іменем України
21 листопада 2019 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/8119/19
Головуючий у першій інстанції - Карапута Л. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1430/19
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової плати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бечка Є.М.,
суддів - Євстафіїва О.К., Онищенко О.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 18 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
дата та місце ухвалення судом першої інстанції рішення - 18 вересня 2019 року м.Чернігів,
В липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 14036 грн 61 коп. за кредитним договором № б/н від 03 червня 2013 року, яка складається з наступного: 5053 грн 60 коп. - заборгованість за кредитом; 7738 грн 41 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 100 грн - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина); 664 грн 60 коп. - штраф процентна складова.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03 червня 2013 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 15000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зміна кредитного ліміту визначена п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, підписання договору є прямою і безумовною згодою ОСОБА_1 щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, Правилами користування платіжною карткою становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами Банку, які розміщені на сайті банку, також Умовами та Правилами визначена можливість банку самостійно змінювати тарифи. Свої зобов'язання за договором банк виконав у повному обсязі, однак ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим й виникла заборгованість
Заочним рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 18 вересня 2019 року задоволено частково позов АТ КБ «ПриватБанк», стягнуто з ОСОБА_1 5053 грн 60 коп. заборгованості за договором від 03 червня 2013 року та судові витрати.
Суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти в добровільному порядку відповідачем не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає можливим стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в розмірі 5053 грн. 60 коп. Водночас, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача нарахованої позивачем суми процентів, пені та штрафів (наведена правова позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17.
Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позову про стягнення відсотків за користування кредитом представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції бездоказово та безпідставно послався на висновок Великої Палати Верхвоного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача та відповідних доказів проти вимог позивача. Суд, посилаючись на дані висновки, припускав, що банк міг надати редакцію документів, які найбільш вигідні для банку, проте не встановив, чи дійсно відрізняються надані банком Витяг з Умов та Правил та Тарифів від відповідної редакції документів станом на момент підписання анкети-заяви, що публічно розміщені на веб-сайті.
Особа, яка подає апеляційну скаргу зазначає, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору.
На думку особи, яка подає апеляційну скаргу, судом не перевірено розрахунок заборгованості, який підтверджує факти часткових погашень заборгованості (в тому числі за відсотками) та свідчать про обізнаність відповідача з даними умовами кредитування.
Сторона позивача звертає увагу, що підписанням анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідач погодився з умовами та правилами, які разом з цією заявою складають змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору. Приєднання до умов та правил є укладенням договору з банком, що також зазначено у висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 липня 2019 року у справі №923/760/18.
Також, особа яка подає апеляційну скаргу зауважує, що судом безпідставно відмовлено у стягненні відсотків, адже встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній їх не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Зазначає, що необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачає ст.169 Кодексу європейського договірного права - акта міжнародної приватно-правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права. Однак суд першої інстанції фактично ухилився від вирішення спору по суті в частині вимог щодо стягнення відсотків та протиправно звільнив відповідача від зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитними коштами та порушив вимоги ст.ст.1048, 1054 ЦК України.
Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом встановлено, що 03 червня 2013 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Заява мітить особисту інформацію відносно відповідача. В той же час, розділ де зазначено, що ознайомившись з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами ПриватБанку ОСОБА_1 виявляє бажання оформити на своє ім'я картку та яку саме, з яким кредитним лімітом, в анкеті не зазначено. Більш того, не відмічена, що ОСОБА_1 отримав пам'ятку клієнта, яка містить в тому числі Тарифи і основні умови обслуговування і кредитування (а.с.9).
Згідно копії розрахунку заборгованості за договором б/н від 03 червня 2013 року, станом на 25 червня 2019 року заборгованості за кредитом складає - 5053 грн 60 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 7738 грн. 41 коп., несплачені проценти на поточну заборгованість - 7 грн 11 коп., несплачені проценти на прострочену заборгованість 7731 грн 30 коп., нарахована комісія - 100 грн, заборгованість по судовим штрафам - 1144 грн 60 коп., а разом 14036 грн 61 коп. Розрахунок заборгованості не містить даних про те, яку саме суму кредиту було надано відповідачу.
Також матеріали справи містять копію Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.10), копію Умов та правил надання банківських послуг (а.с.11-34), копію паспорту відповідача (а.с.35-36).
Інших доказів, які б містили відомості щодо предмету доказування ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції надано не було.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції вбачається, що суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 5053 грн 60 коп. заборгованості за тілом кредиту. В задоволенні решти позовних вимог про стягнення 7738 грн 41 коп. заборгованості за відсотками, 100 грн пені, 500 грн штрафу (фіксована сума), 644 грн 60 коп. штрафу (процентна ставка) відмовлено.
Враховуючи, що АТ КБ «ПриватБанк» оскаржує зазначене судове рішення лише в частині відмовлених позовних вимог та урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №186/1743/15-ц, де визначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується, колегія суддів не переглядає судове рішення в частині задоволених позовних вимог, тобто в даній справі в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 5053 грн 60 коп.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення проценті, пені та штрафів з огляду на наступне.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що правила частини першої статті 634 ЦК України неможливо застосувати до спірних правовідносин, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
У заяві позичальника від 03 червня 2013 року відсоткова ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві відмітки про отримання пам'ятки клієнта, відсутність домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за тілом кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03 червня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме вищевказаний Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що зазначені документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у передбачених у цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Враховуючи викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні відсотків, пені та штрафів за кредитним договором у розмірах, визначених Умовами та Правилами, на які посилався позивач при поданні даного позову як на підставу своїх вимог, оскільки вони не містять підпису позичальника.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції бездоказово та безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача та відповідних доказів проти вимог позивача не заслуговують на увагу, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, що й було здійснено судом першої інстанції.
Доводи, що суд, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного суду, припускав, що банк міг надати редакцію документів, які найбільш вигідні для банку, проте не встановив, чи дійсно відрізняються надані банком Витяг з Умов та Правил та Тарифів від відповідної редакції документів станом на момент підписання анкети-заяви, що публічно розміщені на веб-сайті не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . ПАТ КБ «ПриватБанк» було дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору. Підстав відступити від цього правового висновку під час розгляду справи, що переглядається, колегія суддів не встановила.
Доводи апеляційної скарги, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення, чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору не заслуговують на увагу. Слід зазначити, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину або відсутність заперечень з боку відповідача щодо наявності заборгованості при розгляді справи не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні спору про стягнення заборгованості по суті. Крім того, слід зазначити, що рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
Доводи апеляційної скарги, що судом не перевірено розрахунок заборгованості, який підтверджує факти часткових погашень заборгованості (в тому числі за відсотками) та свідчать про обізнаність відповідача з даними умовами кредитування, не заслуговують на увагу, оскільки згідно даного розрахунку неможливо встановити, в якому розмірі, коли, яким чином знімались кошти, з якого карткового рахунку, де та яким чином здійснювались часткові погашення тощо.
Доводи, що підписанням анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідач погодився з умовами та правилами, які разом з цією заявою складають змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору, що свідчить про укладення договору з банком, що також зазначено у висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 липня 2019 року у справі №923/760/18, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, адже суд не виходив з того, що договір є не укладеним, а зазначив, що нема підтверджень погодження відповідача саме на ці Умови та правила банківських послуг, які надані стороною позивача при поданні позовної заяви.
Аргументи апеляційної скарги на законність та обґрунтованість рішення суду в оскарженій частині не впливають, правильності висновків не спростовують.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23). Апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції надано повну оцінку доказів, поданих стороною позивача при розгляді справи.
Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Постановляючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку в цій частині.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 18 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 21 листопада 2019 року.
Головуючий: Судді: