Дата документу 12.11.2019 Справа № 331/3053/13-ц
Є.У.№ 331/3053/13 Головуючий у 1 інстанції: Жукова О.Є.
№ 22-ц/807/3272/19 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
12 листопада 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Онищенко Е.А.
Полякова О.З.
секретар: Семенчук О.В.
розглянувши апеляційну скаргу Запорізької місцевої прокуратури № 1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2019 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Запорізька місцева прокуратура № 1, Запорізька міська ради, Міське комунальне підприємство «Основаніє» про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню,
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано виконавчий лист, виданий Жовтневим районним судом м. Запоріжжя з метою примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2014 року (справа 331/3053/13-ц) за позовом прокурора Жовтневого району м.Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_1 , треті особи Міське комунальне підприємство “Основаніє”, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні комунальною власністю таким, що не підлягає виконанню.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Запорізька місцева прокуратура № 1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову в задоволенні заяви.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не відповідає таким вимогам.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в червні 2019 року звернувся до суду із заявою , в якій просив визнати виконавчий лист, виданий Жовтневим районним судом м. Запоріжжя з метою примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2014 року (справа 331/3053/13-ц) за позовом прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_1 , треті особи Міське комунальне підприємство “Основаніє”, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні комунальною власністю таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування заяви боржник зазначив, що підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню може бути саме неможливість його виконання, а в даному випадку, з об'єктивних причин , рішення не може бути виконано, оскільки будь-яких перегородок між під'їздом № НОМЕР_1 та приміщенням АДРЕСА_1 не існує, а приміщення VII має зовсім іншу конфігурацію та площу ніж ті, з яких виходив суд при ухваленні рішення.
Судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2014 року (справа 331/3053/13-ц) за позовом прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_1 , треті особи Міське комунальне підприємство “Основаніє”, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні комунальною власністю зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні комунальним майном -приміщенням VІІ у під'їзді № АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу перегородки між під'їздом № АДРЕСА_3 та приміщенням № АДРЕСА_1 , замуровування дверей між приміщеннями VІІ та ХХХХІХ підвалу літ.А-4 за адресою: АДРЕСА_4 та звільнити приміщення VІІ підвалу літ.А-4 за адресою: АДРЕСА_4 ; зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні комунальним майном - приміщенням під'їзду № АДРЕСА_5 , шляхом демонтажу перегородки та дверей № АДРЕСА_3 у приміщенні під'їзду № 12, що створюють приміщення № 11* ( згідно з робочим проектом реконструкції 007/03-АС) та замурування двох дверей №7 та №8 між приміщеннями під'їзду № 12 та ХХХХІХ підвалу літ.А-4 за адресою: АДРЕСА_4 та звільнити приміщення під'їзду № АДРЕСА_6 А АДРЕСА_7 : АДРЕСА_4 .
Суд першої інстанції констатував, що зазначене судове рішення набрало законної сили та наразі відкрите виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового рішення.
Незважаючи на те, що судове рішення набрало законної сили і підлягає виконанню, суд першої інстанції фактично унеможливив виконання та здійснив це без залучення до участі в справі державної виконавчої служби та з'ясування обставин про те, чи існували взагалі будь-які ускладнення у виконанні судового рішення.
При цьому суд першої інстанції вдався до самостійного аналізу технічної документації та зробив висновки, щодо обставин, які мали бути з'ясовані при ухваленні судового рішення, яке знаходиться на примусовому виконанні.
Також судом було використано технічний звіт про стан будівельних конструкцій приміщення № 18 та №15 підвального приміщення ХХХХІХ літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_4 , складений 25 січня 2018 року ПНВФ «СТРОЙІНДУСТРІЯ-Л», за яким нібито спільних стін або перегородок між приміщеннями №№18, VII не існує; стіни, що оточують приміщення №18 є капітальні, завтовшки 510 мм, тому демонтаж даних стін не можливий, бо вони несучі та підтримують цілісність усієї будівлі літ А-4 за адресою: АДРЕСА_8 ). Як зазначене у звіті перешкоди у користуванні комунальним майном - приміщенням №VII площею 3,4 м.кв., що веде до теплового вузла, який знаходиться за стіною під'їзду №11 - не існує, тому що до нього можна потрапити без перешкод через вхід в під'їзд, сходову клітину та двері розміром 700x2100 мм.
Таким чином, суд першої інстанції фактично проревізував судове рішення яке набуло чинності та підлягало виконанню та на власний розсуд використав наданий заявником документ для висновку, що судове рішення, яке набрало чинності, не може бути виконане.
До того ж державна виконавча служба не зверталася до суду з будь-якими заявами про неможливість виконання.
Тож суд першої інстанції поставив під сумнів судове рішення, щодо перегляду якого жодних повноважень не мав.
При цьому суд послався на положення ч.2 ст. 432 ЦПК України, за якими суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Разом з тим, жодної з підстав, які зазначені у наведеній нормі суд не встановив, хоча зробив висновок про неможливість виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2014 року (справа 331/3053/13-ц) , тобто наявність інших причин , які визначені в ч.2 ст. 432 ЦПК України , оскільки боржником належними та допустимими доказами підтверджено відсутність будь-яких перегородок між під'їздом № НОМЕР_1 та приміщенням АДРЕСА_1 , а такого окремого приміщення, як ХХХХІХ не міститься на плані, а існує приміщення №15 площею 8,7 м.кв. та приміщення VII, але останнє має вже зовсім іншу конфігурацію та площу (3,4 м.кв.).
Не маючи жодних повноважень на переоцінку висновків суду, викладених в судовому рішенні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2014 року, суд першої інстанції вважав встановленим, що на час ухвалення цього рішення жодних перешкод заявником ОСОБА_1 не створювалося, а тому не підлягає виконанню рішення, яке на думку суду, було ухвалене без врахування фактичних обставин справи.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами ( п.46 рішення у справі «Устименко проти України», п.п.51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п.31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).
Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (рішення Суду у справах “Світлана Науменко проти України”, “Трегубенко проти України”, “Рябих проти Росії”), так і у випадках перегляду справ у зв'язку з нововиявленими обставинами (рішення у справах “Праведна проти Росії”, “Желтяков проти України”, п.п. 42-48), Європейський Суд з прав людини вважає доцільним слідувати тій же логіці, коли цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів.
Принцип правової визначеності серед іншого передбачає визначеність меж дискреційних повноважень органів державної влади; обов'язковості, остаточності та виконуваності судових рішень.
При зверненні до суду за судовим захистом його рішення набуває ознак загальнообов'язковості як для самих сторін процесу, так і для державних органів та суду, який ухвалив таке рішення.
Відтак, законними є очікування особи щодо безпосереднього виконання судового рішення.
Невиконання рішення суду прямо впливає на забезпечення прав і основоположних свобод людини та суперечить владній природі судової системи, дестабілізує її, знижує рівень довіри громадян до судових органів.
Порушення принципу обов'язковості виконання судового рішення суперечить вимогам принципу правової визначеності.
Невиконання рішення суду створює ситуацію, за якої громадянин використав всі надані державою можливості захистити своє порушене право - звернувся до суду, брав участь у судовому розгляді, отримав рішення суду на свою користь, яке набуло законної сили, однак фактичного забезпечення свого права не отримав.
Законні очікування такої особи є порушеними, адже виконання рішення суду поставлено в залежність від чинників, що лежать поза сферою її впливу, породжують ситуацію, за якої особа хоч і виконала всі вимоги закону, реалізувала своє право на захист, однак такого захисту не отримала.
У даній справі суд першої інстанції створив передумову для легалізації невиконання судового рішення, яке набрало чинності.
У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 Європейським судом з захисту прав людини зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу».
Відтак звернення заявника у цій справі з вимогою про визнання виконавчого листа таким що не підлягає виконанню з підстав того, що на час ухвалення рішення не існувало перешкод, щодо усунення яких було ухвалене рішення, є порушенням принципу правової визначеності.
Як заявник так і державна виконавча служба не позбавлені можливості вирішувати питання, які зумовлюють неможливість виконання судового рішення у разі, якщо непереборні обставини виникли після ухвалення цього рішення та не могли бути враховані у ньому.
За таких обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким що не підлягає виконанню.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Запорізької місцевої прокуратури № 1 задовольнити.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2019 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 листопада 2019 року.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: Е.А. Онищенко
О.З. Поляков