Іменем України
21 листопада 2019 року
Київ
справа №804/5728/17
адміністративне провадження №К/9901/56946/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у складі колегії суддів: Ясенова Т.І., Суховаров А.В., Головко О.В. у справі № 804/5728/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про зобов'язання прийняти рішення,
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (надалі по тексту - відповідач) прийняти рішення про реєстрацію або рішення про відмову в реєстрації за її, отриманою правопопередником відповідача та зареєстрованою з датою 07 березня 2017 р. і № 72519 підписаною позивачем, заповненою у всіх її пунктах затвердженої форми та з долученими до неї паперовим носієм з твором у друкованому вигляді та оригіналами квитанцій про сплату збору і державного мита, заявою про реєстрацію авторського права на створену її особистою творчою працею в галузях науки та літератури оригінальну англомовну назву ІНФОРМАЦІЯ_1 як об'єкт авторського права (твір).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов'язано Міністерство економічного розвитку і торгівлі України повторно розглянути заявку позивача про реєстрацію авторського права від 07 березня 2017 року та прийняти відповідне рішення у строки та в порядку, встановлені законодавством.
Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що дії Мінекономрозвитку щодо повернення заяви позивача є обгрунтованими та такими, що відповідають законодавчо встановленій процедурі.
Крім того, відповідачем подано до суду клопотання про закриття провадження у справі, яке мотивоване тим, що даний спір є спором про приватне цивільне право, а відтак не є публічно-правовим і не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відзиву на касаційну скаргу позивачем до суду не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що 07.03.2017 на адресу Державної служби інтелектуальної власності України надійшли документи (заявка № 72519) щодо реєстрації авторського права на твір «оригінальна англомовна назва твору ІНФОРМАЦІЯ_1».
Листом від 05.04.2017 Державна служба інтелектуальної власності України повідомила заявника про необхідність надання правильно оформленої заяви про реєстрацію авторського права на твір, а саме:
- у п. 1 заяви не визначено вид твору та назва твору не співпадає з назвою, що вказана на примірнику твору;
- у п. 3 не вірно вказаний об'єкт авторського права (стаття 8 Закон України «Про авторське право і суміжні права»).
ОСОБА_1 надала заяву про надання виправленої заявки в якій зазначила, що погоджується з пунктом першим вона погоджується та уточнює назву твору на створену особисто позивачем творчою працею оригінальну англомовну назву «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Щодо другого пункту ОСОБА_1 зазначила, що стаття 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» не містить вичерпний перелік об'єктів авторського права, та пунктом 19 частини 1 статті 8 визначено об'єктами авторського права «інші твори». Статтею 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» законодавець урівнює права оригінальної назви, яка може використовуватись окремо, та інших творів, тому така назва захищається як твір. Оригінальна назва як твір є об'єктом авторського права, а тому в разі заявления до реєстрації підлягає такій реєстрації як твір. Інше було б порушенням закону та прав автора назви.
Листом від 22.08.2017 (вих.№2311-16/29478) Мінекономрозвитку повернуло документи позивачу, оскільки у встановлений строк позивачем не було правильно оформлену заяву про реєстрацію авторського права.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що правова охорона надається на твір при наявності двох умов: творче походження назви і оригінальність, наявність здатності до самостійного використання, разом з тим, назва твору тільки тоді є результатом творчої діяльності, коли неподільно пов'язана з самим твором, символізує його, а також і його автора; назва твору тільки в тому випадку може використовуватися самостійно, коли зв'язок з автором настільки очевидний, що визначення цією назвою іншого твору неминуче введе публіку в оману. Таким чином, назва не може вважатися окремим, іншим видом твору, ніж твір, назвою якого вона є. Назва твору, відповідно до Закону, є частиною твору - його словесним найменуванням, а тому назва твору не є окремим видом твору. За таких обставин, суд першої інстанції вказав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд першої інстанції вказав, що, з урахуванням подання позивачем заяви про надання виправленої заявки, лист, яким позивачу повернено її заявку, не є рішенням відповідача, обов'язкове прийняття якого передбачено пунктом 5 Порядку № 1756.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Відповідно до частин першої та другої статті 418 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з частиною першою статті 420 ЦК до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що спір про зобов'язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України розглянути подану заяву про реєстрацію авторського права на створену її особистою творчою працею в галузях науки та літератури оригінальну англомовну назву ІНФОРМАЦІЯ_1 як об'єкт авторського права (твір) безпосередньо стосується охорони права інтелектуальної власності позивача.
Положеннями частини другої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) визначено, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема: справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування.
Згідно з частиною першою розділу Х "Прикінцеві положення" ГПК частина четверта статті 3, частини перша та друга статті 20 (в частині визначення юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності), частина третя статті 24, частина третя статті 25, частина дев'ята статті 31, частина друга статті 33, частина третя статті 253, частина перша статті 320 цього Кодексу (в частині права на подання заяви про перегляд судового рішення Вищого суду з питань інтелектуальної власності) вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності у газеті "Голос України" повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
Пунктом 16 частини першої розділу ХІ "Перехідних положень" ГПК установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Оскільки між позивачем та відповідачем виник спір, пов'язаний із захистом прав інтелектуальної власності, тому з огляду на склад учасників цього спору та предмет позову його вирішення віднесено до юрисдикції цивільного суду.
Таким чином, ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатись за правилами господарського судочинства.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/18195/17 (провадження № 12-159гс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 826/15263/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -
Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року скасувати.
Провадження у справі № 804/5728/17 закрити.
Роз'яснити про право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук