Справа № 2-1017/10 Головуючий у 1 інстанції: Грищук В.О.
Провадження № 22-ц/811/429/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:39
14 листопада 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Жукровська Х.І.
з участю представника правонаступника позивача Павко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2010 року, постановлене у складі головуючого судді Грищука В.О., у справі позовом Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», правонаступником якого є ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач звернувся з указаним позовом в суд та просив стягнути солідарно з відповідачів на користь ВАТ «Сведбанк» грошові кошти у розмірі 53 604, 49 доларів США, що за курсом НБУ на день звернення з позовом складає 408 412 грн. 61 коп. та судові витрати, мотивуючи тим, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 17.07.2008 року укладено кредитний договір № 1306/0708/55-011, на підставі якого відповідач ОСОБА_3 отримав грошові кошти у сумі 50 000 доларів США з терміном погашення до 17.07.2018 року із сплатою 11, 9 % річних.
Для забезпечення виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_3 за кредитним договором укладено договір іпотеки від 17.07.2008 року з відповідачем ОСОБА_4 , який є майновим поручителем відповідача ОСОБА_3 та договір поруки № 1306/0708/55-011 від 17.07.2008 року із поручителем відповідачем ОСОБА_1 .
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, станом на 27.05.2009 року виникла заборгованість в розмірі 53 604, 49 доларів США., що в еквіваленті станом на день подачі позовної заяви становить 408 412 грн. 61 коп. по курсу НБУ.
Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2010 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в користь Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк» - 53 604, 49 доларів США, що за курсом НБУ на день подачі позовної заяви складає 408 412 грн. 61 коп. заборгованості за договором позики, 1 700 грн. 00 коп. сплаченого державного мита та 250 грн. 00 коп. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 22 березня 2013 року задоволено частково заяву представника ПАТ «Сведбанк» Муромцевої О.Ф. та замінено сторону виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №2-1017/2010, виданого на підставі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05.02.2010 року про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором в сумі 408 412 грн. 61 коп., 1 700 грн. 00 коп. державного мита, 250 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи солідарно, з стягувача ПАТ «Сведбанк» на стягувача ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 17 квітня 2018 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Пащука А.І. про перегляд заочного рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05.02.2010 року по справі № 2-1017/2010 залишено без задоволення.
Заочне рішення в загальному порядку оскаржив представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом не повідомлялось про час та місце розгляду справи в якому було прийняте оскаржуване рішення. Судом проігноровано вимоги ст. 127 ЦПК України (в старій редакції) - не було надіслано ні копії ухвали про відкриття провадження у справі, ні копії позовної заяви з додатками. Про заочне рішення дізнався від державного виконавця в лютому 2018 року. Зазначає, що судом не було досліджено основних доказів, якими банк обґрунтовував заборгованість, оскільки до позовної заяви не було додано розрахунок. Жодного доказу про існування саме такої заборгованості позивачем взагалі не надано.
Просить скасувати заочне рішення і ухвалити нове, яким у позові банку відмовити повністю.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи окрім направлення повідомлень, також і шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Представник позивача та відповідачі, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явились.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача та відповідачів, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника правонаступника позивача, який з'явився в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався лише частково.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Згідно вимог ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору чи вимог цього Кодексу, а згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно роз'яснень, даних в п. 29 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК України і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 17.07.2008 року укладено кредитний договір № 1306/0708/55-011.
Згідно п.п. 1.1., 1.3. Кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 50 000, 00 доларів США на строк з 17.07.2018 року зі сплатою 11, 9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі та терміни, передбачені цим договором (а.с. 7-13 ).
Згідно п. 3.1.1. кредитного договору повернення суми кредиту та сплата процентів за період користування кредитом здійснюється позичальником частинами починаючи з 11.09.2008 року, шляхом здійснення фіксованих платежів у сумі 714, 47 доларів США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. Позичальник сплачує фактично нараховані відсотки за період користування кредитом не пізніше 10 числа наступного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем надання кредиту та комісій у строки визначені кредитним договором.
Для забезпечення виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_3 за кредитним договором було укладено договір іпотеки від 17.07.2008 року з відповідачем ОСОБА_4 , який є майновим поручителем відповідача ОСОБА_3 ( а.с. 15-17 ), та договір поруки №1306/0708/55-011 від 17.07.2008 року із поручителем відповідачем ОСОБА_1 (а.с. 14 ).
Відповідно до п. 1 договору поруки поручитель зобов'язується перед позивачем відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів наданих позивачем відповідачу ОСОБА_3 у вигляді кредиту. Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед позивачем за виконання позичальником умов основного зобов'язання усім належним йому майном та грошовими коштами.
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» 23.01.2009 року пред'явив ОСОБА_3 вимогу про повне дострокове погашення кредиту, оскільки, кредитний договір передбачає, що у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення кредиту або прострочення сплати відсотків, або сплати штрафних санкцій кредитор набуває право вимагати дострокового погашення кредиту та інших нарахувань за ним.
Таким чином, про факт неналежного виконання позичальником кредитних зобов'язань відповідачі повідомлялися позивачем відповідно до умов укладених договорів (а.с. 30).
Пункт 8.1 Кредитного договору передбачає за порушення терміну сплати платежів за договором кредиту позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, в тому числі день погашення простроченої заборгованості. Відповідно до даного пункту кредитного договору станом на 27.05.2009 року відповідачу ОСОБА_3 нараховано пеню у розмірі 354, 10 дол. США, що в еквіваленті становить 2 697 грн. 89 коп. по курсу НБУ.
Станом на 27.05.2009 сума загальної заборгованості по кредиту, отриманого відповідачем ОСОБА_3 у ВАТ «Сведбанк», згідно кредитного договору від 17.07.2008 року №1306/0708/55-011 складає 53 604, 49 доларів США, що в еквіваленті становить 408 412 грн. 61 коп. по курсу НБУ на день звернення до суду, що включає в себе 49 539, 82 доларів США - тіло кредиту, що в еквіваленті становить 377 443 грн. 89 коп. (по курсу НБУ станом на 27.05.2009 р.), 3 710, 57 доларів США- заборгованість по відсотках, що в еквіваленті становить 28 270 грн. 83 коп. (по курсу НБУ станом на 27.05.2009 р.), 354, 10 доларів США - пені, що в еквіваленті становить 2 697 грн. 89 коп. (по курсу НБУ станом на 27.05.2009 р.).
Матеріалами справи встановлено неналежне виконання відповідачем ОСОБА_3 умов кредитного договору, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість.
Клопотання представника відповідача про призначення у даній справі судово-бухгалтерської експертизи колегією суддів залишено без задоволення з тих підстав, що в останньому не вказано в чому саме полягає неточність розрахунку, на спростування наданого розрахунку не надано своїх розрахунків, чи будь-яких доказів, що стосуються погашення кредиту. Окрім того, колегія суду зважає і на те, що між отриманням кредиту та пред'явленням вимоги про дострокове погашення кредиту, яка стала наслідком неналежного виконання зобов'язань, пройшло лише 5 місяців.
Таким чином, розрахунок суми заборгованості, долучений до матеріалів справи у вигляді Довідки про стан заборгованості, колегія суддів вважає правильним, та таким, що не спростований апелянтом,
Враховуючи викладене і беручи до уваги, що боржник ОСОБА_3 односторонньо порушив взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 17.07.2008 року, то, відповідно до вимог ст. 1050 ЦК України та умов кредитного договору позикодавець вправі вимагати в позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним та інших платежів за цим договором, в тому числі пені за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплачених вчасно сум за кожен день простроченого платежу за весь час прострочення.
Згідно ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета забов'язання.
Відповідно до приписів ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або у повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого окремо.
Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кридитором за порушення зобов'язання боржника.
За ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про солідарне стягнення з боржника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_1 на користь ВАТ «Сведбанк» заборгованості за кредитним договором від 17.07.2008 року № 1306/0708/55-011у розмірі 53 604, 49 долари США.
Задовольняючи позов про повне стягнення заборгованості з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в солідарному порядку, суд першої інстанції виходив з того, що за ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до умов договору поруки, відповідачі відповідають перед позивачем за порушення обов'язків за договором, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і боржник.
Врахувавши вищевказані обставини справи, умови кредитного договору і договору поруки та вимоги ст.ст. 553, 554, 610-612, 614, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ПАТ “Сведбанк” до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення із них заборгованості за кредитним договором.
Проте, висновок суду про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_4 є безпідставним. Як встановлено частиною 1 статті 575 ЦК України , іпотека є окремим видом застави, а саме заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Заставодавцем відповідно до частини 1 статті 583 ЦК може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника (пункт 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
Положеннями частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із відповідного державного реєстру.
Отже, правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
Між тим, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції ототожнив майнового поручителя з поручителем як стороною договору поруки і, як наслідок, застосував до іпотечних правовідносин за участі майнового поручителя нормативні положення, що регулюють поруку (§ 3 гл. 49 ЦК України).
При цьому суд першої інстанції не врахував, що згідно зі ст. 546 ЦК України порука та застава визначені як окремі види забезпечення зобов'язань. Поручитель і майновий поручитель є суб'єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб'єктом такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як порука, а майновий поручитель є суб'єктом іншого виду забезпечення виконання зобов'язання - застави. Правовий статус поручителя й майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорів за їхньої участі шляхом безпосередного застосування відповідних норм цивільного закону.
Оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов'язань, регулювання якого здійснюється статтями 572-593 гл. 49 ЦК України і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення § 3 гл. 49 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Тобто відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку.
Таким чином, у разі невиконання основним боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання іпотекодержатель як кредитор, має право вимагати виконання основного зобов'язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред'явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов'язань перед іпотекодержателем.
А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки відповідач ОСОБА_4 є майновим поручителем, рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення заборгованості з нього слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 відмовити.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу і на те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції помилково стягнув такі з відповідачів, визначивши спосіб їх стягнення солідарно. Оскільки чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачено солідарне стягнення судових витрат, оскаржуване рішення в частині розподілу судових витрат належить скасувати та ухвалити в цій частині нове про стягнення судових витрат з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно до встановлених ст. 141 ЦПК України правил. Враховуючи те, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 , відповідно, судові витрати до стягнення з нього не підлягають. Тому, слід стягнути в користь ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», яка є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних частинах 1 700 грн. 00 коп. державного мита, сплаченого за подання позовної заяви до суду першої інстанції, та 250 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 1 950 грн. 00 коп. - з кожного по 975 грн. 00 коп.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено норми матеріального права, а саме, не застосовано закон, який підлягав застосуванню, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду скасуванню в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнення судових витрат із відповідача ОСОБА_4 та визначення способу стягнення судових витрат із відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1
В частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителя рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Мотиви апеляційної скарги про те, судом не повідомлялось про час та місце розгляду справи в якому було прийняте оскаржуване рішення та проігноровано вимоги ст. 127 ЦПК України (в старій редакції) - не надіслано копії ухвали про відкриття провадження у справі з додатками, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки як встановлено судом першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення та підтверджується матеріалами справи, у таких містяться безспірні докази повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи з одночасним надісланням копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками ( а.с.32-34).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2010 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», правонаступником якого є ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №1306/0708/55-011 від 17.07.2008 року в сумі 53 604, 49 доларів США - відмовити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 лютого 2010 року в частині солідарного стягнення із ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути в користь ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», яка є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних частинах 1 700 грн. 00 коп. державного мита, сплаченого за подання позовної заяви до суду першої інстанції, та 250 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 1 950 грн. 00 коп. - з кожного по 975 грн. 00 коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 21 листопада 2019 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.