21 листопада 2019 року
м.Суми
Справа №591/1509/19
Номер провадження 22-ц/816/5048/19
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Собини О. І.,
суддів - Хвостика С. Г. , Орлова І. В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 вересня 2019 року, в складі судді Грищенко О.В., ухваленого в м. Суми, повний текст якого складений 12 вересня 2019 року
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
11 березня 2019 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 28 грудня 2012 року, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Позичальник взяті на себе кредитні зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого, станом на 22 січня 2019 року виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути, у розмірі 39664,76 грн, з яких: 13258,16 грн - заборгованість за кредитом, 7684,99 грн - заборгованість по процентах за користуванням кредитом, 16356,62 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована складова), 1864,99 грн. - штраф (процентна складова).
Відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань, що і стало підставою звернення до суду.
Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 вересня 2019 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 28 грудня 2012 року в сумі 13258 грн 16 коп та 1921 грн. судового збору.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У доводах апеляційної скарги позивач не погоджується з висновком суду щодо відсутності підстав для стягнення відсотків, пені та штрафів, адже відсутність підпису боржника на тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, адже суть договору приєднання полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.
Вважає, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Відповідач користувалася кредитними коштами, а тому зобов'язана повернути суму отриманих кредитних коштів та сплатити неустойку у зв'язку з порушенням взятих зобов'язань.
Також вважає, що суд відмовляючи у стягненні відсотків за користування кредитними коштами порушив вимоги ст.ст.1048, 1054 ЦК України, адже повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування є істотним фактором при наданні кредитних коштів.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 28 грудня 2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 10).
Підписуючи анкету-заяву, ОСОБА_1 погодився, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, а також з Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Також своїм підписом у анкеті-заяві відповідач засвідчив, що він ознайомлений і погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, а також з Тарифами банку, які були надані заявниці для ознайомлення в письмовому вигляді. Одночасно, як це слідує з анкети-заяви, заявника було проінформовано, що Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку розміщені на офіційному сайті банку. ОСОБА_1 зобов'язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк надав розрахунок заборгованості, в якому зазначив, що за Кредитним договором № б/н від 28 грудня 2012 року станом на 22 січня 2019 року утворилась заборгованість на загальну суму 39664,76 грн, з яких: 13258,16 грн - заборгованість за кредитом, 7684,99 грн - заборгованість по процентах за користуванням кредитом, 16356,62 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також 2364,99 грн - штрафи (а.с.7-9).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що підписана відповідачем анкета-заява не містить ознак узгодження в письмовій формі умов щодо розміру процентів за користування кредитом та розміру неустойки, видачу виду кредитної картки, тому стягненню підлягає сума непогашеного тіла кредиту в сумі 13258,16 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами та неустойки, суд першої інстанції, установивши обставини того, що у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення процентної ставки та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
З такими висновками суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Так, згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.
Факт використання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується розрахунком заборгованості по кредитному договору, в якому відображений рух коштів, а саме: використання і часткове повернення кредитних коштів позичальником. Розрахунок заборгованості по кредитному договору відповідач не спростував, свого розрахунку не навів.
Кредитний договір між сторонами спору був укладений шляхом приєднання відповідача до запропонованих банком умов кредитування, тобто фактично був укладений договір приєднання. Відтак, оскільки умови договору приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі споживачу банківських послуг і доведені до його відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші, зокрема, які стосуються процентів за користування кредитними коштами та відповідальності за невиконання умов договору.
Проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві від 28 грудня 2012 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту, стягнути також заборгованість по процентам за користування кредитом. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, банк, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28 грудня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини кредитного договору, які містять умови щодо пільгового періоду користування кредитними коштами, процентну ставку, відповідальність позичальника за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів та інші умови.
Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
З огляду на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17, у подібних правовідносинах неможливо застосувати правила ч. 1 ст. 634 ЦК України про договір приєднання (щодо встановлення умов однією зі сторін договору у формулярах або інших стандартних формах), оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин у даній справі (27 червня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21 січня 2019 року).
Таким чином, за відсутності доказів про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Ураховуючи викладене вище та обставини того, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28 грудня 2012 року шляхом підписання анкети-заяви.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, а тому з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом колегія суддів погоджується.
Що стосується додаткових письмових пояснень АТ КБ «ПриватБанк», які надійшли до апеляційного суду 08 листопада 2019 року та до яких долучено новий доказ - копію довідки про умови та правила кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка підписана ОСОБА_1 28 грудня 2012 року, колегія суддів апеляційного суду вказаний доказ не приймає, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи наведені норми процесуального права, вищевказані додаткові письмові пояснення відповідача до яких долучений новий доказ, а саме копія довідки про умови та правила кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України, не приймається під час апеляційного перегляду справи, оскільки надані апеляційному суду без додержання порядку та строків їх подання.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовивши у стягненні заборгованості по процентам за користування кредитом, суд першої інстанції, тим самим, допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу фінансову стабільність банку, то колегія суддів зауважує наступне.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
З урахуванням зазначеного вище, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого було ухвалено законне й обґрунтовані рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не містять обставин, які були б підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду.
За таких обставин, рішення суду на підставі ст. 375 ЦПК України слід залишити без змін.
Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач - О. І. Собина
Судді: С. Г. Хвостик
І. В. Орлов