Єдиний унікальний номер 233/2303/19 Номер провадження 22-ц/804/2991/19
Єдиний унікальний номер 233/2303/19 Головуючий у 1 інстанції Бєлостоцька О.В.
Номер провадження 22-ц/804/2991/19 Доповідач Корчиста О.І.
Іменем України
21 листопада 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Корчистої О.І.
суддів: Кішкіної І.В., Тимченко О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу № 233/2303/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 вересня 2019 року,
встановив:
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, в якому зазначила, що в період часу з 12 липня 2016 року по 17 липня 2017 року вона працювала інженером з нормування праці у виробничому підрозділі «Дебальцівське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
З березня 2017 року відповідач по справі припинив виплачувати заробітну плату, хоча продовжував її нараховувати. Станом на 17 липня 2017 року відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період часу з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 24420,65 гривень (за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів до виплати належить 19479,36 гривень).
Позивач просила стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період часу з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 19479,36 гривень.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній плати в розмірі 17534,72 гривні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 691,71 гривень.
В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 вересня 2019 року в частині стягнення 17534,72 гривень та судових витрат скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вирішити питання розподілу судових витрат.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
В обґрунтування доводів апеляційної скарги АТ «Українська залізниця» зазначає, що з 16 березня 2017 року у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів.
Посилається на те, що підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. У зв'язку з відсутністю первинних документів підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт та здійснити нарахування заробітної плати не можливо.
Вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на підставі довідок, виготовлених на непідконтрольній території українській владі території в м. Дебальцево, не містять дати їх видачі, підписані особами, повноваження яких не визначені, та оформлені з порушенням вимог чинного законодавства.
Зазначає, що суд першої інстанції помилково не застосував Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України №126/221/-10.2 від 16 січня 2018 року.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах із відповідачем по справі, обіймала посаду інженера з нормування праці у виробничому підрозділі «Дебальцівське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки позивача.
17 липня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України
Як вбачається з Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» від 31 жовтня 2018 року № 938, відповідач по справі змінив найменування на акціонерне товариство «Українська залізниця» (скорочено - АТ «Укрзалізниця»).
Апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає частковому задоволенню.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, яка виникла з трудових відносин та ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належними та допустимими доказами не спростував відомості, наведені у довідці поданій позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог.
Суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі довідки, яка не містить назви підприємства, від іменні якого складено документ, дати складання та підписана особою, яка не наділена повноваженнями на підписання документів від імені підприємства.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Та відповідно до ч.3, 4 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).
Відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів, які підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.
Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Наведене узгоджується з правовими висновками, які викладені Касаційним цивільним судом Верховного Суду у постановах № 761/12893/16-ц від 11 квітня 2018 року та № 408/2445/17-ц від 11 квітня 2019 року, та які, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, повинні враховуватися судами при застосуванні відповідних норм права.
Відповідно до п.1 ч.3 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18.06.2015 року, на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).
З довідки, яка надана позивачем для підтвердження розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вбачається, що сума нарахованої заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року складає 24420,65 гривень, сума до виплати - 19479,36 гривень, проте вона не містить необхідні реквізити, а саме, штампа підприємства, дати, вихідний номер довідки, підпис керівника, головного бухгалтера та штамп підприємства. (а.с.4)
Крім того, в матеріалах справи наявна довідка, видана АТ «Українська залізниця» №412/2 від 23 травня 2019 року, яка містить підпис начальника Подлузького В.О. , та підпис заступника начальника фінансово-економічного відділу Зікєєвої С.С., згідно якої позивачу за березень 2017 року була нарахована (з урахуванням сплати податків) заробітна плата у сумі 1944,64 гривень. Відповідно до видаткового касового ордеру за березень 2017 року ОСОБА_1 отримано 1944,64 гривень, що підтверджується особистим підписом позивача про одержання грошових коштів. Видатковий касовий ордер скріплений печаткою. (а.с.33)
Проте в довідці, наданої позивачем, зазначена наявність заборгованості за березень - липень 2017 року в сумі - 24420,65 гривень (сума до виплати - 19479,36 гривень, в тому числі за березень 2019 року - 4957,40), в той час як зазначена довідка додана позивачкою до позовної заяви, яка подана до суду 15 квітня 2019 року, а відповідно до видаткового касового ордеру за березень 2017 року позивачці вже було виплачено 1944,64 ще 14 серпня 2017 року що підтверджується особистим підписом позивача про одержання грошових коштів. Видатковий касовий ордер скріплений печаткою.
Крім того, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) вбачається, що в березні 2017 року відповідачем по справі позивачу ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату в розмірі 4957,40 гривень з квітня по липень 2017 року нарахування відсутні. (а.с.26-28)
Відповідно до п. 11 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники податків, зазначені у пункті 1 ч.1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум, зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення).
Таким чином, надана позивачем довідка не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження заборгованості по заробітній платі за спірний період АТ «Українська залізниця» перед позивачкою.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача є частково обґрунтованими. Розмір нарахованої заробітної плати позивачці в березні 2017 року складає 4957,40 гривень, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу, відповідно до довідки АТ «Українська залізниця» № 412/2 від 23 травня 2019 року за першу половину березня 2017 року позивачці нарахована заробітна плата в сумі 2445,52 гривень (до видачі 1944,64 гривень), та зазначена сума виплачена ОСОБА_1 ..
Враховуючи, що відповідач виплатив позивачці заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 1944,64 гривень, після утримання обов'язкових податків та зборів (без утримання обов'язкових податків та зборів сума складає 2445,52 гривень), апеляційний суд приходить до висновку, що розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за березень 2017 року складає 2511,88 гривень, без утримання податку та інших обов'язкових платежів, виходячи з розрахунку: 4957,40 гривень - 2445,52 гривень.
Таким чином, встановлено, що у трудових правовідносинах між відповідачем АТ «Українська залізниця» та його працівником, зокрема ОСОБА_1 , з березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об'єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників.
Між тим, позивачем по справі не надано документів, що підтверджують виконання нею службових обов'язків (зокрема табелю обліку робочого часу, оформленого відповідно до норм законодавства), а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з яких повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період, які є підставою для нарахування наведених в наказі компенсаційних виплат та матеріальної допомоги. Приведений позивачем розрахунок також не знайшов свого підтвердження належними доказами та суперечить інформації, яка наявна в матеріалах справи.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України.
Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Згідно з науково-правовим висновком Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, порушення норм трудового законодавства ПАТ «Українська залізниця», виникли через форс-мажорні обставини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені в апеляційній скарзі доводи спростовують правильність висновку суду по суті вирішення указаного позову та дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Встановивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині стягнення заборгованості по заробітної плати та в частині судових витрат.
Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача у дохід держави належить стягнути судовий збір в розмірі 96,47 гривень (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) за подання позовної заяви.
Від сплати судового збору з цих позовних вимог позивач звільнений на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати.
Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1152,60 гривень.
З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, з держави на користь відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір, пов'язаний з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у сумі 1007,90 гривень.
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи, що з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір у розмірі 96,47 гривень у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, а відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню судовий збір у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1007,90 гривень, тому відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню різниця у компенсації судових витрат у сумі 911,43 гривень (1007,90 - 96,47).
Керуючись ст.ст. 7, 19, 369, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 вересня 2019 року в частині визначення розміру заборгованості по заробітній платі та судових витрат змінити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 2511,88 гривень.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_1 доходу утримати з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі.
Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, в розмірі 911,43 гривень.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий О.І. Корчиста
Судді: І.В. Кішкіна
О.О.Тимченко