття у паперовій та електронній формі (скановану копію у форматі pdf) на електронну адресу органу, якому підпорядковується зазначений орган. Орган, якому підпорядковується орган, в якому проводиться перевірка, у той самий день оприлюднює рішення на власному офіційному веб-сайті.
Особа, яка підлягає перевірці, зобов'язана у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в органі подати до відповідального структурного підрозділу: 1) у разі незастосування заборон, передбачених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону:
власноручно написану заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом, про те, що до неї не застосовуються заборони, передбачені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 1;
копії, засвідчені підписом керівника кадрової служби і скріплені печаткою (далі - засвідчені копії):
- сторінок паспорта громадянина України з даними про прізвище, ім'я та по батькові, видачу паспорта та місце реєстрації;
- документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України);
- декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік, складеної за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація).
50. Відповідно до пункту 10 Порядку № 563 повідомлення особою, яка підлягає перевірці, в заяві про те, що до неї застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті Закону України "Про очищення влади", або неподання нею заяви у строк, зазначений у пункті 8 цього Порядку, є підставою для звільнення особи з посади, що вона обіймає, не пізніш як на третій день після подання такої заяви або закінчення строку подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої відповідно частиною третьою або четвертою статті 1 Закону.
51. Суд наголошує, що оприлюднення на веб-сайті рішення про початок проведення перевірки в органі та доведення про таке рішення відповідальним структурним підрозділом такого органу до відома осіб, які підлягають перевірці, - є окремими заходами з реалізації Закону України «Про очищення влади», які не підлягають ототожненню. Оприлюднення на веб-сайті рішення про початок проведення перевірки здійснюється з метою надання можливості невизначеному колу осіб ознайомитися з цим рішенням.
52. Так, вказаними законодавчими приписами не визначено певного способу доведення до осіб рішення про початок проведення перевірки в органі, проте, зі змісту пункту 6 Порядку № 563 проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» вбачається, що відповідна інформація доводиться особисто до посадової особи шляхом вчинення активних дій відповідальними особами такого органу, а не шляхом розміщення у загальнодоступних ресурсах для невизначеного кола осіб, оскільки, в такому разі обов'язок доведення рішення про початок проведення перевірки перетворюється на обов'язок особи, яка підлягає перевірці, постійно відстежувати загальнодоступні ресурси.
53. Розміщення на веб-сайті відповідного наказу про початок проведення перевірки, не є передбаченим законодавством належним способом та порядком доведення до відповідної особи вимог, що висуваються щодо необхідності подати відповідну заяву. Не доведення належним способом до такої особи, що підлягала перевірки Закону України «Про очищення влади» наказу про початок перевірки не надавало можливості позивачу скористатися своїм правом на подання відповідної заяви.
54. Відтак, Суд зазначає, що перекладання на особу, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, обов'язку активного та постійного пошуку інформації щодо діяльності органу, в якому проводиться перевірка за Законом України «Про очищення влади», та щодо прийнятих таким органом рішень є необґрунтованим та безпідставним.
55. При цьому, Суд додатково звертає увагу на ті обставини встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідач на час прийняття спірного наказу про звільнення був обізнаний про те, що ОСОБА_1 не було особисто ознайомлено з вимогами наказу № 117, оскільки наказом ГУ Міндоходів у Луганській області від 20 лютого 2015 року № 98-0 «Про надання відпустки» йому надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та з ним відсутній телефонний зв'язок.
56. В той же час, суд першої інстанції за правильних встановлених обставинах, надав не належну оцінку цим обставинам та прийшов до помилкового висновку про дотримання відповідачем вимог законодавства.
57. З огляду на викладене, Суд погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції про те, що доводи відповідача про доведення до відома позивача Наказу № 117 шляхом оприлюднення цього наказу на веб-сайті, є помилковими.
58. Крім того, Суд зазначає, що відповідач мав можливість встановлення місцезнаходження позивача, оскільки останній взятий на облік, як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою від 31 жовтня 2014 року № 752.
59. Відтак, аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
60. Суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
61. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов