Іменем України
20 листопада 2019 року
Київ
справа №2-а-3/11
касаційне провадження №К/9901/3773/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Тацій Л.В., Саприкіної І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2016 (головуючий суддя: Чебанов О.О., Сіваченко І.В., Шишов О.О.) у справі №2-а-3/11 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій неправомірними, стягнення компенсації за недоотримане грошове забезпечення та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку пенсії,
В січні 2010 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області (далі - ГУ МВС України у Луганській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - УПФУ в Луганській області), в якому просив:
визнати неправомірними дії УМВС України Луганської області по відмові позивачу у проведенні перерахунку пенсійного забезпечення та виплаті компенсації недорахованого та некомпенсованого грошового забезпечення;
стягнути з УМВС України Луганської області на користь позивача кошти у сумі 15452,70 грн, з яких: 7333,20 грн. - недорахована пенсія за період з 01.01.2006 по 01.07.2010; 3873,56 грн - компенсація за неотриману пенсію за період з 01.01.2006 по 01.07.2010; 4245,94 грн - компенсація за недоотримане грошове забезпечення по рішенню Ленінського райсуду м. Луганську від 30.05.2007;
зобов'язати ГУПФ України в Луганській області нарахувати та виплачувати позивачу з 20.01.2010 щомісячну пенсію у сумі 2526,64 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при обчисленні йому пенсії були враховані не всі складові грошового забезпечення, які ОСОБА_1 отримував перед звільненням з військової служби, що призвело до отримання пенсії у розмірі меншому, аніж передбачено законодавством.
Постановою Кремінського районного суду Луганської області від 13.01.2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012, адміністративний позов задоволено.
В основу підстав для задоволення позову судами попередніх інстанцій покладені висновки судово-економічної експертизи, в яких зазначено, що сума невключеної надбавки за безперервну службу та особливі умови за 2004 - 2005 роки всього складає 4289, 42 грн, а при розрахунку пенсії позивачу станом на 01.01.2005 складає 178,70 грн. Основний розмір пенсії позивача складає 76% грошового забезпечення, таким чином, щомісячна сума недонарахованої основної пенсії складає 135,80 грн. Тобто, сума пенсії позивача на день його звільнення, з урахуванням збільшення грошового забезпечення за рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 30.05.2007 у справі № 2«а»-313/2007р. складає 2526,64 грн., а загальна сума недонарахованої пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2006 по 01.07.2010 складає 7333,20 грн. Сума компенсації позивачу недонарахованої та несплаченої пенсії за період з 01.01.2006 по 01.07.2010 складає 3873,56 грн. Сума компенсації недонарахованих сум надбавок за безперервну службу та особливі умови складає 4245,94 грн, а компенсація недонарахованої матеріальної допомоги діючим законодавством не передбачена.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України 03.11.2015 скасовано постанову Кремінського районного суду Луганської області від 13.01.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди, обґрунтовуючи підстави для задоволення позову лише на висновках судово-економічної експертизи, не встановили часові рамки спірних правовідносин, зокрема право позивача на включення відповідних надбавок до його грошового атестату, право на отримання яких визнано постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 17.05.2007 у справі №2«а» - 313/07, згідно з якою, щодо кожної із надбавок визначений різний її процентний розмір за різні періоди, але кінцевим періодом визначений - 01.05.2005. При цьому, позивач був звільнений та вийшов на пенсію в грудні 2005 року, а тому до даних правовідносин слід застосовувати положення частини 3 статті 43 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII) в редакції Закону України від 15.06.2004 №1769-IV.
Під час нового розгляду справи позивачем неодноразово уточнювалися позовні вимоги. Остаточно позивач просив суд:
визнати неправомірними дії ГУМВС України у Луганській області при обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з ненарахуванням всіх належних йому виплат, що призвело до зменшення розміру пенсії станом на 31.12.2005;
стягнути з ГУМВС України у Луганській області на користь ОСОБА_1 недораховану пенсію за період з 01.01.2006 по 01.07.2010 в розмірі 7 333, 20 грн та компенсацію за недоотриману пенсію за вказаний період у розмірі 3 873,56 грн;
стягнути з ГУМВС України у Луганській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за недоотримане грошове забезпечення у розмірі 4 245,94 грн;
зобов'язати ГУПФУ у Луганській області провести ОСОБА_1 з 20.01.2010 перерахунок щомісячної пенсії у розмірі 2 526,64 грн та виплатити компенсацію за весь час недоотримання пенсії, починаючи з 20.01.2010.
Постановою Кремінського районного суду Луганської області від 05.01.2016 адміністративний позов задоволено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку судово-економічної експертизи, який в установленому статтею 82 КАС України (у редакції чинній на момент вирішення справи) не спростований, позивачу на день його звільнення не враховано грошове забезпечення згідно з постановою Ленінського районного суду від 17.05.2007, що призвело до зменшення розміру пенсії за період з 01.01.2006 по 01.07.2010 у сумі 7333,20 грн, з яких: розмір компенсації у зв'язку недоотриманням пенсії за вказаний період складає 3 873,56 грн; розмір компенсації за недоотримане грошове забезпечення складає 4 245,94 грн. Відтак пенсія ОСОБА_1 мала бути призначена у розмірі 2 526,64 грн.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2016 скасовано постанову Кремінського районного суду Луганської області від 05.01.2016 та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при проведенні судово-економічної експертизи експертом була застосована невірна редакція статті 43 Закону №2262-XII, зокрема для розрахунку пенсії позивача станом на час його звільнення у 2005 році експерт посилався на вказану норму у редакції станом на 2006-2007 роки. Судом апеляційної інстанції на підставі відомостей із висновку про призначення позивачу пенсії за вислугу років встановлено, що грошове забезпечення для призначення пенсії позивачу складалось з: посадового окладу - 140 грн; окладу за військове звання - 125 грн; надбавки за вислугу років 30 % - 79,50 грн; надбавки за таємність 65 % - 91 грн; надбавки за особливі умови служби 50 % - 132,50 грн; 100 % надбавки - 344,50 грн; доплати від належної суми пенсії - 647,71 грн; надбавки за безперервну службу 50 % - 780,11 грн; премії 33,3 % - 779,33 грн. Суд апеляційної інстанції констатував, що зазначені види грошового забезпечення були передбачені Указом Президента України № 926 від 04.10.1996, Указом Президента України № 389 від 05.05.2003 та Наказом МВС України № 501 від 30.06.2005. Відтак, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що пенсія позивачу на час звільнення була призначена та відповідно виплачувалася згідно вимог чинного на той час законодавства.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначене судове рішення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін. Касаційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням судами попередніх інстанцій обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Скаржник зазначив, що оскаржуване рішення не містить обґрунтувань щодо відхилення висновку експерта. Також скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції порушено його право на участь у розгляді справи.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.07.2016 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 10.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18.11.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Відповідачі правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з'ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звільнений з органів внутрішніх справ та з 31.12.2015 йому призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII.
Постановою Ленінського районного суду міста Луганська від 17.05.2007 у справі №2«а»-313/07, яка набрала законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до УМВС України в Луганській області, Северодонецького МВ УМВСУ в Луганській області задоволено:
стягнуто з УМВС України в Луганській області на користь позивача невиплачену матеріальну допомогу за період з 2002 року по 2005 рік у розмірі 3024,98 грн;
зобов'язано УМВС України в Луганській області призвести нарахування та виплату надбавки за особливі умови служби у розмірі 20 % від окладу грошового забезпечення з 25.01.2002 по 01.03.2003 та 45 % від окладу грошового забезпечення з 01.09.2004 по 01.05.2005, а також призвести нарахування та виплату щомісячної надбавки за безперервну службу у розмірі 20 % місячного грошового забезпечення за період з 01.08.2003 по 01.12.2003; у розмірі 30 % місячного грошового забезпечення за період з 01.01.2004 по 01.09.2004; у розмірі 25 % з 01.09.2004 по 01.05.2005 з урахуванням надбавки за особливі умови служби у розмірі 45 % від окладу грошового забезпечення. Вказане рішення суду виконано відповідачем.
Вважаючи, що вказані надбавки мали бути враховані йому при обчисленні розміру пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
У преамбулі Закону №2262-XII визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України - військовослужбовців Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовців), осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи України, осіб начальницького і рядового складу державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту та членів їх сімей, військовослужбовців колишніх Збройних Сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР, Національної гвардії України, військовослужбовців, які в період Великої Вітчизняної війни проходили службу у складі 1-го Чехословацького армійського корпусу під командуванням Л. Свободи, та членів їх сімей, а також громадян інших держав з числа військовослужбовців збройних сил та інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства цих держав, та членів їх сімей, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, укладених Україною з іншими країнами про пенсійне забезпечення таких громадян, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено їх пенсійне забезпечення згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають (далі - особи, які мають право на пенсію за цим Законом).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача звільнено зі служби органів внутрішніх справ 27.12.2005, а з 31.12.2005 йому призначена пенсія за вислугу років на підставі Закону №2262-XII.
Частиною третьою статті 43 Закону №2262-XII (у редакції Закону від 15.06.2004 №1769-IV) передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством.
Тобто, на момент призначення позивачу пенсії для її обчислення враховується грошове забезпечення особи за останньою штатною посадою перед її звільненням, враховуючи при цьому відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що при призначенні позивачу пенсії враховувались наступні складові: посадовий оклад - 140 грн; оклад за військове звання - 125 грн; надбавка за вислугу років 30 % - 79,50 грн; надбавка за таємність 65% - 91 грн; надбавка за особливі умови служби 50 % - 132,50 грн. 100 % надбавки - 344,50 грн; доплата від належної суми пенсії - 647,71 грн; надбавка за безперервну службу 50 % - 780,11 грн; премія 33,3 % - 779,33 грн.
Зазначені види грошового забезпечення були передбачені Указом Президента України № 926 від 04.10.1996, Указом Президента України № 389 від 05.05.2003 та Наказом МВС України № 501 від 30.06.2005.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що пенсія позивачу обчислена у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент її призначення, з врахуванням усіх складових грошового забезпечення, які позивач отримував за останньою штатною посадою перед звільненням.
Слід також зазначити про те, що рішення у справі №2«а»-313/07 не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи, оскільки спірним у вказаній справі було право позивача на нарахування та виплату надбавок у період до травня 2005 року. Спірним у цій справі є право на врахування при обчисленні пенсії додаткових видів грошового забезпечення, що отримував позивач за останньою штатною посадою перед звільненням.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що при проведенні судово-економічної експертизи експертом була застосована стаття 43 Закону №2262-XII у редакції, чинній станом на 2006 - 2007 роки.
Згідно з частиною першою статті 69 КАС України (у редакції, чинній на момент вирішення судами справи) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
При цьому, за змістом статті 82 КАС України у наведеній вище редакції, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати, зокрема, повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Суд зазначає, що висновок експерта не має наперед встановленого значення, йому не надається перевага перед іншими доказами і, як всі інші докази, він оцінюється суддею за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в постанові або ухвалі.
У спірному випадку підстави неприйняття висновку експерта цілком вмотивовані судом апеляційної інстанції, зокрема, суд встановив, що при проведенні розрахунків додаткових видів грошового забезпечення, які мають бути враховані при обчисленні пенсії, експерт застосував норму закону, що на час призначення позивачу пенсії ще не діяла.
Зазначене спростовує доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо необґрунтування підстав відхилення висновку експерта.
Також не знайшли свого підтвердження матеріалами справи доводи скаржника про те, що судом апеляційної інстанції порушено його право на участь у розгляді справи. Так, матеріали справи містять корінець повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 192, том ІІ), з якого вбачається, що поштова кореспонденція вручена ОСОБА_1 особисто 25.02.2016, при тому, що розгляд справи призначений на 14.03.2016.
Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом апеляційної інстанції. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві, письмових поясненнях та запереченнях, і з урахуванням яких судом попередньої інстанції вже надавалась оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга позивача не містить.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, а тому підстави для скасування рішень суду апеляційної інстанції - відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2016 у справі №2-а-3/11 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
Л. В. Тацій
І. В. Саприкіна