Справа № 451/782/18 Головуючий у 1 інстанції: Семенишин О.З.
Провадження № 22-ц/811/2970/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:39
21 листопада 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 05 серпня 2019 року, постановлене у складі головуючого судді Семенишин О.З., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
06 червня 2018 року позивач Публічне Акціонерне Товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 29.07.2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2 300 грн. 00 коп., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які розміщені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також на те, що він був повністю поінформований про умови кредитування і вони були надані йому для ознайомлення у письмовій формі. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 3.2., 3.3. Договору, за якими кредитний ліміт може бути змінений за рішенням та ініціативою банку.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 02.05.2018 року має заборгованість у розмірі 13 273 гривень 92 копійок, яка складається з 1 720 гривень 49 копійки - заборгованість за кредитом; 6 541 гривень 52 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4141 гривень 72 копійки - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250 гривень - штраф (фіксована частина); 620 гривні 19 копійок штраф (процентна складова).
Просить ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача - ОСОБА_1 на їх користь згадану вище заборгованість у розмірі - 13 273 гривень 92 копійок та судові витрати.
20 липня 2018 року до суду надійшов лист голови Правління банку, з якого вбачається, що з 21.05.2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк» змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (скорочена назва - АТ КБ «ПриватБанк»). В зв'язку в цим просить суд по всіх справах, у яких розгляд не завершено, вказувати нову назву банку (а.с.40).
Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 05 серпня 2019 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитом у розмірі - 1 720 грн. 49 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судові витрати в розмірі 1 762 грн.00коп.
Позивач АТ КБ «Приватбанк» з вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом не погодився і, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин у справі, просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних правових підстав відмовляти у стягненні відсотків. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, суд допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку. Сама необхідність сплати за користування чужими коштами в європейських країнах ні в якому разі не заперечується.
Просить скасувати рішення Радехівського районного суду Львівської області від 05 серпня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків та задовольнити вимоги банку в цій частині.
В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому на підставі ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Від відповідача у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 13 273 грн.92 коп., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами ( у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що 29.07.2007 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», перейменованого у АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2300 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку» ( а.с. 9).У заяві зазначено, що відповідач ознайомився та згідний з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку.Проте умови та правила надання банківських послуг відповідачем не підписано.
Звертаючись до суду з позовом, позивач до позовної заяви додав копію кредитного договору, а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 02.05.2018 року становить 13 273 грн. 92 коп., з яких: 1 720 грн. 49 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 6 541 грн. 52 коп. - заборгованість за процентами, в тому числі несплачені проценти на прострочену заборгованість; 4 141 грн. 72 коп. - нарахована комісія; 870 грн. 19 коп. - заборгованість по судовим штрафам.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції, установивши обставини того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача фактично отриманої суми непогашеного тіла кредиту, розмір якого становить 1 720 грн. 49 коп.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (липня 2007 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (06 червня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
З наведених підстав, апеляційний суд дійшов висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов'язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також виходячи з вимог частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Відповідно до копії заяви (а.с.9 зворот) від 29 липня 2007 року сторони погодили умови кредиту лише щодо процентної ставки в розмірі 24 % на залишок заборгованості за кредитом та кредитний ліміт в сумі 2 300 грн. 00 коп.
Відповідно до поданого розрахунку на погашення кредиту відповідачем сплачено 3 535 грн. 50 коп.
З розрахунку заборгованості також вбачається, що позивачем нарахування відсотків проведено за різними процентними ставками, в саме в розмірі 24 % на поточку заборгованості за кредитом та 48% на прострочену заборгованість.
Колегія суддів звертає увагу на те, що підтвердження укладеного між сторонами кредитного договору від 29.07.2007 року та на підтвердження невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором позивачем надало суду лише розрахунок заборгованості, заяву відповідача, не підписані відповідачем Умови та правила, проте банк не надав доказів на підтвердження видачі відповідачеві кредитної картки із зазначенням строку її дії, а тому застосування Умов та правил надання банківських послуг в будь-якій редакції не є можливим.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 700/3902/15-ц, від 07 червня 2018 року у справі № 755/17553/16, від 06 червня 2018 року у справі № 364/594/17, від 24 травня 2018 року у справі № 630/366/16-ц, від 10 травня 2018 року справа № 357/16301/15-ц.
На підставі викладеного колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення відсотків за користування кредитом у сумі 6541 грн. 52 коп. за період з 02.08.2007 року по 02.05.2018 року, оскільки строк та розмір їх нарахування не визначений умовами договору укладеного між сторонами та не вбачається з доказів, які надані позивачем.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Виходячи із встановленого ст. 13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Також колегія суддів зазначає, що за правилами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) у відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позовні вимоги позивача у даній справі доведені лише в частині існування заборгованості за тілом кредиту. Докази на підтвердження інших позовних вимог ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції позивачем не надано, в матеріалах справи такі відсутні.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів у справі, підстави для переоцінки яких апеляційним судом відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України відсутні.
В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції щодо відмови в частині позовних вимог та ухвалення нового рішення про їх задоволення не встановлено.
Рішення суду щодо задоволення позову про стягнення тіла кредиту в апеляційному порядку не оскаржується, тому, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не перевіряє законність рішення в цій частині.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
У відповідності до вимог абзацу 2 ч.5 ст. 268 ЦПК України в редакції 2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 21 листопада 2019 року.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 05 серпня 2019 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 листопада 2019 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.