Іменем України
18 листопада 2019 року
Київ
справа №808/3356/17
адміністративне провадження №К/9901/21693/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач Гусак М. Б.,
судді Білоус О. В., Гімон М. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Хом'яка О. А.,
представника позивача - Хомутова Г. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року (суддя Стрельнікова Н. В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2018 року (судді Шальєва В. А., Білак С. В., Олефіренко Н. А.) у справі № 808/3356/17 за позовом Приватного підприємства «Бізон-Тех 2006» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Приватне підприємство «Бізон-Тех 2006» (далі - ПП «Бізон-Тех 2006») звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 25 жовтня 2017 року № 0006964714 про зменшення на 1001905,00 грн від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2017 року.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на необґрунтованість висновків контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій позивача з такими контрагентами-постачальниками: Фермерським господарством «Агро-Промінь», Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротрансатлант», Товариством з обмеженою відповідальністю «Центроторг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Протекс-трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа 77», Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Сила життя», Товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут передових технологій «Агрофарм», Товариством з обмеженою відповідальністю «Промсервіс»; безпідставність висновку контролюючого органу щодо продажу товару нижче за ціну придбання.
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 13 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2018 року, позов задовольнив.
Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами при розгляді справи, просить скасувати ці рішення й ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, ухвалені у справі судові рішення - без змін.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у межах наведених у касаційній скарзі доводів, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що підставою зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість по податковій декларації за червень 2017 року в розмірі 1001905,00 грн спірним податковим повідомленням-рішенням є висновок контролюючого органу про завищення позивачем від'ємного значення, задекларованого у рядку 21 податкової декларації з цього податку за червень 2017 року, внаслідок заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за операціями з реалізації товарів контрагентам за ціною, що нижче ціни придбання (у сумі 41748,00 грн), а також завищення податкового кредиту за операціями з придбання товарів (послуг) у Фермерського господарства «Агро-Промінь», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрансатлант», Товариства з обмеженою відповідальністю «Центроторг», ТОВ «Протекс-трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа 77», Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Сила життя», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут передових технологій «Агрофарм», Товариства з обмеженою відповідальністю «Промсервіс» на загальну суму 960157,00 грн.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що відповідач дійшов хибного висновку про реалізацію позивачем товарів за ціною, що є нижче за ціну придбання, через те, що контролюючим органом взято до уваги лише відомості щодо сукупної вартості товарів та їх загальної кількості на складах позивача, тобто здійснено розрахунок середньої вартості ціни придбання, виходячи з відомості щодо сукупної вартості товарів та їх загальної кількості на складах позивача. При цьому відповідачем не перевірено, який саме товар реалізовано та за якою ціною придбано позивачем саме цей товар. Контролюючим органом не враховано, що різні партії ідентичного товару в різні періоди часу придбавалися позивачем за ціною, яка значно відрізнялась.
Щодо посилання контролюючого органу на взаємовідносини з контрагентами з ознаками сумнівності, суди виходили з того, що фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами (податковими накладними, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних), видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними; документи, складені за результатами здійснення спірних господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону; придбані товари використані позивачем в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а отримані транспортні послуги з перевезення товару пов'язані з господарською діяльністю позивача; контрагенти позивача, за наслідками здійснення господарських операцій з якими позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, у перевіряємий період мали статус платника податку на додану вартість, відомості про відсутність за місцезнаходженням, про ліквідацію підприємств до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вносились, а відтак, вказані підприємства мали право видавати позивачу податкові накладні та інші первинні документи на підтвердження факту отримання останнім послуг; результати спірних господарських операцій призвели до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинили зміни майнового стану платника податків у частині отримання позивачем прибутку.
Щодо доводів відповідача про непідтвердження господарських операцій за ланцюгом постачання (тобто операцій контрагентів позивача з його постачальниками), суди дійшли висновку, що зазначене не може свідчити про відсутність реального здійснення господарських операцій, оскільки контролюючим органом не здійснювалось дослідження усіх господарських операцій контрагентів, зокрема, щодо попередніх періодів.
Посилання контролюючого органу на те, що згідно з відомостями Єдиного реєстру судових рішень розслідується кримінальне провадження №12015000000000514, в якому фігурує Товариство з обмеженою відповідальністю «Протекс-Трейд» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа 77», суди не взяли до уваги, пославшись на те, що ці дані не мають правового значення та не стосується предмета доказування в цій справі.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам судові рішення у цій справі відповідають з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 44.1. статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Зі змісту підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України вбачається, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни постачальниками його контрагентів, якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.
Викладені в акті перевірки висновки про порушення ПП «Бізон-Тех 2006» податкового законодавства мотивовані тим, що господарські операції за спірними договорами, укладеними позивачем із зазначеними вище контрагентами, не спричинили настання реальних правових наслідків.
Водночас, суди попередніх інстанцій, оцінивши з дотриманням норм статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України докази, надані позивачем на спростування доводів контролюючого органу про недостовірність даних податкового обліку, задекларованих за наслідками його господарських операцій, встановили їх реальність. Відтак, суди дійшли висновку про правомірність віднесення позивачем відповідних сум витрат до складу витрат відповідного звітного (податкового) періоду та сум сплаченого контрагентам податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного звітного (податкового) періоду, а висновки контролюючого органу визнали необґрунтованими.
Ураховуючи встановлені судами під час розгляду справи обставини, колегія суддів дійшла висновку, що викладені в касаційній скарзі контролюючого органу доводи є необґрунтованими, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо підтвердження права позивача на формування показників податкового обліку за господарськими операціями з його контрагентами - такими, що ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених відповідно до вимог процесуального закону.
За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2018 року та рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 20 листопада 2019 року.
Суддя-доповідач М. Б. Гусак
Судді: О. В. Білоус
М. М. Гімон