21 листопада 2019 року
м.Суми
Справа №592/15419/18
Номер провадження 22-ц/816/4628/19
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Хвостика С. Г.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Юшкевич Євгенії Юріївни на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 липня 2019 року в складі судді Литовченко О.В., ухваленого у м. Суми, повний текст судового рішення виготовлено 28 липня 2019 року,
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 мотивуючи вимоги тим, що 03.10.2015 року ними було укладено договір № 355 про виготовлення та монтаж кухонних меблів, а саме кухні корпусної, ціна замовлення скала 9000 грн. Зазначає, що нею було сплачено в день укладення договору 6000 грн. в рахунок попередньої оплати замовлення, а повну оплату за договором вона повинна була провести в день встановлення замовлення, а саме до 10 листопада 2018 року.
Також 22.10.2015 року ними був укладений ще договір на виготовлення та доставку меблів № 361. На виконання вказаного договору вона сплатила 6000 грн. в якості предоплати. За усною домовленістю, що була досягнута між ними, відповідач зобов'язався доставити вказані меблі до 10 листопада 2015 року. Зазначає, що всупереч умов договорів відповідач не виконав своїх зобов'язань та не поставив позивачу меблі. Більш того, відповідач їй на телефонні дзвінки не відповідає, а з 15.12.2017 року взагалі припинив підприємницьку діяльність. Виходячи з вищевикладеного, просила суд, після уточнення позовних вимог, розірвати договори від 03.10.2018 року № 355 та від 22.10.2015 № 361 і стягнути (повернути) з відповідача ОСОБА_2 на її користь: по 6000 грн. за кожним договором; стягнути за кожним договором з відповідача суму інфляційних збитків у розмірі по 2453 грн. 81 коп. і пеню за кожен день прострочення виконання зобов'язань у розмірі по 65700,00 грн . Крім того просила через не виготовлення меблів відшкодувати завдану їй моральну шкоду у розмірі 5000 грн. 00 коп.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 липня 2019 року позов задоволено частково.
Розірвано договір про надання послуг з виготовлення меблів від 03.10.2015 № 355, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8453 грн. 81 коп., які були сплачені згідно умов договору від 03.10.2015 № 355 з урахуванням інфляційного збільшення боргу, пеню за прострочку виконання зобов'язання в розмірі 6000 грн. 00 коп. Розірвано договір про надання послуг з виготовлення меблів від 22.10.2015 № 361, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6000 грн. 00 коп., які були сплачені згідно умов договору від 22.10.2015 № 361. Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 грн. 00 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1536 грн. 80 коп.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Юшкевич Євгенія Юріївна, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким .
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 пеню за кожен день прострочення виконання зобов'язань у розмірі 65700,00 грн. за договором 355 від 03.10.2015 р. Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 суму інфляційного збільшення боргу в розмірі 2453 грн. 81 коп. за договором № 361 від 22.10.2015 р. Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 пеню за кожен день прострочення виконання зобов'язань у розмірі 65700 грн. 00 коп. за договором № 361 від 22.10.2015 р. Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн. 00 коп.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було надмірно зменшено розмір пені, яка була нарахована відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідачем взагалі не виконано взятих на себе зобов'язань. Крім того, судом першої інстанції при зменшенні розміру пені не було враховано майновий та фізичний стан потерпілої, а також її права та інтереси, які були порушені з боку відповідача. Вказує, що при укладанні договору № 361 від 22.10.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була домовленість, що за цим договором останній виготовить та доставить їй меблі у той самий день, що був визначений в договорі № 355 від 03.10.2015 року, а тому дата виконання зобов'язань за договором була обумовлена, а відтак суд першої інстанції помилково відмовив у повному задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 інфляційного збільшення боргу та пені за кожен день прострочення виконання зобов'язання за договором № 361 від 22.10.2015 року. Вказує, що позивач є інвалідом першої групи, не може самостійно пересуватися та отримує допомогу у побуті від соціальних працівників, а тому не має можливості самостій но захистити свої права та законні інтереси порушені відповідачем. В зв'язку з цим вона залишається без нормальних умов для існування. Невиконання своїх зобов'язань з боку відповідача призвело до виникнення у позивача необхідності відстоювати свої порушені права в суді, звертатися до правоохоронних органів, що призвело до завдання їх моральних страждань, які підлягають відшкодуванню відповідачем. Вказує, що з огляду на це, розмір грошового відшкодування їй моральної шкоди з боку відповідача повинен становити 5000 грн. 00 коп.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. З огляду на те, що рішення суду в частині повернення сплаченої позивачем суми попередньої оплати за договорами та розірвання укладених між позивачем та відповідачем договорів від 03.10.2015 року № 355 та від 22.10.2015 року № 361 не оскаржується, то відповідно в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторонами 03 жовтня 2015 року укладено договір купівлі - продажу за № 355, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язався виготовити та передати ОСОБА_1 у власність дерев'яні меблі (кухню), а остання зобов'язалася прийняти вказані меблі та оплатити їх вартість в розмірі 9000 грн. 00 коп. За умовами вказаного договору покупець зобов'язаний здійснити попередню оплату на користь продавця в розмірі 70% загальної вартості товару, а останній зобов'язався здійснити монтаж кухні в помешканні покупця. Позивачем на виконання умов договору було сплачено попередню оплату в сумі 6000 грн. 00 коп. Відповідно до п. 2.2. укладеного між сторонами договору, доставка товару здійснюється до 10.11.2015 року, але після внесення попередньої оплати позивачем в розмірі 70 % від загальної вартості товару (а.с. 13).
22.10.2015 року також сторонами було укладено договір купівлі - продажу за № 361, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язався передати ОСОБА_1 у власність дерев'яні меблі (дві шафи та полицю для ікон), а остання зобов'язалася прийняти вказані меблі та оплатити їх вартість. За умовами вказаного договору покупець зобов'язаний здійснити попередню оплату на користь продавця в розмірі 70% загальної вартості товару, а останній зобов'язався здійснити монтаж кухні в помешканні покупця. Позивачем на виконання умов договору було сплачено попередню оплату в сумі 6000 грн. 00 коп. Разом з тим, строки здійснення відповідачем доставки та передання товару за вказаним договором та його монтаж не обумовлено. Також вказаний договір не містить загальної ціни договору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що меблі за договорами виготовлені, доставлені та встановлені не були та грошові кошти позивачу у зв'язку з невиконанням умов договорів відповідачем не повернуті, а тому у останнього виникло право на розірвання договорів та відшкодування шкоди, також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 3 % вартості роботи за договором № 355 від 03.10.2015 р., що обумовлена простроченням виконання зобов'язання. Також, стягненню підлягає пеня за прострочення виконання умов договору проте її розмір підлягає зменшенню до 6000 грн. 00 коп. та моральна шкода в сумі 2000 грн. 00 коп. Водночас, позовні вимоги щодо задоволення пені та інфляційного збільшення боргу за договором № 361 від 22.10.2018 року задоволенню не підлягають з огляду на те, що в ньому не визначено дату доставки та встановлення товару.
Колегія суддів Сумського апеляційного суду не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з п. 4.4 укладених сторонами договорів підряду від 03.10.2015 № 355 та від 22.10.2015 року № 361 позивач здійснив попередню оплату товару в розмірі 6000 грн. 00 коп. Разом з тим, відповідно до п. 2.2. договорів підряду від 03.10.2015 № 355 та від 22.10.2015 року № 361 позивач повинен сплатити за даними договорами 70 відсотків попередньої оплати за товар. Враховуючи, що загальна сума договору № 355 від 03.10.2015 року складає 9000 грн. 00 коп., то відповідно, позивач повинен здійснити попередню оплату за даним договором в сумі 6 300 грн. 00 коп. Доказів доплати позивачем відповідачу грошової суми в розмірі 300 грн. на виконання умов договору підряду від 03.10.2015 № 355 матеріали справи не містять. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що позивачем також не було виконано в повному обсязі умови договору підряду від 03.10.2015 № 355 в повному обсязі.
Відповідно до ст. 839 ЦК України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.
З квитанції № 631 вбачається, що відповідачем 16.11.2015 року було придбано матеріали для виконання замовлень за укладеними з позивачем договорами підряду (а.с.57) на суму 12000грн, сплаченої останньою в рахунок попередньої оплати за цими договорами.
Згідно ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.
Згідно з ч. 1 ст. 10 цього Закону споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Крім того, ч. 5 ст. 10 цього Закону визначено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Також пунктом 10 ст. 10 цього закону передбачено, що виконавець несе відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт (надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань, що дає змогу виявити їх властивості, згідно із законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що незважаючи на те, що відповідач не приступив до виконання робіт та фактично не виконав замовлення по виготовленню та встановленню меблів в квартирі позивача, остання не зверталася до відповідача з приводу розірвання договорів та відшкодування збитків. З позовом про розірвання договорів остання звернулася лише в жовтні 2018 року, що свідчить про те, що ввесь цей час по день розірвання судом вказаних договорів між сторонами тривали договірні правовідносини, які не виконувались в повному обсязі обома сторонами.
Разом з тим, з договору № 355 від 03.12.2015 року вбачається, що строк виконання зобов'язання з поставки та монтажу меблів встановлено до 10.11.2015 року. Таким чином, в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором у позивача виникло право на нарахування та стягнення пені з відповідача, оскільки саме з цієї дати вона дізналася про порушення своїх прав, але у запереченнях на позов відповідач заявив про застосування строків позовної давності відносно вимог про стягнення з нього пені (а.с. 55).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст. 257 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені); (п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Згідно з приписами ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Вирішуючи питання стягнення пені, місцевий суд не звернув на це уваги.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги про стягнення заборгованості із нарахованої пені не підлягають задоволенню в зв'язку із пропуском позовної давності, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення вказаних позовних вимог.
Щодо вимог викладених в апеляційній скарзі позивача стосовно стягнення з відповідача інфляційного збільшення заборгованості, відповідно до ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке:
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що фактично позивачем теж не було виконано в повному обсязі свого грошового зобов'язання та здійснено неповну попередню оплату товару в розмір 66% замість передбачених, відповідно до п. 2.2. договору № 355 від 03.10.2015 року 70 %, колегія суддів зазначає, що поза увагою суду першої інстанції було залишено обставини невиконання договірних зобов'язань з боку відповідача, зокрема, не було з'ясовано чи вплинуло невиконання грошових зобов'язань з боку позивача на можливість зустрічного виконання зобов'язань відповідачем, з огляду на те, що останнім на виконання умов укладених договорів було придбано 16.11.2015 року дерево для виготовлення меблів на загальну суму 12 000 грн. Крім того, доказів того, що позивач в подальшому сплатив відповідачу будь - яку суму грошових коштів за вказаними договорами, матеріали справи не містять. Водночас, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості досліджувати нові докази по справі та встановлювати вищевикладені обставини в силу ч. 3 ст. 367 ЦПК України.
Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що обов'язок боржника який прострочив виконання грошового зобов'язання щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виникає не з будь - яких, а лише з грошових зобов'язань. За змістом ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника цього обов'язку. Тобто грошовим є будь - яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника такої сплати.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. З аналізу вказаних правових норм, а також з огляду на зміст укладених між сторонами договорів підряду, обов'язок боржника щодо повернення (сплати) грошових коштів на користь позивача виникає як відповідальність підрядчика за невиконання останнім своїх зобов'язань, лише після розірвання самого договору через його невиконання.
Таким чином, зобов'язання підрядчика, що виникає з договору підряду не є грошовим зобов'язанням, однак після розірвання договору підряду вказане зобов'язання стає грошовим, і з цього моменту у позивача на підставі судового рішення (оскільки розірвання договорів відбувається за рішенням суду) виникає право застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобовязання відповідно до ст. 625 ЦК України.
Однак, суд першої інстанції не врахував наявність договірних правовідносин між сторонами на момент розгляду справи.
На підставі вище викладеного та приписів статей 11-13 ЦПК України, керуючись принципами пропорційності - завдання цивільного судочинства; диспозитивності - межи розгляду заявлених вимог; змагальності - кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій; апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення пені у зв'язку із не виготовленням меблів за договорами побутового підряду та застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України за період до їх розірвання.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку стосовно наявності підстав для стягнення з відповідача інфляційного збільшення боргу в сумі 2453 грн. 81 коп. та пені за договором від 03.10.15 №355.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення на його користь з відповідача інфляційного збільшення боргу та пені за договором № 361 від 22.10.2015 року з огляду на те, що у вказаному договорі відсутній строк його виконання, а також ціна придбаного товару чи загальна вартість робіт, враховуючи те, що вказаний договір було розірвано лише в день прийняття судом оскаржуваного рішення, а також з вище наведеного щодо відсутності підстав застосування ст. 625 ЦК України.
Відповідно до пунктів 5.1 укладених між позивачем та відповідачем договорів покупець має право заявити у встановленому законом порядку про відшкодування матеріальних та моральних збитків, що викликані неналежним виконанням договірних зобов'язань виконавцем.
Водночас, спеціальним законом, що визначає підстави для відшкодування моральної шкоди є Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до п. 5 ст. 4 якого споживач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту продукції» від 19.11.2011 року № 3390-VI продукція є такою, що має дефект, у разі, коли вона не відповідає рівню безпеки, на яку споживач або користувач має право розраховувати виходячи з усіх обставин, зокрема пов'язаних з розробленням, виробництвом, обігом, транспортуванням, зберіганням, встановленням, технічним обслуговуванням, споживанням, використанням, знищенням (утилізацією, переробкою) цієї продукції, а також наданням застережень та іншої інформації про таку продукцію, у тому числі: 1) представлення продукції споживачеві або користувачеві, включаючи її вигляд, склад, упаковку, маркування та іншу інформацію про продукцію, її споживання, використання та знищення (утилізацію, переробку); 2) використання продукції, яке обґрунтовано можна передбачити; 3) час, коли продукцію було введено в обіг.
З аналізу вказаних правових норм можна дійти висновку, що споживачу підлягає відшкодуванню не будь - яка моральна шкода, а лише та, що завдана саме недоліком продукції (дефекту в продукції). З матеріалів справи вбачається, що фактично відповідачем не було передано позивачу та в подальшому змонтовано визначені договорами меблі, а тому моральна шкода позивачу була спричинена не внаслідок їх недоліків (дефектів). Крім того, сам позивач посилається на обставини спричинення йому моральної шкоди та доводить її тим, що вона була завдана йому внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеними договорами, а не недоліками виготовленої ним продукції. Інших доказів її спричинення чи розміру такої моральної шкоди позивач не доводить.
Відповідно до частин 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, докази подаються сторонами, але доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи що позивачем не було надано доказів спричинення їй моральної шкоди саме внаслідок дефектів придбаного товару колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо завдання та відшкодування позивачу моральної шкоди із застосуванням статей 1166,1167 ЦК України, оскільки спірні правовідносини виникли не деліктних, а договірних правовідносин і питання відшкодування моральної шкоди врегульовано спеціальними нормами Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту продукції».
Крім того, місцевий суд, частково задовольняючи вимоги про відшкодування моральної шкоди із застосуванням статей 1166, 1167 ЦК України, вийшов за межі позову, оскільки у мотивах позову заявник свої вимоги цими нормами матеріального закону не обґрунтовував.
За таких обставин, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі ч. 4 ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення на користь позивача пені та інфляційного збільшення боргу за договором від 03.10.2015 № 355 відповідно до ст. 625 ЦК України, і моральної шкоди та ухваленню в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Юшкевич Євгенії Юріївни задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 липня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені в сумі 6000 грн 00 коп. та інфляційного збільшення боргу в сумі 2453 грн 81 коп. за договором від 03.10.2015 № 355, а також в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 2000 грн 00 коп., - скасувати та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні цих вимог.
В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий - С.С. Ткачук
Судді: О.І. Собина
С.Г. Хвостик