ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/21469/17
провадження № 8/753/25/19
"21" листопада 2019 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Козін В.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року по справі за його позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на його частку, за нововиявленими обставинами,суд -
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.2 ч.1 ст. 423 ЦПК України звернувся до суду із заявою про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року по справі за його позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на його частку, за нововиявленими обставинами. Посилаючись на те, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року в частині вимог про поділ нерухомого майна - житлового будинку загальною площею 172,4 кв м та двоповерхового гараж-сарай загальною площею 39,5 кв м, які розташовані по АДРЕСА_1 , у задоволенні його позову відмовлено. Поділ майна проведений лише в частині майна - автомобіля "Hyundai Матrіх", легковий хетчбек-В, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований 07 березня 2014 року на його - ОСОБА_1 ім'я та визнав спільною сумісною власністю його - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Таке рішення суду набуло чинності, предметом оскарження не було.
На обґрунтування заяви зазначив, що після набрання вказаним судовим рішенням законної сили, при отриманні 17 вересня 2019 року інформації з Дердавного реєстру речових прав на нерухоме майно, йому стали відомі обставини, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути йому відомі, а саме те, що нерухоме майно, яке було предметом поділу в судовому порядку, й щодо якого суд відмови у задоволенні його вимоги - поділу - вказаного житлового будинку з надвірними будівлями (спорудами), було зареєстровано державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 22 грудня 2018 року, тобто при наявності доказу про яке суд прийняв інше рішення, аніж те, щодо відмови у задоволенні його позову в цій частині вимог, оскільки суд виходив із того, шо вказане нерухоме найно на час розгляду справи не було введено в експлуатацію, право власності на яке не було оформлене, зважаючи на його вомогу поділити вказане нерухоме майно, яке не введено в експлуатацію, шляхом його визнання спільним сумісним майном подружжя та визнання за кожним із подружжя права власності по Ѕ частці, зважаючи на обраний спосіб поділу такого майна, майна, яке вважається сукупністю будівельних матеріалів, й те, що вказане нерухоме майно не введено в експлутацію, а тому не могло бути предметом поділу пропонованим позивачем способом.
Вважає, що за наявності вказаного доказу, й про наявність якого відповідач приховав, суд прийняв би інше рішення.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, якимзокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заява, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 429 ЦПК України, про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами.
Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. У суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_3 , діюча на підставі ордеру адвоката від 15 листопада 2019 року, заяву підтримала з тих же підстав та просила її задовольнити й скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року за нововиявленими обставинами по вказаній справі.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 . , діюча на підставі ордеру адвоката від 21 листопада 2019 року, заяву не визнала й просила залишити її без задоволення за недоведеністю та безпідставністю. Окрім того, вважала, що заявником пропущений строк звернення до суду із заявою про перегляд рішення за нововивченими обставинами, що є підствою для залишення такої заяви без розгляду.
Суд, надавши правову оцінку заяві сторони по справі - відповідача про залишення заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововивленими обставинами без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду із такою заявою, вважає, що такий строк даним заявником не порушений, оскільки про підставу, на яку він посилається як нововиявлену, він дізнався 17 вересня 2019 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Дердавного реєстру речових прав на нерухоме майно від вказаної дати, при цьому така заява датована 18 жовтня 2019 року, тобто подана ним із дотримання строку звернення до суду, а тому підстав для залишення її без розгляду немає.
Вислухавши пояснення заявника, відповідача, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали заяви, цивільну справу, у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, суд приходить до висновку про те, що заява підлягає відмові у задоволенні із наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.2 та ч.1 ст. 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Підставою, серед іншого, для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Окрім того, іншими підставами є: встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі.
Судом встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року, яке набуло чинності, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на його частку, задовольнено частково. Визнано автомобіль "Hyundai Матrіх", легковий хетчбек-В, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований 07 березня 2014 року на ім'я ОСОБА_1 - спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля "Hyundai Матrіх", легковий хетчбек-В, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований 07 березня 2014 року на ім'я ОСОБА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину автомобіля "Hyundai Матrіх", легковий хетчбек-В, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований 07 березня 2014 року на ім'я ОСОБА_1 . В решті вимог відмовлено. (а.с. 151 - 155).
Заявник вважає, що ним набуто доказу, який спростовує обґрунтування прийнятого судом рішенням щодо відмови у задоволенні його позову в частині вимог про поділ нерухомого майна - житлового будинку загальною площею 172,4 кв м та двоповерхового гараж-сарай загальною площею 39,5 кв м, які розташовані по АДРЕСА_1 , а саме - інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що нерухоме майно, яке було предметом поділу в судовому порядку, й щодо якого суд відмовив у задоволенні його вимоги - поділу - вказаного житлового будинку з надвірними будівлями (спорудами), було зареєстровано державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 22 грудня 2018 року, тобто при наявності доказу про яке суд прийняв би інше рішення, аніж те, щодо відмови у задоволенні його позову в цій частині вимог, оскільки суд виходив із того, шо вказане нерухоме найно на час розгляду справи не було введено в експлуатацію, право власності на яке не було оформлене, зважаючи на його вомогу поділити вказане нерухоме майно, яке не введено в експлуатацію, шляхом його визнання спільним сумісним майном подружжя та визнання за кожним із подружжя права власності по Ѕ частці, зважаючи на обраний спосіб поділу такого майна, майна, яке вважається сукупністю будівельних матеріалів, й те, що вказане нерухоме майно не введено в експлутацію, а тому не могло бути предметом поділу пропонованим позивачем способом.
Вважає, що за наявності вказаного доказу, й про наявність якого відповідач приховав, суд прийняв би інше рішення.
Суд, надавши правову оцінку обґрунтуванню заявлених вимог заяви, вважає наведену заявнику підставу такою, що не є нововивленою в розумінні п. 1 ч.2, ч.1 ст. 423 ЦПК України, й позивач, будучи ініціатором звернення до суду з даним позовом був наділений процесуальними правами та обов'язками щодо забезпечення доказів по справі, проте жодних дій та наміру про вчинення таких дії не вчинив.
Так, дана справа розглядалась судом у порядку загального позовного провадження.
Судом проведено підготовче судове засідання за участі сторін та їх представників, які є фахівцями у галузі права, а також судове засідання щодо розгляду справи по суті, й в межах яких позивачем клопотання про витребування доказів, які він, можливе не мав, й на яких будував свою правову позицію щодо таких позовних вимог, до суду також не звертався, що підтверджується протоколом судового засідання.
Цивільний процесуальни кодекс України передбачає процедуру витребування та забезпечення доказів, які заявником як стороною по справі в межах наведеної підстави для перегляду рішення за нововиявленими обставинами, не використовувались.
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч.7 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу, якщо про це не звертаються сторони.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, водночас зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст. 44 ЦПК України).
Так, принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання абао оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Контитуції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрутованим.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов'язаний надати суб'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Так, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.
В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно, суд розглянув спір в межах наданих сторонами доказів, йзаявник, як особа, яка звертається із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та скасування рішення, не довела, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип передбачає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду тільки тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», п.40).
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць.
Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ від 18.11.2004 року у справі «Pravednaya v. Russia», пп.27, 28).
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року, постановленій за заявою про перегляд рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Оскільки в заяві не наведені встановлені законом обставини відповідно до п.1 ч.2, ч.1 ст. 423 ЦПК України, на підставі яких може бути переглянуто у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року, то в задоволенні заяви необхідно відмовити та залишити вказане судове рішення в силі.
Відповідно до п.1 ч.3 ст. 429 ЦПК України, за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу (ч.4 ст. 429 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, з урахуванням ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» керуючись п.1, ч.2, ч.1 ст. 423, ст. 429 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року по справі за його позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на його частку, за нововиявленими обставинами, - відмовити й залишити таке судове рішення в силі.
Судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах (ч.7 ст. 429 ЦПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.