Справа № 462/7279/18 Головуючий у 1 інстанції: Пилип"юк Г.М.
Провадження № 22-ц/811/2842/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія: 68
20 листопада 2019 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Струс Л.Б., Мельничук О.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини, -
В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що перебуваючи у шлюбі з відповідачкою у них народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина проживає з матір'ю, однак його колишня дружина - відповідачка по справі, перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною, створюються штучні перешкоди, які унеможливлюють його нормальне спілкування з донькою. Негативне відношення ОСОБА_3 до нього бачить їхня спільна дочка, у якої формується неправильне відношення до нього, як батька. Внаслідок постійного впливу на доньку та налаштовування її проти нього, донька уникає зустрічей з ним. Весь цей час він намагається налагодити зв'язок із дитиною, приймати участь у її вихованні, утриманні, розвитку, однак матір обмежує дочку у спілкуванні з ним безпосередньо, а тому він не має можливості реалізовувати своє право на виховання доньки. Зазначив, що звертався до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради із проханням встановити способи участі у вихованні дитини, однак комісія з питань захисту прав дитини рекомендувала йому налагодити зв'язок з дитиною. Так як ОСОБА_3 не контактує з ним та забороняє дочці контактувати з ним, він позбавлений інформації щодо стану здоров'я дитини, її навчання, відпочинку. Просив зобов'язати ОСОБА_3 не перешкоджати брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дочкою, визначити такі способи участі у вихованні дочки: необмежене спілкувань особисто, засобами телефонного, поштового, електронного зв'язку, побачення три рази на тиждень, а саме кожного четверга з 16.00 год. до 18.00 год. за місцем навчання або за місцем проживання дитини; кожну суботу та неділю з 15.00 год. до 19.00 год. поза місцем проживання дитини без присутності матері та інших осіб.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 липня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини задоволено частково.
Визначено порядок зустрічі батька ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 кожної неділі з 15.00 год. до 19.00 год. з часу набрання рішенням законної сили у присутності матері ОСОБА_3 з врахуванням можливостей матері та дитини бути присутніми у визначений період зустрічей за попередньо узгодженим місцем зустрічі.
В решті в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
Стягнуто з ОСОБА_3 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 80 коп. судового збору.
Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржила представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Вважає рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку зустрічей з
дитиною, а саме в присутності матері, таким що є необґрунтованим, ухвалене з порушенням
норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду дійсним
обставинам справи. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів створення відповідачем перешкод у його спілкуванні з дитиною. Однак, вважає, що такий висновок суду не відповідає обставинам справи і вимогам закону з огляду на наступне. Судом першої інстанції не взято до уваги факт наявності рішення Залізничного районного суду міста Львова від 30.06.2010 р. у справі № 2-2038/2010, яким зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (бабуся) не чинити перешкод в побаченнях з дочкою ОСОБА_4 та участі в її вихованні. Саме у даному рішенні ще у 2010 р. встановлено факт перешкоджання зустрічам з дитиною зі сторони матері. З моменту набрання рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 30.06.2010 р. законної сили Залізничним відділом державної виконавчої служби м. Львова відкрив виконавче провадження №24616783. Відповідач не виконувала рішення суду від 12.07.2010 p., що засвідчує повідомлення про призначення примусового виконання рішення суду від 02.03.2011 р. Проте, дане рішення та повідомлення про призначення примусового виконання рішення суду від 02.03.2011 р. не було взяте до уваги та досліджено судом. Зобов'язавши лише один раз ОСОБА_6 виконати рішення суду від 30.06.2010 p., згодом 14.03.2011 р. державним виконавцем винесено постанову про закриття виконавчого провадження (додаток № 1).
Звертає увагу суду, що відповідач надалі чинить перешкоди позивачу для зустрічей з донькою, а позивач змушений вдруге в судовому порядку відстоювати свої батьківські права.
Судом не було взято до уваги відео та фото додані на диску до відповіді на відзив, які підтверджують те, що дитина ОСОБА_4 з радістю спілкується з батьком, не боїться його, як стверджує відповідач, а навпаки із задоволенням проводить вільний час спільно з батьком ОСОБА_1 .
Повідомляє, що зі сторони матері дитини відбувається постійна демонізація батька. Дитина, у судовому засіданні, відповідаючи на запитання постійно споглядала на реакцію матері. А відповідаючи на питання «Чи хотіла б спілкуватися з батьком ? » невербально кивнула головою, що означає відповідь «Так», проте вербально і споглядаючи на матір відповіла « Ні ». Відповідаючи на запитання про те, чи подобалося їй гуляти, спілкуватися з батьком, відповідала однозначно, що так.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що, дитина перебуває під тотальним впливом матері, а матір по відношенню до дитини проявляє свою незрілу позицію з почуття болю, а не з розуму. Не розуміючи того, що своїми діями матір дівчинки усіляко намагається стерти з життя дитини її батька і таким чином породжує почуття злості та агресії у дитини.
Вважає, що у батька повинна бути можливість спілкуватися з донькою без сторонніх осіб, саме таке спілкування дозволить дитині самостійно сформувати думку про батька, а не сприймати нав'язану позицію матері, а також можливість відчувати батьківський захист, турботу з метою розуміння ролі батька у своєму житті.
Сторона позивача заперечувала проти запрошення малолітньої ОСОБА_4 у судове засідання для з'ясування її думки, мотивуючи тим, що матір - ОСОБА_3 налаштовує дитину проти батька, а донька, ще не повною мірою може розібратися в ситуації, що склалася, в силу свого малолітства. Саме зазначене було яскраво продемонстровано під час спілкування з дитиною в судовому засіданні (диск додається). Представник позивача наполягала на тому, щоб замість виклику дитини у судове засідання надати можливість незалежному психологу, поза межами суду, самостійно провести бесіду з малолітньою ОСОБА_10 та надати висновок спеціаліста у судовому засіданні. Проте, матір дівчинки, категорично заперечувала, оскільки розуміла, що її можуть не влаштувати правдиві відповіді дитини, яка висловила б свою думку, а не думку матері. Судом І інстанції було відмовлено у задоволені такого клопотання. Що засвідчує про не сприяння всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи зі сторони Суду.
Зазначає також і те, що за відсутності матері дівчинка веде себе вільно, невимушено та з радістю спілкується з батьком. Натомість, в присутності матері, дитина звертає увагу на її реакцію та має певний страх зробити щось не так, як бажає матір, тому замикається у собі та веде себе боязко, з певним напруженням. Таким чином, виникає дискомфорт у спілкуванні між батьком та дитиною. Саме тому, позивач просив Суд визначити такий один із способів участі батька у вихованні дитини як побачення кожну суботу і неділю з 15:00 до 19:00 поза місцем проживання дитини без присутності матері та інших осіб. Проте в судовому засідання матір дитини висловила бажання один вихідний проводити з дитиною, на що було незаперечення зі сторони позивача, але було і зустрічне прохання дозволити побачення у неділю без присутності матері, проте матір висловилася проти цього. Натомість суд «почув» лише одну сторону, і таким чином вирішив надати лише один день на зустріч з донькою - неділю, у часовий проміжок з 15:00 до 19:00, проте за умови присутності матері та з врахуванням можливостей матері, дитини бути присутніми у визначений період зустрічей. Таким чином, Суд фактично дозволив матері і надалі не виконувати рішення Суду, оскільки, як показує досвід багатьох років, у матері можливостей для зустрічей не буде.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Вважають, що спільний відпочинок батька та доньки хоча б один раз в тижні (в неділю) позитивно вплине на виховання дитини, дозволить зміцнити сімейні відносини батька та доньки, надасть батьку можливість зміцнити довіру дочки до себе.
Враховуючи наведене просить рішення суду в частині визначення способу участі батька у вихованні дитини та визначити ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні як побачення з донькою ОСОБА_4 кожну неділю з 15:00 до 19:00 поза місцем проживання дитини без присутності матері та інших осіб та зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у вихованні та вільному спілкуванні з ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України суд, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції враховуючи інтереси дитини, її вік, що вона є малолітньою, стан її здоров'я, прихильність дитини до матері, позицію представника органу опіки та піклування про доцільність встановлення побачень в присутності матері, думку представника позивача про те, що позивач погодився би і на один день зустрічі з дитиною у відповідні години, однак у відсутності матері, встановив дні побачень кожної неділі з 15.00 год. до 19.00 год. у присутності матері ОСОБА_3 .
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що сторони по справі є батьками ОСОБА_4 .
Згідно листа Залізничної районної адміністрації від 23.08.2018 року за зверненням ОСОБА_1 від 30.07.2018 року проведено засідання комісії з питань захисту прав дитини 16.08.2018 року у присутності позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 . Після заслуховування думки дитини, яка категорично не має бажання спілкуватися та бачитися з ОСОБА_1 , йому рекомендовано налагодити контакт з дочкою.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно статті 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім"ї разом з батьками або в сім"ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Статтею 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки і піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки і піклування є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Відповідно до частини першої, другої статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.
У частині третій цієї статті вказано, що звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.
Судами було встановлено, що позивач у справі, у зв'язку з тим, що вони не могли дійти згоди з ОСОБА_3 щодо їх участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою ОСОБА_10 звертався до органів опіки та піклування за захистом своїх прав та рішеннями цього органу було рекомендовано йому налагодити контакт з дочкою.
Відповідно до частини четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Згідно з частиною п'ятою статті 19 СК України орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Отже виходячи з аналізу вказаних норм законодавства судам при розгляді позовних вимог про визначення порядку участі у вихованні дітей і спілкуванні з ними того з батьків, який проживає окремо від них, порядку спілкування діда й баби з онуками, якщо батьки не підкоряються рішенню органів опіки і піклування з цих питань, спорів між батьками про місце проживання дітей, вимог про відібрання батьками дітей в інших осіб, про позбавлення або поновлення батьківських прав та інших спорів, пов'язаних із вихованням дітей, обов'язковими є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у судовому засіданні.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції на вказані норми законодавства уваги не звернув та ухвалив оскаржуване рішення щодо визначення порядку спілкування батька з неповнолітньою дитиною, без висновку органу опіки та піклування, який у цій категорії справ є обов'язковим.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2.ч.1 ст.374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд-
апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 29 липня 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 21.11.2019 року.
Головуючий : О.М. Ванівський
Судді: О.Я.Мельничук
Л.Б.Струс