Іменем України
21 листопада 2019 року
Київ
справа №572/47/17
адміністративне провадження №К/9901/21358/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Тацій Л.В.,
суддів: Стрелець Т.Г., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами адміністративну справу №572/47/17
за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року (ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Бучик А.Ю., суддів: Майора Г.І., Шевчук С.М.), -
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі- Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сарненського районного суду Рівненської області із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області (далі - Відповідач, УПФУ), в якому просив:
-визнати протиправною відмову відповідача в призначенні йому пільгової пенсії за віком на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
-зобов'язати УПФУ в Сарненському районі Рівненської області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пільгову пенсію за віком з пониженням пенсійного віку на 6 років, відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - з 17 листопада 2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до Управління пенсійного фонду України в Сарненському районі разом із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачем надані усі необхідні документи, а саме : трудова книжка, довідка з місця проживання та посвідчення особи, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи. Однак, у призначенні пенсії протиправно відмовлено через те, що відповідачем не в повній мірі прийняті до уваги подані позивачем документи. Крім цього, позивач зазначав, що основним документом, який мав би братись до уваги відповідачем на підтвердження факту постійного проживання на забрудненій території, є посвідчення особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, оскільки вказаний документ видається виключно при проживанні особи на певній території (в даному випадку - на території гарантованого добровільного відселення) не менше 3-х років.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Сарненського районного суду від 27 лютого 2017 року визнано протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області в призначенні ОСОБА_1 пільгової пенсії за віком на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано УПФУ в Сарненському районі Рівненської області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію за віком з пониженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17 листопада 2016 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені судом докази підтверджують факт проживання позивача станом на 1 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення протягом періоду часу, який перевищує 3 роки. Крім цього, судом першої інстанції зазначено, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 3 (серія НОМЕР_1 від 15 вересня 1993 року) підтверджує, що ОСОБА_1 станом на 1 січня 1993 року був таким, що постійно проживав на території гарантованого добровільного відселення.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року скасовано постанову Сарненського районного суду Рівненської області від "27" лютого 2017 року, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 з 7 лютого 1986 року по 27 січня 1990 року був зареєстрований по АДРЕСА_1 (територія якого згідно Постанови КМУ від 23.07.1991 № 106 віднесена до зони посиленого радіоекологічного контролю), а з 30 січня 1990 року по даний час є зареєстрованим у с. Немовичі, Сарненського району (територія якого згідно Постанови КМУ від 23.07.1991 № 106 віднесена до зони гарантованого добровільного відселення), а отже, дійшов висновку, що факт проживання позивача станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення протягом періоду часу, який перевищує 3 роки не підтверджений належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим відмова УПФУ в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах є правомірною.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу
В червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року скасувати, а постанову Сарненського районного суду від 27 лютого 2017 року -залишити без змін.
У скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи не враховано, що він з народження по даний час проживає в с. Немовичі Сарненського району, яке за рівнем радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Реєстрація місця проживання в період з 7 лютого 1986 року по 27 січня 1990 року в м. Сарни (територія якого згідно Постанови КМУ від 23.07.1991 № 106 віднесена до зони посиленого радіоекологічного контролю) обумовлена необхідністю працевлаштування в цьому населеному пункті, але, на переконання позивача, не свідчить по те, що фактично він проживав у м. Сарни.
Відповідач надіслав до Суду заперечення на касаційну скаргу, відповідно яких проти її задоволення заперечував у повному обсязі. В обґрунтування заперечень на касаційну скаргу відповідач зазначив, що ПФУ, відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах, діяв у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». З цієї дати набула чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС).
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Стрелець Т.Г., Рибачук А.І., справу передано головуючому судді.
Ухвалою від 20.11.2019 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до УПФУ із заявою про призначення йому пенсії відповідно до вимог ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Листом № 3639/03-29 від 27 грудня 2016 року за підписом заступника начальника Управління ПФУ в Сарненському районі Рівненської області, позивача повідомлено, що за результатами розгляду його заяви у призначенні пільгової пенсії відмовлено. Вказана відмова мотивована тим, що ОСОБА_1 не доведено факт постійного проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року, а надані документи свідчать про те, що позивач проживав постійно у вказаній зоні тільки 2 роки 11 місяців і 2 дні, що не надає йому право на призначення пільгової пенсії.
Судами також встановлено, що згідно довідки № 4520 від 27 жовтня 2016 року, виданої Немовицькою сільською радою Сарненського району та № 375 від 3 листопада 2016 року, виданої Сарненською міською радою, ОСОБА_1 з 7 лютого 1986 року по 27 січня 1990 року був зареєстрований по АДРЕСА_1 (територія якого згідно Постанови КМУ від 23.07.1991 № 106 віднесена до зони посиленого радіоекологічного контролю), а з 30 січня 1990 року по даний час є зареєстрованим у с. Немовичі, Сарненського району (територія якого згідно Постанови КМУ від 23.07.1991 № 106 віднесена до зони гарантованого добровільного відселення).
Тобто, відомостями про реєстрацію підтверджується проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 30 січня 1990 року, що станом на 01 січня 1993 року складає 2 роки 11 місяців і 2 дні.
Додатково, на підтвердження періоду фактичного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (с. Немовичи) позивач надав копії свідоцтва про укладення шлюбу та про народження ОСОБА_2 , батьком якого зазначено позивача. Відповідно до наведених доказів - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 1 березня 1986 року у с. Немовичі, де і народився син позивача.
Крім цього, на підтвердження вказаних обставин, позивачем надано карту щеплень сина - ОСОБА_2 , відповідно до якої останньому проводилось щеплення протягом 1987-2001 років у фельдшерсько-акушерському пункті с. Немовичі Сарненського району.
Судами попередніх інстанцій також досліджена копія трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 , виданої 12 липня 1983 року, з якої встановлено, що позивач 10 березня 1986 року був прийнятий на роботу до Сарненського АТП-15640 (АТП-15640 розташовано у м. Сарни, яке віднесено до території посиленого радіологічного контролю), звідки був звільнений 1 листопада 1994 року.
Позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, наполягав на тому, що, будучи працевлаштованим у м. Сарни, постійно проживав у с.Немовичі Сарненського району.
Окрім того, позивач надавав до УПФУ та суду копію посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 3 (серія НОМЕР_1 від 15 вересня 1993 року), відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи” особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема, право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 роки прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом №796-ХІІ).
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 роки не менше 3 років.
Частинами 3, 4 статті 15 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” встановлено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 вказаного Порядку передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Верховний Суд приходить до висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 31 липня 2018 року у справі № 751/2050/17 та від 22.01.2019 по справі № 129/1535/17.
Встановлені судами обставини справи свідчать, що позивач має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 3 (серія НОМЕР_1 від 15 вересня 1993 року), відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення.
Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, рішення та дії якого оскаржуються, не надано доказів того, що видача позивачу посвідчення була оскаржена або, що таке посвідчення скасоване.
З приводу мотивів відмови у призначенні пільгової пенсії, які полягають дослідженні даних реєстрації місця проживання позивача, колегія суддів зазначає таке.
Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Водночас, позивачем надано основний документ, що підтверджує його право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, інші докази, що свідчать про фактичне проживання на території с. Немовичі терміном більше трьох років станом на 01 січня 1993 року.
Наведені обставини крім іншого, підтверджені показаннями свідків, які були допитані в суді першої інстанції.
Так, свідок ОСОБА_3 пояснила, що є дружиною позивача, із яким постійно проживає у с. Немовичі. ОСОБА_1 ніколи у м. Сарни не проживав, а реєстрація була необхідна для його працевлаштування.
Свідок ОСОБА_4 також підтвердив в суді першої інстанції, що позивач з моменту одруження і по даний час постійно проживав у с. Немовиі Сарненського району, а на роботу щоденно їздив у м. Сарни.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на час звернення до територіального органу Пенсійного фонду України позивач набув право на призначення пільгової пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внаслідок постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 1 січня 1993 року. Подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. Інших підстав неможливості призначення ОСОБА_1 пенсії відповідачем не наведено, а тому відмова УПФУ в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку є необґрунтованою.
Відповідно до ч. 1 ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких підстав, Судом встановлено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення повністю та залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено в повному обсязі.
Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року по справі № 572/47/17 - скасувати, а постанову Сарненського районного суду від 27 лютого 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді Т.Г. Стрелець
А.І. Рибачук