18.11.19
22-ц/812/1600/19
Єдиний унікальний номер справи 489/473/16-ц Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.
Провадження № 22-ц/812/1600/19
іменем України
18 листопада 2019 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Серебрякової Т.В. та Галущенка О.І.,
із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,
за участі:
особи, як подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ,
її представника - ОСОБА_2 ,
відповідачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі он-лайн трансляції, за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі - ОСОБА_1 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене 27 березня 2017 рокуо 09 годині 07 хвилин, у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Губницького Д.Г., у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання договору недійсним,
02 лютого 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі Банк) пред'явив до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зазначений позов, який обґрунтовував наступним.
22 вересня 2008 року Банк у простій письмовій формі уклав з ОСОБА_3 кредитний договір № 26 МГ/2008, за умовами якого надав тому кредитні кошти у сумі 54 000 доларів США на споживчі потреби, з кінцевим терміном повернення до 20 вересня 2018 року.
Видача кредитних коштів повинна була здійснюватися після підписання договору про видачу траншу в сумі, яка не перевищує суму кредиту зазначеного в договорі.
У свою чергу, ОСОБА_3 зобов'язувався повернути позичені грошові кошти у визначений договором строк та сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи з відсоткової ставки 18 % річних на суму залишку заборгованості по кредиту, а також інші платежі, зазначені в договорі, проводячи оплату щомісячно.
Прострочення виконання зобов'язання давало Банку право на отримання від винної сторони 40% річних за користування траншем від суми залишку заборгованості та штрафу, у розмірі 2% від суми отриманого кредиту.
Того ж дня, на забезпечення виконання кредитного зобов'язання між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір застави майна, яке належить йому на праві власності, а саме: телевізор, магнітола, м'який куточок, кухонний стіл, диван, два табурета, плита пилосос, пральна машина, кухонний комбайн, заставною вартістю 3 564 гривні 75 копійок.
Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено два окремі договори поруки між Банком та ОСОБА_5 і між Банком та ОСОБА_6 , за яким ті, як поручителі, зобов'язалися нести солідарну відповідальність за невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором № 26 МГ/2008 від 22 вересня 2008 року.
22 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір застави товару в обороті, заставною вартістю 29 100 гривень, та договір застави майна, а саме торгівельного контейнеру, загальною площею 3,95 кв.м заставною вартістю 54 562 гривні 50 копійок.
23 вересня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого, на забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_3 , та передала Банку в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 з усіма прилеглими до нього господарськими, побутовими будівлями та спорудженнями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 65,2 кв.м, який розташований на неприватизованій земельній ділянці площею 501 кв.м., та належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування.
24 вересня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір про видачу траншу у сумі 54 000 доларів США, на підставі якого було активовано кредитне зобов'язання і позичальник отримав обумовлену грошову суму.
Взяті на себе зобов'язання Банк виконав у повному обсязі, надавши обумовлені кредитні кошти, і чекав відповідної добросовісної договірної поведінки від позичальника, про те ОСОБА_3 , проводив виплати нерегулярно, періодично порушував свої договірні зобов'язання, у зв'язку з цим, станом на 05 січня 2016 рік виникла заборгованість в розмірі 206 008 гривень 77 копійок, з яких:
?135 270 гривень 56 копійок - заборгованість зі сплати тіла кредиту;
?32 527 гривень 65 копійок - заборгованість за відсотками за користування позиченими грошима;
?27 448 гривень 24 копійки - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором;
?1 000 гривень - штраф (фіксована частина);
?9 762 гривні 32 копійки - штраф (процентна складова).
Не змінили його позадоговірної поведінки неодноразові нагадування Банку про необхідність виконання зобов'язання у повному обсязі, ні заходи цивільно-правового впливу.
У зв'язку із цим, Банк просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборговані грошові суми та судові витрати.
26 травня 2016 року ОСОБА_3 пред'явив до ПАТ КБ «ПриватБанк» зустрічний позов про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними, з підстав їх невідповідності чинному цивільному законодавству щодо форми, змісту та валюти, і застосування наслідків їх недійсності (т.1 а.с. - 157-181).
У подальшому, ОСОБА_3 уточнив позовні вимоги (т.2, а.с. 35-40) і просив:
?визнати недійсним кредитний договір № 26МГ/2008 від 22 вересня 2008 року, украдений між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк»;
?визнати дії ПАТ КБ «ПриватБанк» такими, що ввели ОСОБА_3 в оману;
?застосувати наслідки недійсності правочину та зобов'язати повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину;
?визнати недійсним Договір іпотеки ВКТ №8636604 від 23 вересня 2008 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8 ;
?визнати не дійсним договір поруки між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 від 22 вересня 2008 року;
?визнати не дійсним договір поруки між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 від 22 вересня 2008 року.
У зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 залучив ОСОБА_1 (а.с. -157), як третю особу, що не заявляє самостійних вимог, і, такий процесуальний статус за нею залишився, оскільки іншого, з рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2016 року (т.2 а.с. - 228-229) не вбачається.
09 грудня 2016 року ОСОБА_3 зменшив свої вимоги за зустрічним позовом, а саме, щодо вимог про визнання недійсними договору іпотеки від 23 вересня 2008 року та договорів поруки від 22 вересня 2008 року. Решту позовних вимог підтримав (т.2 а.с. - 49).
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2017 року первісний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 195 246 гривень 45 копійок та в солідарному порядку із ним з поручителів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з кожного самостійно по 174 503 гривні 54 копійки. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено за його безпідставністю.
ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , кожен окремо, подали на це рішення апеляційні скарги, в яких просять його скасувати, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог Банку.
Скаргу обґрунтовували невідповідністю висновків суду обставинам справи і численними порушеннями судом норм матеріального права та процесуального законодавства, зокрема, повним ігноруванням судом чинного банківського законодавства та судової практики, а також наданих ними доказів.
ОСОБА_1 назване вище рішення не оскаржувала, і при цьому не брала участі у судовому засіданні де вирішувалися апеляційні скарги, хоча таке право за нею зберігалося.
За апеляційною скаргою ОСОБА_3 було відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду, в той час, як апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ухвалами судді Апеляційного суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року залишені без руху, підставою чого названо відсутність документу, який би підтверджував сплату судового збору при подачі апеляційних скарг та їм надано строк для усунення названого недоліку.
У зв'язку із відсутністю інформації від поручителів про сплату судового збору при подачі апеляційних скарг і з метою дотримання встановлених законом строків розгляду цивільних справ, в судовому засіданні розглядалася лише апеляційна скарга ОСОБА_3
12 червня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повернуті, як неподані, у зв'язку з невиконанням вимог, зазначених в ухвалі від 13 квітня 2017 року.
Ухвалою апеляційногосуду Миколаївської області від 29 травня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_3 залишена без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2017 року без змін.
Не погодившись із вказаними рішеннями суду, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 29 травня 2017 року залишено без змін.
29 серпня 2019 року ОСОБА_1 подала на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2017 року апеляційну скаргу, яку обґрунтовувала наступним.
23 вересня 2008 року, на забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_3 , між ПАТ КБ «Приватбанк» та нею було укладено договір іпотеки, відповідно до якого, остання передала Банку в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 , з усіма прилеглими до нього господарськими, побутовими будівлями та спорудженнями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 65,2 кв.м, який розташований на неприватизованій земельній ділянці площею 501 кв.м., та належить їй на підставі договору дарування.
ОСОБА_1 , посилаючись на те, що до участі у зазначеній справі її не було залучено, а оскаржуване судове рішення стосується стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів, і у разі невиконання останніми оскаржуваного судового рішення, Банк може задовольнитисвої вимоги, у рахунок погашення основної суми боргу, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок, який їй належить і іпотекодавцем якого вона є, просила скаргу задовольнити.
Ухвалами Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня та 01 жовтня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було відкрито та призначено до судового розгляду.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. Лише в межах відкритого апеляційного провадження, з дослідженням усіх обставин справи та оцінкою доказів на підтвердження чи спростування доводів ОСОБА_1 про порушення її прав оскаржуваним судовим рішенням.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, їх представників та ОСОБА_1 вважає, що оскарженим судовим рішенням її права не порушені, а тому її апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
За Конституцією України, ст. 4 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.
Згідно із статтею 129 Конституції однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено рішеннями суду, 22 вересня 2008 року Банк у простій письмовій формі уклав з ОСОБА_3 кредитний договір № 26 МГ/2008 на суму 54 000 доларів США на споживчі потреби, з кінцевим терміном повернення до 20 вересня 2018 року (т.1 а.с. - 106-112).
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір застави майна що знаходиться за місцем його проживання (т.1 а.с. - 129-131), договір застави товару в обороті (т.1 а.с. - 134-136), договір застави торгівельного контейнера (т1 а.с. 137-139), а також два договори поруки (т1 а.с. - 132,133) та договір іпотеки (т1 а.с. 140-143).
24 вересня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір про видачу траншу у сумі 54 000 доларів США.
Позичальник гроші отримав, використав за призначенням і тривалий час виконував в частині повернення суми кредиту та сплати процентів за користування ними.
Проте далі, поведінка позичальника змінилася, він став допускати прострочку при сплаті чергових платежів, проводив їх оплату у меншому чим потрібно розмірі. Наслідком чого стало виникнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, нарахування штрафних санкцій.
12 березня 2013 року Банк та ОСОБА_3 уклали додатковий до кредитного договору договір № 1, яким змінили валюту кредиту з долару США на гривню та визначили ліміт кредитного договору сумою 165 114 гривень 82 копійки.
Проте, вжиті заходи не привели до приведення ситуації по дотриманню графіку погашення кредиту до норми і на 05 січня 2016 року заборгованість збільшилася до 195 246 гривень 45 копійок, з яких:
?135 270 гривень 56 копійок неповернута сума тіла кредиту;
?35 527 гривень 65 копійок - заборгованість за процентами;
?27 448 гривень 24 копійок пеня.
Оскільки іншого, сторона відповідачів допустимими та належними засобами доказування не довела, хоча за процесуальним законом це було їх обов'язком, то саме в названому розмірі, з врахуванням часу виникнення поруки, характеру відповідальності поручителів за декількома самостійними договорами поруки і слід було стягнути з них солідарно.
А тому, суд 1 інстанції дійшов вірного висновку щодо стягнення зазначеної суми, що підтвердив і суд апеляційної інстанції та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Що ж до долі зустрічного позову ОСОБА_3 , то ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2016 року його об'єднано з первісним позовом в одне провадження, лише в частині визнання кредитного договору недійсним, а в іншій частині про визнання недійсним договорів поруки та договору іпотеки відмовлено, оскільки ОСОБА_3 не є стороною зазначених останніми договорів.
Як вбачається із матеріалів справи, оспорюваний ОСОБА_3 кредитний договір укладено сторонами у відповідності з чинним законодавством, його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особи, які вчиняли правочин мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі; ними дотримано встановлену законом форму правочину і він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Іншого позивач за зустрічним позовом допустимими та належними засобами доказування не довів, хоча за процесуальним законом то було його обов'язком.
ОСОБА_1 є стороною за договором іпотеки, укладений між нею ПАТ КБ «ПриватБанк» 23 вересня 2008 року, доля якого оскаржуваним рішенням Ленінського районного суду від 27 березня 2017 року не вирішувалась, хоча питання, що там розглядалися, опосередковано торкалося і її, а саме, щодо визначення суми боргу, яку вона, як на її думку, могла б скорегувати у сторону зменшення, якби була учасником того судового засідання.
При цьому, будь-яких інших, які були б новими та не оціненими судовими інстанціями аргументів, вона не навела.
Усі її доводи зводилися до декламування норм права, якими врегульовані спірні відносини, констатації неправомірної поведінки позивача у зобов'язальному правовідношенні та держави, яка повинна контролювати поведінку надавача послуг з кредитування.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 - немає.
Зазначені нею обставини, розрахунки та докази судами 1 та апеляційної інстанції та підтвердженні ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року, яким рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2017 року та ухвала апеляційного суду Миколаївської області від 29 травня 2017 року залишені без змін, оскільки вони відповідають завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги, стосовно того, що у майбутньому, у разі невиконання судового рішення про солідарне стягнення боргу з відповідачів, Банк може задовольнитисвої вимоги, у рахунок погашення основної суми боргу, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок, який їй належить, що порушить її права, не спростовують зазначеного вище.
Усі зазначені рішення набрали законної сили, і обставини встановлені ними носять преюдиційний характер.
За такого у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити за її недоведеністю.
Керуючись ст. ст. 362, 370, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий: П.П.Лисенко
Судді: О.І.Галущенко
Т.В.Серебрякова
Повний текст ухвали складено 21 листопада 2019 року.