ф
Іменем України
20 листопада 2019 року
Київ
справа №240/110/19
адміністративне провадження №К/9901/22725/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Гусака М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року (головуючий суддя Черняхович І.Е.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року (головуючий суддя: Іваненко Т.В., судді: Сторчак В. Ю., Граб Л.С.)
у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Житомирській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (надалі також - ГУ ДФС, відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 листопада 2018 року №0094315213.
Обґрунтовуючи позовну заяву зазначила, що з часу подання звітності, на підставі перевірки якої відповідач дійшов висновку про несвоєчасну сплату податку, минув строк, передбачений пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), для нарахування грошових зобов'язань.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що саме з моменту погашення ФОП ОСОБА_1 заборгованості у контролюючого органу виникла підстава для застосування штрафних санкцій, а відтак відповідачем нараховано штрафні санкції на підставі податкового повідомлення-рішення з дотриманням положень пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Вказує, що судами при ухваленні оскаржуваних рішень не допущено порушень норм матеріального та процесуального права.
В судове засідання 20 листопада 2019 року сторони не прибули , хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а відтак справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_1 до контролюючого органу були подані декларації з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, в яких позивачем самостійно визначено суми податкового зобов'язання, а саме: декларацію від 1 лютого 2010 року № 2958 на суму 4160,00 грн, декларацію від 1 лютого 2010 року № 2959 на суму 4492,00 грн, декларацію від 30 січня 2009 року № 2759 на суму 5174,00 грн та декларацію від 30 січня 2009 року на суму 4926,48 грн.
У зв'язку із несплатою зазначеної заборгованості Житомирським окружним адміністративним судом прийнято постанову від 18 квітня 2011 року по справі №0670/1532/11, якою стягнуто з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України в особі Коростенської ОДПІ заборгованість в сумі 15255,25 грн.
Згідно з карткою особового рахунку та облікових даних позивач мав заборгованість з орендної плати за землю на суму 11218,43 грн. за 2010-2011 роки. Цю заборгованість ФОП ОСОБА_1 було погашено 17 квітня 2018 року в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 23 червня 2011 року №2130/11.
Коростенським управління ГУ ДФС у Житомирській області проведено камеральну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності сплати податкових зобов'язань по орендній платі за 2010-2011 роки, за результатами якої складено акт перевірки від 30 листопада 2018 року №7522/06-30-52-13/ НОМЕР_1 , згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України (тут і надалі - ПК України; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: податкове зобов'язання з орендної плати за землю сплачено із порушенням строку сплати.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 листопада 2018 року №0094315213, яким до ФОП ОСОБА_1 було застосовано штраф у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу, що склало 2243,66 грн.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
У касаційній скарзі, обґрунтовуючи порушення норм матеріального та процесуального права, ФОП ОСОБА_1 зазначає, що: суди дійшли помилкового висновку про те, що перебіг строків застосування штрафних санкцій розпочинається з моменту примусового погашення заборгованості, оскільки це прямо суперечить вимогам пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України. На думку позивача, відлік строків розпочинається з дня, що настає за останнім днем граничного строку подання декларацій.
3.2. Доводи відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)
У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на дотримання судами норм матеріального та процесуального права та вказує, що грошове зобов'язання з орендної плати за землю, за несвоєчасну сплату якого винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій, не було нараховане контролюючим органом. Це зобов'язання було самостійно визначене платником податку шляхом подання до контролюючого органу декларацій з орендної плати. Саме з моменту погашення заборгованості у контролюючого органу виникла підстава для застосування штрафних санкцій за порушення платником податків своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
Підпунктом 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу визначено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.156. пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
За змістом підпункт 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Платник податків, згідно з пунктом пункт 57.1 статті 57 ПК України, зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 287.3 статті 287 ПК України, про порушення якої вказував відповідач в акті перевірки, передбачено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Таким чином, в разі недотримання платником податків обов'язку щодо сплати узгодженої суми грошових зобов'язань чинне законодавство передбачає застосування такої міри відповідальності як штраф, який встановлюється в залежності від кількості днів затримки сплати грошового зобов'язання.
Водночас, пунктом 114.1 статті 114 ПК України передбачено, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.
Так, згідно з пунктом 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Таким чином, наведені норми підтверджують висновок про те, що контролюючий орган, застосовуючи до платника податків таку міру відповідальності як штраф, повинен дотримуватись передбаченого пунктом 102.1 статті 102 ПК України строку визначення грошових зобов'язань, який сатновить1095 днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
Відтак, суди попередніх інстанцій, пов'язуючи відлік строку давності із фактичною сплатою позивачем узгодженої суми грошового зобов'язання, дійшли помилкового висновку, що так як податкова заборгованість по грошовому зобов'язанню з орендної плати, була стягнута з ФОП ОСОБА_1 17 квітня 2018 року на підставі судового рішення в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 23 червня 2011 року №2130/11 по справі №0670/1532/11, то сплата позивачем податкової заборгованості відбувалась не у строки, встановлені Податковим кодексом України, а тому з моменту погашення заборгованості у контролюючого органу виникла підстава для застосування штрафних санкцій за порушення платником своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дотримання відповідачем положень пункту 102.1 статті 102 ПК України, а саме визначення штрафних санкцій протягом 1095 днів, що настали за останнім днем граничного строку подання податкових декларацій, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання, податкове повідомлення-рішення від 30 листопада 2018 року №0094315213 потрібно визнати протиправним та скасувати.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2019 року по справі №808/8881/13-а.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Статтею 2 та частиною четвертою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позовної вимоги.
Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З урахуванням наведеного рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
4.3.Судові витрати
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Так, згідно з пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) при поданні позовної заяви фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
За подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлена в розмірі 150 відсотків, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а за подання касаційної скарги - у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь ФОП ОСОБА_1 судових витрат, а саме, сплачених на підставі квитанцій від 3 січня 2019 року № 0.0.1229626999.1 у розмірі 768, 40 грн., від 8 травня 2019 року №0.0.1346634764.1 у розмірі 1152,60 грн., від 12 вересня 2019 року №0.0.1462011307.1 у розмірі 1536,80 грн.
Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 листопада 2018 року №0094315213 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 30 листопада 2018 року №0094315213.
Стягнути з Головного управління ДФС у Житомирській області (код ЄДРПОУ 39459195, 10003, м. Житомир, вул. Ю. Тютюнника 7 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3457,8 грн. (три тисячі чотириста п'ятдесят сім гривень вісімдесят копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
М.Б. Гусак