Номер справи: 661/4997/18 Головуючий в І інстанції: Бойко М.Є.
Номер провадження: 22-ц/819/1458/19 Доповідач: Майданік В.В.
19 листопада 2019 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Майданіка В.В.,
суддів: Кутурланової О.В.,
Орловської Н.В.
секретар Кутузова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та адвоката Калімбет Тетяни Адамівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 19 липня 2019 року, у складі судді Бойко М.Є., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення особи без надання іншого житлового приміщення,
06 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
Свій позов позивач, пославшись зокрема на ч.1 ст.116, ст.157 ЖК України, обґрунтувала наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на вказану вище 3-кімнатну квартиру.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.07.2000 року вона (позивач) та дружина її батька ОСОБА_4 є спадкоємцями майна ОСОБА_3 , а саме спадкове майно складається з 1/3 частки вказаної вище квартири.
У вказаній квартирі зареєстровані вона (позивач) та ОСОБА_4 . Відповідач у вказаній квартирі не зареєстрована, вона зареєстрована за іншою адресою та має своє власне житло.
Їх спільне проживання стало неможливим через протиправну поведінку відповідача, оскільки остання систематично вчиняє сварки, бійки та застосовує до неї фізичне насильство, чим змушує її (позивача) постійно звертатись до правоохоронних органів. В результаті таких звернень за фактами заподіяння їй тілесних ушкоджень порушено кілька кримінальних проваджень, по яким розпочато та триває досудове слідство.
Зокрема:
--- 13.01.2017 року близько 09-30 годині, знаходячись у вказаній квартирі, відповідач нанесла їй металевим ковшиком удар в область голови, причинивши умисні легкі тілесні ушкодження; за її (позивача) заявою було порушено кримінальне провадження №12016230070000008 за правовою кваліфікацією ч.1 ст.125 КК України;
--- 06.09.2017 року близько 12-15 годині, знаходячись у вказаній квартирі, відповідач нанесла їй дерев'яною палицею три удари по голові, три удари по лівій руці та два удари по спині, причинивши умисні легкі тілесні ушкодження; за її (позивача) заявою було порушено кримінальне провадження №12017230070002466 за правовою кваліфікацією ч.1 ст.125 КК України;
--- 16.11.2017 року о 20-00 годині, знаходячись у вказаній квартирі, відповідач нанесла їй дерев'яною палицею три удари по голові, три удари по лівій руці, причинивши умисні легкі тілесні ушкодження; за її (позивача) заявою було порушено кримінальне провадження №12017230070003222 за правовою кваліфікацією ч.1 ст.125 КК України;
--- 28.03.2018 року о 13-45 годині, знаходячись за вищевказаною адресою, відповідач нанесла їй дерев'яною палицею кілька ударів по голові, грудній клітці, верхнім кінцівкам, причинивши умисні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; за її (позивача) заявою було порушено кримінальне провадження №12018230070000708 за правовою кваліфікацією ч.2 ст.125 КК України;
--- також порушено кримінальне провадження №12017230070000146 за спричинення відповідачем їй умисних тілесних ушкоджень.
Посилаючись на зазначені обставини, вказуючи, що поведінка відповідача робить неможливим проживання разом з нею (позивачем) в одній квартирі, позивач просить задовольнити позов.
На вказаний позов відповідачем подано відзив, відповідно до якого зазначено таке. Відповідач не оспорювала той факт, що у неї з позивачем склалися неприязні відносини, виникають конфлікти, ініціатором яких завжди є саме позивач. Остання також застосовувала щодо неї фізичне насильство, в результаті якого їй були заподіяні тілесні ушкодження, за що ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності та засуджено вироком суду за ч.2 ст.125 КК України. Вона ж, навпаки, жодних неправомірних дій щодо позивача не вчиняла, правил співжиття не порушувала, і взагалі має інше житло, в якому постійно проживає, але на теперішній час змушена перебувати біля матері, яка є співвласником вказаної квартири та проживає в одній квартирі з сестрою, оскільки вона дуже похилого віку, дуже хвора (гіпертензія, холецистит, суттєві вади зору та слуху), що потребує постійного догляду, а отже й постійного знаходження за місцем її проживання. Стан здоров'я мами іноді потребує залишення її (відповідача) на ніч, з метою чого вона (відповідач) перемістила до спірної квартири власний диван та шафу для одягу. Вона (відповідач) є єдиною, хто опікується матір'ю та доглядає за нею.
У кримінальному провадженні за фактом завдання їй (відповідачу) позивачем тілесних ушкоджень наявний висновок судово-психіатричної експертизи, згідно якого підтверджено перебування позивача на обліку у лікаря-психіатра з відповідним діагнозом, який хоча і не позбавляє її можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними, проте суттєво впливає на її поведінку у побуті, обумовлює безпричинну дратливість та агресивність по відношенню до оточуючих.
Жодне із кримінальних проваджень, на які посилається позивач, не закінчені, обвинувальні вироки не ухвалені, що свідчить про недоведеність її (відповідача) вини у завданні позивачу тілесних ушкоджень.
Вказала, що вона (відповідач) проживала, приживає та надалі буде проживати у своїй квартирі за місцем реєстрації: АДРЕСА_2 , де разом з нею проживає її син зі своєю сім'єю. У спірну квартиру як член сім'ї або з інших підстав, вона (відповідач) ніколи не вселялась, а тому відсутні підстави для її виселення. Маючи обов'язок догляду за старенькою, вона (відповідач) вимушена терпіти неадекватну поведінку хворої сестри, яка і є порушником правил співжиття.
Також зазначила, що з огляду на положення ч.1 ст.116 ЖК України однією з обов'язкових умов виселення є застосування до винної особи заходів запобігання збоку правоохоронних органів, адміністративних комісій, а також громадського впливу зі сторони зборів жильців, членів ЖБК чи трудового колективу тощо, а також без результативність приведених заходів. Жодного з приведених заходів реагування до неї (відповідача) ніколи, з причини відсутності підстав, не застосовувались.
Таким чином, вказала, що у справі не доведено обставини, з якими закон (ч.1 ст.116 ЖК України) пов'язує можливість виселення особи із житлового приміщення без надання іншого житла.
Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 19 липня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 та адвокат Калімбет Тетяна Адамівна, діюча від імені ОСОБА_1 , просять вказане рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, вказала, що суд не звернув уваги на те, що відповідач, проживаючи у спірній квартирі з вересня 2015 року, що не заперечується нею самою у її ж відзиві на позов, систематично вчиняє сварки та бійки, насилля відносно позивача, інваліда ІІ групи, чим змушує її звертатися до правоохоронних органів. Завдані відповідачем позивачу тілесні ушкодження підтверджені матеріалами кримінальних проваджень та висновками судово-медичних експертиз. Також зазначила, що судом не дано критичну оцінку показам свідка ОСОБА_4 (матері сторін), яка підтримала позицію відповідача. Зокрема суд не звернув увагу на її поганий слух та зір та на те, що мати перебуває з позивачем у неприязнених відносинах.
Справу втретє було призначено до апеляційного розгляду на 19.11.2019 року о 15-30 годині, однак відповідачка та її представник адвокат Ярова С.В., належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, адвокат Ярова С.В. подала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутністю. Враховуючи вказане, апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається таке.
Сторони є рідними сестрами, а ОСОБА_4 - їх матір'ю.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.07.2000 року позивач та її мати ОСОБА_4 є спадкоємцями майна ОСОБА_3 , а саме спадкове майно складається з 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 (а.с.9).
Відповідачка не заперечує проти того, що вона не є співвласником вказаної квартири. При апеляційному розгляді справи адвокат ОСОБА_5 , діюча від імені позивачки ОСОБА_1 , вказала, що власниками вказаної квартири є лише позивачка та її мати, крім вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.07.2000 року інших правовстановлюючих документів на квартиру їй надано не було, вважає, що жодної необхідності у витребуванні інформації з реєстрів з приводу права власності на зазначену квартиру немає, оскільки і відповідачка не заперечує факт належності квартири позивачці та їх матері.
В зазначеній квартирі зареєстрованими в установленому законом порядку позивач та ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданою відділом реєстрації Новокаховської міської ради 27.06.2018 року за вих № 04-06/6761 (а.с.10).
Згідно свідоцтву про право власності на нерухоме майно, виданому виконавчим комітетом Новокаховської міської ради 12.11.2004 року на підставі розпорядження Новокаховської міської ради № 642-Р від 09.11.2004 року, відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить двокімнатна квартира АДРЕСА_3 (а.с.47).
Відповідно до довідки відділу реєстрації Новокаховської міської ради № 04-06/14647 від 18.12.2018 року відповідач зареєстрована у зазначеній квартирі АДРЕСА_3 (а.с.51).
З матеріалів справи, зокрема наданих суду медичних довідок, висновків вбачається, що мати сторін ОСОБА_4 має вік 91 рік, поганий стан здоров'я, вади зору та слуху та, у відповідності із висновком лікарсько-консультативної комісії № 13/1/47 від 21.012019 року, потребує постійного стороннього догляду та нагляду за нездатністю до самообслуговування, який за нею здійснює дочка ОСОБА_2 , у зв'язку із чим остання постійно перебуває з матір'ю в її квартирі, прибирає там, готує ОСОБА_4 їжу, допомагає їй оплачувати комунальні послуги, залишається ночувати (а.с.49, 50, 72).
Вказаний стан здоров'я матері сторін останніми не заперечується.
Відповідно до пояснень ОСОБА_4 в ході її допиту судом у якості свідка вона підтвердила, що ОСОБА_2 є членом її сім'ї, відвідує її та проживає в спірній квартирі на її прохання та з її дозволу, оскільки вона має похилий вік, слабке здоров'я, погано чує та бачить і не може обходитися без стороннього догляду. Опікується ж нею лише відповідач. Також свідок показала суду, що друга її дочка - відповідач ОСОБА_1 жодним чином їй не допомагає, а, навпаки, постійно створює конфліктні ситуації та різні побутові перешкоди, вчиняє сварки та скандали, мали місце навіть випадки, коли вона побила ОСОБА_2 стільцем, а іншого разу вилила на останню окріп.
Як вбачається з довідки Управління праці та соціального захисту населення Новокаховської міської ради № 1887 від 01.04.2019 року ОСОБА_2 отримує компенсацію за надання соціальної допомоги ОСОБА_4 , 1928 року народження (а.с.127).
Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії № 13/2/48 від 21.01.2019 року відповідач ОСОБА_2 за станом здоров'я може надавати соціальні послуги хворому члену сім'ї, що спростовує протилежні доводи позивача (а.с.73).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження систематичного порушення відповідачем правил співжиття, які роблять неможливим для інших проживання з нею в одній квартирі, а також не надано доказів застосування до відповідача заходів запобігання уповноваженими на те державними органами та заходів громадського впливу, які виявились безрезультатними, що давало б підстави для виселення без надання іншого житлового приміщення за ст.116 ч.1 ЖК України.
Апеляційний суд в основному погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він є правильним по суті.
Як вказує відповідачка, вона проживає у своїй, іншій квартирі, а у спірну квартиру як член сім'ї вона не вселялась, а тому відсутні підстави для її виселення. Своє перебування у спірній квартирі відповідачка пов'язує з необхідністю догляду за своєю та позивачки матір'ю, яка є особою похилого віку (91 рік), дуже хворою і потребує постійного стороннього догляду та нагляду за нездатністю до самообслуговування. І вказаний догляд здійснює саме вона (тобто відповідачка), що підтверджується відповідними довідками, поясненнями матері сторін ОСОБА_4 , іншими доказами.
Апеляційний суд вважає, що за таких обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки встановлено, що відповідачка жодним чином не порушує прав позивачки на користування спірною квартирою, співвласником якої (разом з матір'ю сторін) вона є. Відповідачка не є членом сім'ї позивачки, не претендує на проживання в зазначеній квартирі, постійно в ній не проживає, адже вона має своє, інше, житло, в якому зареєстрована і постійно проживає. Тимчасове перебування у спірній квартирі (часом і залишення на ніч) пояснюється здійсненням відповідачкою догляду за її з позивачкою хворою матір'ю, яка є особою похилого віку (має 91 рік), яка є співвласником спірної квартири і яка сама бажає, що відповідачка за нею доглядала.
Тобто, позивачкою не доведено проживання відповідачки у спірній квартирі як члена сім'ї, а тому з підстав, зазначених у позові, позов задоволенню не підлягає.
Крім того, слід зазначити таке.
Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
За порівняльним аналізом ст.ст.383, 391, 405 ЦК та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК слід дійти до висновку, що положення ст.ст.383, 391 ЦК передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення ст.ст.405 ЦК, ст.ст.150, 156 ЖК регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад 1 рік.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 688/63/15-ц від 16 листопада 2016 року (провадження №6-709цс16).
Згідно із ст.157 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку можуть бути виселені у випадках, передбачених ч.1 ст. 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.
Згідно з ч.1 ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичними порушеннями правила співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського спливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Для застосування ст.116 ЖК України необхідно встановити які саме систематичні порушення правил співжиття допускає відповідач, у чому це виражено та які докази є на підтвердження.
Позивачка свої позовні вимоги обґрунтовувала фактами застосування до неї відповідачем фізичного насильства, заподіяння тілесних ушкоджень, вчинення неадекватних дій, зокрема влаштування постійних сварок між ними, перешкод у користуванні ванною кімнатою, приміщенням кухні, газовою плитою, неможливість в зв'язку із цим готувати собі їжу. Як на докази цих обставин, а також вжиття заходів попередження та громадського впливу посилалась на свої неодноразові звернення в поліцію, на підставі яких відносно ОСОБА_2 порушено кримінальні провадження, посилалась на висновки судово-медичних експертиз, в яких зафіксовано наявність у неї тілесних ушкоджень, а також на пояснення в судовому засіданні свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Проте, судом першої інстанції дано належну оцінку зібраним у справі доказам, які спростовують обставини, на які позивач посилається як на підставу свого позову.
Зокрема, суд належним чином оцінив пояснення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які зазначили про те, що їм про конфлікти між сестрами та бійки між ними відомо лише зі слів позивача ОСОБА_1 , жодного разу очевидцями таких подій вони не були. Отже, як вірно зробив висновок суд першої інстанції, їх пояснення не можна вважати достовірними та належними доказами на підтвердження позовних вимог.
Також судом дано належну оцінку наданим позивачем витягам з єдиного реєстру досудових розслідувань від 02.01.2016 року, 07.09.2017 року, 17.11.2017 року, 29.03.2018, 10.02.2019 року, які містять лише інформацію про внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_1 про заподіяння їй ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, а у висновках експерта №№ 20 НК, 12/11 НК, 13/163МНК, НК,1118 НОМЕР_1 лише зафіксовано їх наявність та визначено тяжкість.
Досудове розслідування зазначених фактів на даний час ще триває, про що свідчать надані суду відповіді з Новокаховської місцевої прокуратури від 25.04.2017 року, 10.11.2017 року, 22.06.2018 року та 02.07.2018 року.
Відтак, як обґрунтовано зробив висновок суд першої інстанції, в силу ст.62 КК України ОСОБА_2 вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а також вказані докази не є такими, які б свідчили про те, що відповідач порушує правила ч.1 ст.116 ЖК України. Як вірно зазначив суд, сам факт звернення позивача в правоохоронні органи із заявою щодо неправомірних дій з боку відповідачки ще не свідчить про порушення правил співжиття і про неможливість їх проживання в одній квартирі.
Крім того, позивачем не надано доказів застосування до відповідача заходів запобігання уповноваженими на те державними органами та заходів громадського впливу, які виявились безрезультатними, що давало б підстави для виселення без надання іншого житлового приміщення за ст.116 ч.1 ЖК України. При цьому, як вірно зазначив суд, такими доказами не можуть бути звернення до правоохоронних органів.
Суд обґрунтовано звернув увагу на те, що між сторонами виникають періодично конфліктні ситуації, але сама по собі наявність неприязних відносин не може бути безумовною підставою для виселення відповідача.
Крім того, судом першої інстанції підставно було звернуто увагу на те, що вироком Новокаховського міського суду Херсонської області від 26.12.2018 року, який набрав законної сили, позивача ОСОБА_1 визнано винуватою в умисному заподіянні ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 року за адресою: АДРЕСА_4 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я потерпілої, тобто, у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України. Вказане доводить порушення правил співжиття саме позивачем, тоді як така неправомірна поведінка з боку відповідачки залишилась не доведеною (а.с.69-71).
Вказаний вирок було залишено без змін і відповідно було залишено без задоволення апеляційну скаргу захисника обвинуваченої постановою Херсонського апеляційного суду від 18.03.2019 року, яка наявна в ЄДРСР.
Тобто, позивачкою не доведено обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, належними доказами та висновків суду не спростовують. Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржників на проживання відповідачки у спірній квартирі з вересня 2015 року та вчинення нею неправомірних дій щодо неї (позивача) (сварки, бійки, насилля), оскільки вказане не підтверджено належними доказами. Як вже зазначено вище, відповідач ОСОБА_2 вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку, а надані позивачем докази (матеріали кримінальних проваджень та висновки судово-медичних експертиз) не є такими, які б свідчили про те, що відповідач порушує правила ч.1 ст.116 ЖК України. Сам факт звернення позивача в правоохоронні органи із заявою щодо неправомірних дій з боку відповідачки ще не свідчить про доведеність порушення правил співжиття і про неможливість їх проживання в одній квартирі. Також підлягають відхиленню й посилання скаржників на необ'єктивність показань матері сторін через її похилий вік та хворобливий стан, оскільки, як вважає апеляційний суд, суд першої інстанції дав належну оцінку усім зібраним у справі доказам, зокрема і показанням вказаного свідка.
Оскільки суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та адвоката Калімбет Тетяни Адамівни, діючої від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 19 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 21 листопада 2019 року.
Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік
Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська