21 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/10483/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Большакової О.О.,
за участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року у справі № 567/456/19 (рішення ухвалено в м. Львів, головуючий суддя Братичак У.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській областіпро визнання незаконною та скасування постанови,
ОСОБА_1 09.04.2019 звернувся в суд з позовом до Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - Збаразький МРВ ДВС), Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Яворівський РВ ДВС), в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу ВП №48181570 від 15.03.2019.
В обґрунтування позову вказує на протиправне застосування державним виконавцем положень ч. 14 ст. 71 Закону України “Про виконавче провадження”, адже ця норма закону, яка передбачає відповідальність боржника у вигляді штрафу у розмірі 50 % від суми заборгованості зі сплати аліментів, набрала чинності з 28 серпня 2018 року, а тому з урахуванням положень статті 58 Конституції України може поширюватися лише на заборгованість, яка виникла після цієї дати. Крім того зазначає, що вчасно сплачує аліменти за рішенням суду на утримання неповнолітніх дітей.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано незаконною та скасовано постанову про накладення штрафу від 15.03.2019 у ВП №48181570, винесену головним державним виконавцем Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Збаразького МРВ ДВМ на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання цього позову в сумі 1536,80 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Збаразький МРВ ДВС оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі проситьрішення суду першої інстанції скасувати.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, а також таким, що винесене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із даною позовною заявою. Також вважає хибним висновок суду першої інстанції, що боржник не міг передбачити настання відповідальності у вигляді накладення на нього штрафу у зв'язку із несвоєчасністю такої сплати, оскільки постанова про накладення штрафу винесена у відповідності до вимог ч.14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», на момент набрання чинності якої у ОСОБА_2 була наявна заборгованість зі сплати аліментів розмір, якої перевищував суму відповідних платежів за три роки.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Від Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.06.2015 року Острозьким районним судом Рівненської області у справі №567/584/15ц прийнято рішення щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щомісячно в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 05.06.2015 і до досягнення старшою дитиною повноліття.
На виконання цього рішення та виконавчого листа, виданого Острозьким районним судом Рівненської області, головним державним виконавцем ВДВС Лановецького районного управління юстиції відкрито виконавче провадження.
15.03.2019 головним державним виконавцем Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Русин Наталією Остапівною винесено постанову ВП №48181570 про накладення штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів 87179,68 грн, що складає 43589,84 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що Збаразьким МРВ ДВС не доведено правомірності застосування до ОСОБА_1 штрафу у розмірі 43589,84 грн, оскільки заборгованість позивача щодо сплати аліментів стягувачу утворилась з 2015 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" введена лише з 28 серпня 2018 році, а тому позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв'язку із несвоєчасністю такої сплати.
До вказаних правовідносин суд застосував положення статті 58 Конституції України за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Суд також врахував, що позивач постійно сплачує заборгованість зі сплати аліментів по виконавчому провадженні №48181570.
Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 року (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За нормами частини першої статті 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Обов'язки і права виконавців, обов'язковість вимог виконавців визначені статтею 18 Закону №1404-VІІІ, зокрема частиною першою цієї статті передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. (пункт 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VІІІ)
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина четверта статті 18 Закону №1404-VІІІ).
Згідно частини першої статті 71 Закону №1404-VІІІ порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі:1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача;2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи;4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;5) закінчення виконавчого провадження. (ч.4ст. 71 Закону №1404-VІІІ)
Частиною чотирнадцятою статті 71Закону №1404-VІІІ, доповненою згідно із Законом України №2475-VIII від 03.07.2018 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належну утримання», передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Вказані зміни до ч. 14 ст. 71 Закону №1404-VІІІ набрали чинності 28.08.2018.
Тобто, законодавцем введена у ч.14 ст.71 Закону №1404-VІІІ'штрафна фінансова санкція за невиконанням боржником своїх обов'язків протягом певного проміжку часу: від одного до трьох років, а отже таке формулювання змін у наведену норму Закону передбачає триваюче правопорушення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що законодавець прямо пов'язує склад правопорушення з невиконанням боржником своїх обов'язків протягом тих періодів, які зазначені в ч.14ст.71 Закону №1404-VІІІ, а тому з врахуванням вимогст.58 Конституції України, необхідною умовою притягнення до відповідальності за ч.14ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», є те, щоб перебіг вказаних строків, відбувався вже після набрання чинності внесених змін доч.14 ст.71 Закону, тобто після 28.08.2018 року.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року1-рп/99(справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).
Надання зворотної сили законам, які передбачають розширення змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина чи звільнення їх від певних обов'язків, не може підірвати впевненість людей у стабільності свого правового становища.
Отже, за загальним правилом закон зворотної сили не має.Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам.Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Оскільки Закон № 2475-VIII, у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» не містить чіткого положення про застосування нового виду відповідальності (сплата штрафу за ч. 14ст. 71 Закону № 1404-VIII) щодо триваючих правовідносин, зокрема, наявності боргу по сплаті аліментів до 28.08.2018, колегія суддів вважає, що новий вид відповідальності підлягає застосуванню до правовідносин, які продовжують існувати після набрання чинностіЗаконом № 2475-VIII.
Враховуючи те, що з моменту набрання чинності Закону України № 2475-VIIIі до моменту застосування державним виконавцем штрафу не пройшло жодного строку передбаченого абзацами 1-3 ч.14ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», то апеляційний суд приходить до висновку про те, що штраф на підставі вказаної статті станом на 15.03.2019 відповідачем не міг бути застосований.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки державний виконавець діяв не у спосіб, що передбачений Законом № 1404-VIII та Конституції України.
Щодо доводів особи, яка звернулася з апеляційною скаргою стосовно пропущення позивачем строку на звернення до суду з даним адміністративним позовом, то колегія суддів вважає їх безпідставними з врахуванням того, що як у позові, так і в заяві про усунення недоліків позивач пояснив, що листа з постановою про накладення штрафу від 15.03.2019 ним отримано лише 27.03.2019 від сусідки, якій даного листа передано працівниками Укрпошти 25.03.2019 у зв'язку із перебуванням позивача на службі у ЗС України, який станом на березень місяць та на час подання заяви про усунення недоліків позовної заяви (24.04.2019) у м. Ланівці не проживав. Дата передання листа сусідці позивача з вказаною вище постановою саме 25.03.2019 підтверджується відстеженням поштового відправлення за наявним на конверті штриховим ідентифікатором (а.с.13, 32). Згідно поштового конверту, яким подано позовну заяву, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом 04.04.2019, то в межах передбаченого п. 1 ч.3 ст. 287 КАС України строку, навіть якщо рахувати, що про оскаржувану постанову позивач довідався 25.03.2019.
Згідно статті 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи встановлене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 243, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року у справі № 567/456/19-без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Д. М. Старунський
судді В. М. Багрій
О. О. Большакова