Іменем України
20 листопада 2019 року
Київ
справа №803/759/15-a
касаційне провадження №К/9901/9206/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.06.2015 (головуючий суддя: Ксензюк А.Я.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2016 (головуючий суддя: Бруновська Н.В., судді: Гулид Р.М., Кузьмич С.М.) у справі №803/759/15-а за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В квітні 2015 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернулася до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області (далі - відповідач або Управління), в якому просила:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі посвідчення особи, потерпілої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;
зобов'язати Управління видати ОСОБА_1 довідку встановленого зразка (додаток №5), яка є підставою для видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, віднесеного до категорії 3.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у період з листопада 1989 року по 1994 рік, та з 2004 року постійно проживала в м. Камені-Каширському, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому відповідно набула право на отримання статусу потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22.06.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2016, адміністративний позов задоволено частково: зобов'язано відповідача видати ОСОБА_1 довідку встановленого зразка (додаток №5), яка є підставою для видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, віднесеного до категорії 3.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що наявні в матеріалах справи письмові докази підтверджують факт проживання позивача в м. Камені-Каширському станом на 1 січня 1993 рік не менше трьох років, що дає підстави для встановлення їй статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, 3 категорії.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням судами попередніх інстанцій обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Скаржник заначив, що докази, на які посилаються суди попередніх інстанцій, жодним чином не підтверджують факт постійного проживання позивача станом на 1 січня 1993 року на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, а тому підстави для встановлення позивачу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, віднесеного до категорії 3 - відсутні.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.07.2016 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 п. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 13.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18.11.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Позивач правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалася.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з'ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач народилася в м. Камінь-Каширський Волинської області, що підтверджується відомостями зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та паспорта серії НОМЕР_2 .
У період з 03.07.1990 по 08.04.1994 позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з будинкової книги.
08.04.2015 позивач звернулася до Управління із заявою про видачу їй посвідчення особи, потерпілої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, 3 категорії.
За результатами розгляду цієї заяви, Управлінням листом від 08.04.2015 №12-М відмовлено позивачу у видачі посвідчення з підстав, що згідно довідки Камінь-Каширської міської ради від 03.04.2015 №2216 на день аварії на Чорнобильській АЕС - 26.04.1986 ОСОБА_1 не була зареєстрована та не проживала на території, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, а станом на 01.01.1993 була зареєстрована та проживала на території зони гарантованого добровільного відселення менше трьох років.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №796-XII) до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.
Згідно статті 14 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій.
За змістом статті 15 цього Закону підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період проживання на територіях відселення здійснюється органами місцевого самоврядування.
Приписами статті 65 Закону №796-XII передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Уряду від 20.01.1997 №51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 Порядку посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом № 796-XII, іншими актами законодавства.
Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
Посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 прожили у зоні безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток №5).
Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.
Зі змісту вищезазначених норм права вбачається, що підставою для надання особі статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи третьої категорії є факт її постійного проживання на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вона станом на 1 січня 1993 року прожила у цій зоні не менше трьох років.
У спірному випадку суди попередніх інстанцій на підставі зібраних у справі доказів, а саме: свідоцтва про укладення шлюбу від 05.11.1989, інформації з трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 , довідки Камінь-Каширського виробничого управління житлово-комунального господарства від 19.06.2015 №162, а також показів свідка ОСОБА_3 , встановили, що позивачка постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення.
Разом з цим, як зазначалось вище, умовою надання особі статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи є проживання такої постійно на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 1 січня 1993 року. При цьому, відповідно до положень статті 15 Закону №796-XII, підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають на забруднених територіях, є довідка про період проживання на територіях відселення, видана органами місцевого самоврядування.
Згідно із інформацією, зазначеною у довідці від 03.04.2015 №2216, виданої Виконавчим комітетом Камінь-Каширської міської ради Волинської області, позивач з 03.07.1990 по 08.04.1994, та з 27.05.2003 по 06.09.2004 зареєстрована та проживала у м. Камінь-Каширський.
Відтак, з врахуванням відомостей, зазначених у довідці органу місцевого самоврядування, час проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення становить менше трьох років, що виключає підстави для надання їй статусу особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи.
Також суд касаційної інстанції критично оцінює посилання судів попередніх інстанцій на відомості з трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 , як на доказ безпосереднього проживання позивача у м. Камінь-Каширський у період з 1989 року, оскільки такі відомості є доказом щодо встановлення такого факту відносно ОСОБА_2 , але аж ніяк не позивача.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою вказаної статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте неправильно тлумачили закон, який підлягав застосуванню, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 КАС України, суд
Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області задовольнити.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.06.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2016 у справі №803/759/15-а скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
І. В. Саприкіна