Номер провадження: 22-ц/813/7653/19
Номер справи місцевого суду: 509/1485/19
Головуючий у першій інстанції Козирський Є. С.
Доповідач Заїкін А. П.
21.11.2019 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 509/1485/19
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Таварткіладзе О.М., Погорєлової С.О.,
учасники справи:
- позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
- відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК», поданою представником - Криловою Оленою Леонідівною,на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Козирського Є.С. 17 липня 2019 року,
встановив:
У березні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК (далі - Банк) звернулося до суду із вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за кредитним договором № б/н від 15.07.2016 року станом на 12.03.2019 року в загальному розмірі - 10 793,31 грн..
Банк обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (далі - Генеральна угода) б/н від 15.07.2016 року ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі - 14 240,17 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана Генеральна Угода Заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, які додані до позову і з яким можна познайомитися на сайті https//privatbank.ua/rules. При укладені Кредитного договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договорів, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Банк свої обов'язки за кредитним договором виконав у повному обсязі.
У порушення умов кредитного договору відповідач не надав своєчасно Банку кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості. Станом на 12.03.2019 р. виникла заборгованість у загальному розмірі - 10 793,31 грн., яка складається з: - заборгованість за кредитом - 6 941,81 грн.; - заборгованість за процентами за користування кредитом - 1 825,05 грн.; - заборгованість за пенею та комісією - 1 776,70 грн.; - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди - 349,75 грн. (а. с. 5 - 6 зворотна сторона).
Представник позивача у судове засідання не з'явився. Надав заяву, в якій позовні вимоги просив задовольнити, справу розглянути за його відсутності.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася надала заяву, в якій позов визнала частково, справу просила розглянути за її відсутності.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 липня 2019 року вищезазначений позов Банку задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 15.07.2016 року в розмірі - 7 291,56 грн..
В інший частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 15.07.2016 року між Банком та ОСОБА_5 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, за якою вона отримала кредит в розмірі - 14 240,17 грн., зі сплатою відсотків за користування за ставкою - 24,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
У п. 1.5 Генеральної угоди сторони обумовили, що підписання вказаної угоди не являється анулюванням заборгованості позичальника.
Згідно п. 2.1 Генеральної угоди сторони визначили, що Банк надає позичальнику строковий кредит у розмірі - 14 240,17 грн., строком - на 36 місяців в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплати процентів у розмірі - 24% на місяць на суму залишку заборгованості з кредиту у вказані в заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості відбувається у наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник надає банку кошти (щомісячний платіж) у сумі - 558,68 грн. для погашення заборгованості з кредиту, яка складається з заборгованості з кредиту, процентів, а також інших витрат відповідно до Умов та правил. Дата останнього погашення заборгованості має бути не пізніше 31.07.2019 року.
У п. 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що строком повернення кредиту рахується 31-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість з кредиту, починаючи з 32-го дня порушень, вважається простроченою. Позичальник сплачує Банку штраф в розмірі - 349,75 грн..
Для надання послуг Банк видає позичальнику платіжну карту згідно з пунктом 2.1 Генеральної угоди.
Пунктом 2.5 Генеральної угоди передбачено, що позичальник зобов'язується повернути суму кредиту, процентів, винагороди згідно з Генеральною угодою, Умовами та правилами.
Відповідно до пункту 2.8 Генеральної угоди, у разі порушення позичальником зобов'язань з погашення кредиту, позичальник сплачує Банку пеню, розмір якої вказаний в Умовах та правилах за кожен день прострочення.
У пункті 2.10 Генеральної угоди сторони погодили, що позичальник доручає Банку без додаткових погоджень перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту у сумі - 1 000 грн. на будь-який відкритий рахунок в Банку.
Таким чином, добровільно погодженими умовами Генеральної угоди сторони визначили, що внаслідок домовленості про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором, узгоджений розмір заборгованості позичальника перед Банком становить - 15 240,18 грн. та передбачили порядок її погашення шляхом сплати обумовленої суми кредиту.
До кредитного договору Банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Згідно наданого Банком розрахунку заборгованість ОСОБА_6 за вказаним кредитним договором станом на 12.03.2019 року становить - 10 793,31 грн. і складається із: - заборгованість за кредитом - 6 741,81 грн.; - заборгованість по процентам за користування кредитом - 1 725,05 грн.; - заборгованість за пенею та комісією - 1 776,70 грн.; - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди - 349,75 грн..
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець. У випадку по даній справі - Банк.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Посилання Банку на те, що в Анкеті-заяві міститься позначка, що відповідач згодний з тим, що підписана ним Анкета-заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг а також Тарифами, становлять між ним та Данком «Договір надання банківських послуг» та те, що тим самим відповідач зазначає, що він ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, суд не приймає як належний та допустимий доказ. Ознайомлення з будь-яким документом може бути підтверджено тільки підписом особи. Крім того, коли мова йде в документі про істотну умову, притаманну договору, підпис особи засвідчує не лише ознайомлення з документом, а і згоду на викладені в документі умови, обов'язки, наслідки невиконання зобов'язань, розміри штрафних санкцій, розміри та порядок нарахування процентів, право банку на зміну умов в односторонньому порядку, збільшення розміру ліміту, тощо.
При цьому, суд враховує та зазначає й те, що у разі надання відповідачу на ознайомлення Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів під час оформлення одночасно зарплатної картки та платіжної картки, Банк мав можливість та обов'язок надати вказані документи на підпис відповідачу. Крім цього, зазначене в Анкеті-заяві повідомлення про розміщення вказаних документів на сайті банку, додатково свідчить про те, що відповідачу їх на ознайомлення при підписанні Анкети-заяви та інших документів не надавали.
В своїй постанові від 11.10.2017 року у справі №6-1374цс17 Судова палата у цивільних та господарських справах Верховного Суду України зазначила, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Крім того, одночасне стягнення штрафу та пені суперечить положенням ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Суд враховує, що розмір штрафу чітко визначений п. 2.2 Генеральної угоди та складає - 349,75 грн., що є значно менше розміру пені та комісії, яка складає - 1 776,70 грн.. З чого слідує, що розмір пені є нерозумним та несправедливим. В зв'язку з чим, стягненню підлягає саме штраф.
Разом із тим, розглядаючи вимоги позивача про стягнення пені та комісії з відповідача суд виходить із наступного. Як видно з матеріалів справи Генеральна угода укладена між сторонами не містить умов, які б чітко визначали обов'язок відповідача сплатити комісію та не містить порядку її обрахунку.
У розрахунку доданому до позову розмір комісії указаний позивачем разом із розміром пені.
Розрахунки щодо нарахування пені та комісії, позивач обґрунтовує умовами, викладеними в Умовах і правилах надання банківських послуг.
Натомість, ні Умовами кредитування та правилами надання банківських послуг, ні в пред'явлених позивачем вимогах про стягнення комісії не конкретизовано сплату відповідачем комісії як супутньої послуги банку, не визначено її розмір, базу розрахунку.
З наданих розрахунків й заявлених вимог не можливо роз'єднати суми заборгованості по пені та комісії.
Вказані обставини на переконання суду є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, щодо стягнення з відповідача комісії та пені.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам за користування кредитом.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15.07.2016 року, посилався на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у Банку як невід'ємні частини спірного договору.
Позивач не надав до суду належних, допустимих та достатніх доказів того, що відповідач був ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг у Банку та погодився із ними і як наслідок, не має доказів того, що саме до цих Умов та Правил надання банківських послуг відповідач приєднався, прийняв їх та зобов'язався виконувати.
Велика Палата Верховного Суду вважає в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Надані Банком по даній справі Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду по вищевказаній справі вказала, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 12 ЦПК України судочинство за цивільними справами здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, по справі документально підтверджується той факт, що відповідач користувався кредитними коштами. Однак, відсутні докази того, що саме зазначені у позовній заяві умови щодо нарахування відсотків та штрафних санкцій були відомі відповідачу під час укладення договору, оскільки відсутні будь-які докази, що ці умови є складовою частиною укладеного договору, і що саме ці Умови та правила надання банківських послуг мав на увазі та був обізнаний про них відповідач, підписуючи анкету-заяву.
Матеріали справи не містять доказів того, що саме з тими Умовами та правилами надання банківських послуг, які є в матеріалах даної справи, був ознайомлений відповідач, тому ці Умови не можуть бути визнані такими, що приймалися сторонами при отриманні кредиту відповідачем.
Отже, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги у частині стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за кредитом у загальному розмірі - 7 291,56 грн., яка складається з: - заборгованість за кредитом - 6 941,81 грн.; - штрафу, відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди - 349,75 грн. (а. с. 60 - 65).
Банк в апеляційній скарзі оскаржує рішення суду першої інстанції тільки в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами. Просить рішення суду першої інстанції в оскарженій частині скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення заборгованості за процентами.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в оскарженій частині рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права,
Апелянт вказує на помилковість висновку суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості за процентами, оскільки кредитний договір укладено на умовах оплати за користування наданими у кредит коштами.
ОСОБА_4 отримала копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, з пропозицією надати відзив протягом встановленого строку, та копію апеляційної скарги. Право надання відзиву проігнорувала. Відзив від ОСОБА_3 на апеляційну скаргу не надійшов.
Відповідно до ст. 274 ЦПК України дана справа відноситься до категорії малозначних.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без виклику її учасників.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за нарахованою пенею та комісією не оскаржується, а тому законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині не переглядається.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції. Вважає, що на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених доказів суд першої інстанції дійшов правильного висновку про існування між сторонами договірних правовідносин з кредиту. Висновки суду в цій частині відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 11, 15, 16, 192, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 610, 611, 627, 1054 ЦК України)та процесуального (ст. ст. 263, 264 ЦПК України) права.
На підставі наявних у справі, наданих сторонами та досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
15.07.2016 року між Банком та ОСОБА_5 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, за якою вона отримала кредит в розмірі - 14 240,17 грн., зі сплатою відсотків за користування за ставкою - 24,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
У п. 1.5 Генеральної угоди сторони обумовили, що підписання вказаної угоди не являється анулюванням заборгованості позичальника.
Згідно п. 2.1 Генеральної угоди сторони визначили, що Банк надає позичальнику строковий кредит у розмірі - 14 240,17 грн., строком - на 36 місяців в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплати процентів у розмірі - 24% на місяць на суму залишку заборгованості з кредиту у вказані в заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості відбувається у наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник надає банку кошти (щомісячний платіж) у сумі - 558,68 грн. для погашення заборгованості з кредиту, яка складається з заборгованості з кредиту, процентів, а також інших витрат відповідно до Умов та правил. Дата останнього погашення заборгованості має бути не пізніше 31.07.2019 року.
У п. 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що строком повернення кредиту рахується 31-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість з кредиту, починаючи з 32-го дня порушень, вважається простроченою. Позичальник сплачує Банку штраф в розмірі - 349,75 грн..
Для надання послуг Банк видає позичальнику платіжну карту згідно з пунктом 2.1 генеральної
Пунктом 2.5 Генеральної угоди передбачено, що позичальник зобов'язується повернути суму кредиту, процентів, винагороди згідно з Генеральною угодою, Умовами та правилами.
Відповідно до пункту 2.8 Генеральної угоди, у разі порушення позичальником зобов'язань з погашення кредиту, позичальник сплачує Банку пеню, розмір якої вказаний в Умовах та правилах за кожен день прострочення.
У пункті 2.10 Генеральної угоди сторони погодили, що позичальник доручає Банку без додаткових погоджень перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту у сумі - 1 000 грн. на будь-який відкритий рахунок в Банку (а. с. 9 - 9 зворотна сторона).
Таким чином, добровільно погодженими умовами Генеральної угоди сторони визначили, що внаслідок домовленості про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором, узгоджений розмір заборгованості позичальника перед Банком становить - 15 240,18 грн. та передбачили порядок її погашення шляхом сплати обумовленої суми кредиту.
У порушення умов кредитного договору відповідач не надав своєчасно Банку кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості. Станом на 12.03.2019 р. виникла заборгованість у загальному розмірі - 10 793,31 грн., яка складається з: - заборгованість за кредитом - 6 941,81 грн.; - заборгованість за процентами за користування кредитом - 1 825,05 грн.; - заборгованість за пенею та комісією - 1 776,70 грн.; - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди - 349,75 грн.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст.612 ЦК України).
За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Разом з тим, висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Банку про стягнення заборгованості за процентами суд першої інстанції дійшов при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням вищевказаних норм процесуального права, помилковим посиланням на висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, виходячи з наступного.
Як вказувалося вище цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду.
Розглядаючи справу №342/180/17 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року зазначила, що відповідач по цій заперечував обставини щодо ознайомлення та підписання Умов та правил надання банківських послуг, які були долучені Банком до позову.
Обставини по даній справі відрізняються від обставин, які досліджувалися Верховним Судом у вищевказаній справі. Відповідно до матеріалів даної справи відповідачка була належним чином сповіщена про розгляд справи (а. с. 48, 50, 58), надала суду заяву від 17.07.2019 року (а. с. 57), в якій зазначила, що вона частково визнає позов Банку, справу просила розглянути за її відсутності.
Таким чином, відповідачка на власний розсуд розпорядилася своїми процесуальними правами щодо надання заперечень на позов та відповідних підтверджуючих доказів. Разом з тим, вказана заява відповідачки не містить жодного посилання про те, в якій саме частині вона не визнає позовні вимоги Банку. Матеріали справи не містять жодних заперечень відповідачки щодо Умов та правил надання банківських послуг, на які посилається у позові Банк.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості за процентами. Апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог Банку про стягнення заборгованості по нарахованим процентам не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи у вказаній частині, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає в цій частині скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення з відповідачки на користь Банку заборгованості за нарахованими процентами у сумі - 1 275,05 грн. за вищевказаного обґрунтування.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, на підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідачки на користь Банку понесені ним та документально підтверджені судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) у розмірі - 2 881,50 грн..
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383,384, 390 ЦПК України, Одеський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК», подану представником - Криловою Оленою Леонідівною,- задовольнити.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості по процентам- скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ - 14360570, заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом за кредитним договором № б/н від 15 липня 2016 року станом на 12 березня 2019 року в розмірі - 1 725 (одна тисяча сімсот двадцять п'ять) грн. 05 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ - 14360570, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі - 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 50 коп..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе