19 листопада 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи № 754/9916/17
Апеляційне провадження 22-ц/824/14743/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Махлай Л.Д.,
суддів Кравець В.А., Стрижеуса А.М.
при секретарі Гойденко Д.В.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через представника ОСОБА_3 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Клочко І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення аліментів та заборгованості по аліментам, визначення місця проживання дитини, встановлення графіку спілкування батька з дитиною та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні та визначенні способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною,
у серпні 2017 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням збільшення та зменшення позовних вимог просила стягнути з відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 2 500 грн щомісячно, а також аліменти за минулий час з 01.07.2016 до 31.07.2017, з розрахунку щомісячної грошової допомоги (аліментів) в сумі 2 000 грн, що разом складає 13 550 грн; визначити місце проживання дитини разом з нею та визначити способи участі відповідача у вихованні дитини, встановивши наступний графік побачень: кожну суботу І-ІІІ тижня місяця з 17-00 до 20-00 год. в присутності матері; кожну неділю ІІ-ІV тижня місяця з 16-00 до 20-00 год. в присутності матері.
В обґрунтування позову зазначала, що з 21.11.2009 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04.08.2016 шлюб розірвано.
З березня 2016 вони проживають окремо та син залишився проживати з нею. Між ними існувала домовленість про те, що відповідач починаючи з квітня 2016 року, щомісячно сплачує на утримання сина 2 000 грн. У квітні, травні, червні 2016 року відповідач такі суми виплачував, проте після подачі нею позову про розірвання шлюбу з липня 2016 припинив надання щомісячної грошової допомоги.
У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити наступний спосіб його участі у спілкуванні з дитиною - систематичні побачення з ним: у перші та третю суботу місяця з правом залишати дитину на ніч за місцем проживання батька; за домовленістю з матір'ю один раз щорічно в літній період протягом двох тижнів для відпочинку та оздоровлення, а також в період осінніх, зимових, весняних канікул; за домовленістю з матір'ю для відвідування занять в гуртках та спортивних секціях за їх розкладом у супроводі батька (діда і баби); визнати територію проживання батька безпечною для знаходження сина ОСОБА_4 у вищевказані дні.
В обґрунтування позову зазначав, що за ініціативою його дружини 21.03.2016 виникла сварка між нею та його батьками, після чого відповідачка забрала сина з місця спільного постійного проживання і переїхала з дитиною за адресою: АДРЕСА_1 . З цього моменту його спілкування з сином постійно блокується відповідачкою, вона не приймає ні гостинців, ні подарунків, які він, а також його батьки намагаються передати дитині. Після розірвання шлюбу неодноразові спроби його та його батьків домовитись з відповідачкою про безпосередню участь у вихованні сина наштовхуються на категоричну відмову в таких контактах. Він протягом року неодноразово телефонував до ОСОБА_1 з метою домовитись про час, коли він міг би спілкуватись з дитиною як батько, але у відповідь чув лише образи та твердження, що він ніколи не буде спілкуватись з сином.
Ухвалою суду, занесеною до журналу судового засідання від 24.10.2017 до участі у справі як третю особу залучено Службу у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22.05.2018 обидва позови об'єднано в одне провадження.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29.08.2019 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 2 000 грн щомісячно, із наступною індексацією згідно чинного законодавства України, починаючи з 01.08.2017 і до досягнення дитиною повноліття, з урахуванням сплачених коштів на утримання дитини ОСОБА_2 в період з 01.08.2017 по 29.08.2019. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з матір'ю. Позов ОСОБА_2 також задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_4 . Визначено порядок спілкування ОСОБА_2 з малолітнім сином та участі у його вихованні, за яким встановлено зустрічі з 10 год. до 17 год. кожної першої та третьої суботи місяця без присутності матері. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення суду в 2, 4, 7, 8 пунктах, зазначивши, що аліменти слід стягнути без урахування сплачених коштів на утримання дитини ОСОБА_2 в період з 01.08.2017 по 29.08.2019; стягнути аліменти за минулий час; визначити порядок спілкування ОСОБА_2 з малолітнім сином, за яким встановити зустрічі з 11 год. до 14 год. кожної першої та третьої суботи місяця в присутності матері, з виключенням місця конфлікту дорослих за адресою АДРЕСА_2 . Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, судом першої інстанції не враховано, що між сторонами існувала домовленість про суму аліментів, які відповідач мав сплачувати добровільно, проте не сплатив, а тому вважає, що має право на отримання аліментів за минулий час з березня 2016 до дати звернення до суду з позовом про стягнення аліментів. Суд не врахував, що вона не чинила перешкод відповідачу у спілкуванні з сином, проте він ніколи не приходив за місцем проживання сина, а спілкування у навчальному закладі призводило до нервового збудження дитини. Суд не врахував висновки Міського центру дитини Служби у справах дітей та сім'ї КМДА № 86 від 12.06.2017 та висновок Служби у справа дітей та сім'ї Деснянської РДА м. Києва № 102/03/37-3399 від 25.04.2019. Крім того, судом не враховано психологічну складову відносин між нею, відповідачем та його батьками. Батько відповідача побив її у присутності дитини, а тому вважає, що побачення з сином мають відбуватися лише у присутності матері.
Рішення суду в частині визначення щомісячного розміру аліментів, визначення місця проживання дитини, а також в частині вимог ОСОБА_2 , у задоволенні яких відмовлено не оскаржується, а відтак в апеляційному порядку не перевіряється.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити.
ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у її відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з 21.11.2009 сторони перебували у шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04.08.2016 шлюб розірвано.
Згідно з висновком № 102/03/31-1069 від 06.02.2018 про визначення місця проживання малолітньої дитини, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол від 01.02.2018).
Згідно з висновком № 102/03/37-3399 Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 25.04.2019 про участь батька у вихованні малолітньої дитини 31.03.2017 ОСОБА_2 звертався до Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації з заявою про свою участь у вихованні дитини.
Цим же висновком визначено за доцільне встановити наступний графік спілкування батька ОСОБА_2 з сином: кожної суботи з 11-00 до 14-00 год, у присутності матері, за бажанням дитини.
Відмовляючи у стягненні аліментів за минулий час суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не надано доказів про вжиття заходів щодо отримання аліментів від відповідача у період з 01.07.2016 по 31.07.2017. Визначаючи способи участі батька у спілкуванні з сином, суд входив з того, що висновок органу опіки і піклування, у якому вказано про необхідність такого спілкування у присутності матері ґрунтувався на висновку психологічного обстеження дитини від 12.06.2017, коли дитині було 5 років, а на час складання висновку про способи участі у спілкуванні з сином останньому вже виповнилося 7 років та Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією не було запропоновано сторонам проведення психологічного обстеження малолітнього сина сторін станом на 2019 рік. Суд також послався на відсутність доказів, які б свідчили про негативне ставлення батька до сина.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Згідно зі ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення аліментів за минулий час суд першої інстанції керувався вимогами зазначеної норми та правильно виходив з того, що позивач не надала будь - яких доказів про те, що вона вживала заходи щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. Будь - які листи, з вимогою сплатити аліменти, які направлялися відповідачу позивачкою не надано. Пояснень про причини неможливості звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів з липня 2016 року позивач також не надала. При цьому за матеріалами справи встановлено, що позовну заяву про розірвання шлюбу подавала саме ОСОБА_1
Ухиленням від сплати аліментів відповідача треба вважати його винну протиправну поведінку, тобто свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до нього безпосередньо або через суд з вимогою про сплату необхідної для утримання дитини грошової суми. Проявом такого ухилення є, наприклад, зміна відповідачем свого місця проживання, внаслідок чого позивач змушений розшукувати його самостійно або через органи поліції.
Оскільки будь - яких доказів про те, що позивач вживала заходи щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати не надано, доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами була усна домовленість про утримання дитини не можуть бути підставою для скасування рішення щодо відмови у стягненні аліментів за минулий час.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Обов'язок утримувати дітей є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька.
Відповідно до ст. ст. 141, 150 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини та зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Умовами повноцінного виховання дитини є постійний контакт з батьками, які згідно зі ст. 153 СК Українимають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до ст. 157 СК Українитой із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У статті 158 СК Українипередбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Відповідно до ст. 159 СК Україниякщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутись до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо) місце та час їхнього спілкування.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтями 15, 16 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
За обставинами справи встановлено, що через конфліктні відносини між сторонами, батько не має змоги приймати повноцінну участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
Згідно з висновком № 102/03/37-3399 Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 25.04.2019 рекомендовано встановити наступний графік спілкування батька ОСОБА_2 з сином: кожної суботи з 11-00 до 14-00 год, у присутності матері, за бажанням дитини.
Суд першої інстанції відійшов від такого висновку та визначив графік спілкування батька з сином: кожної першої та третьої суботи місяця з 11-00 до 17-00 год, без присутності матері.
Як за висновком органу опіки і піклування, так і за рішенням суду час спілкування батька з сином становить 12 годин на місяць.
Висновок органу опіки і піклування є одним із доказів, який оцінюється судом у сукупності з іншими докази, та враховується судом при ухвалені рішення в залежності від встановлених у справі обставин.
Доводи апелянта про те, що суд мав встановити графік спілкування батька з сином лише той, який визначений як доцільний органом опіки і піклування суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки сторони не мали перешкод визначити способи участі батька у вихованні та спілкуванні з сином за рішенням органу опіки і піклування у позасудовому порядку відповідно до положень ст. 158 СК України. У такому разі рішення органу опіки і піклування є обов'язковим до виконання. Проте сторони обрали судовий порядок вирішення цього питання та суд першої інстанції при визначенні способу участі батька у вихованні та спілкуванні з сином врахував як висновок органу опіки і піклування, так і інші докази, а також обставини, які встановлені при розгляді справи.
При цьому, на думку колегії суддів, суд зробив правильний висновок про те, що час спілкування батька з сином протягом 6 годин два рази в місяць, а не по три години щотижня, відповідає інтересам дитини, оскільки час у три години не дасть можливості батьку з сином повноцінного спілкування, відвідання дитячих заходів тощо.
Обґрунтовуючи, що таке спілкування має проходити без участі матері, суд першої інстанції послався на те, що з часу психологічного обстеження дитини (висновок № 86 від 12.06.2017) та до ухвалення рішення пройшло більше двох років та сторони не виявили бажання провести повторне психологічне дослідження з метою визначення психоемоційного стану дитини на час, коли йому вже виповнилося 7 років.
Крім того, у висновку Міського центру дитини Служби у справах дітей та сім'ї КМДА № 86 від 12.06.2017 вказано, що при зустрічі з батьком, яка відбулася на території Центру, син дуже зрадів появі батька, обійнявся з ним, тривалий час сидів у батька на колінах, розповідав про іграшки, про похід у зоопарк. Зустріч пройшла в атмосфері спокою та злагоди.
ОСОБА_1 підтвердила, що ОСОБА_2 ніколи не проявляв до сина агресії чи жорстокості.
ОСОБА_2 вказав, що зустрічі з сином у присутності матері вважає неприйнятними, оскільки остання негативно висловлюється відносно нього у присутності сина, що не сприяє спокійному та злагодженому спілкуванню з дитиною.
Відповідно до ч. 2 ст. 159 СК України в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною у присутності іншої особи.
Ставлячи вимогу про встановлення графіку побачень батька з сином лише у присутності матері позивач не довела, що таке спілкування відповідає інтересам самої дитини.
Вимоги ОСОБА_1 про те, що суд мав зазначити у рішенні, що спілкування батька з сином має відбуватися у місцях з виключенням місця конфлікту дорослих за адресою АДРЕСА_2 не ґрунтуються на вимогах закону та заявлених позовних вимогах. При визначенні способу участі батька у вихованні та спілкуванні з сином суд не визначав конкретне місце зустрічі та таких позовних вимог не заявлялося. Крім того, позивач не заперечувала, що конфлікт виник не з відповідачем, а з його батьками. Проте у даній справі питання участі діда та баби у спілкуванні з онуком не було предметом судового розгляду.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Разом з тим, задовольняючі позовні вимоги про стягнення аліментів суд визначив розмір аліментів у 2 000 грн щомісячно з 01.08.2017 і до досягнення дитиною повноліття, з урахуванням сплачених коштів на утримання дитини ОСОБА_2 в період з 01.08.2017 по 29.08.2019.
Разом з тим, суми, які сплачені відповідачем, та на підтвердження, яких є відповідні докази, враховуються при виконанні рішення суду у разі примусового виконання рішення суду при розрахунку заборгованості по аліментах.
Відтак доводи апеляційної скарги про безпідставність включення у рішення суду посилання на те, що аліменти стягуютьсяз урахуванням сплачених коштів на утримання дитини ОСОБА_2 в період з 01.08.2017 по 29.08.2019 колегія суддів вважає обґрунтованими, а тому рішення суду підлягає зміні із виключенням з абзацу другого резолютивної частини рішення: «… з урахуванням сплачених коштів на утримання дитини ОСОБА_2 в період з 01.08.2017 по 29.08.2019».
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року змінити виключивши з абзацу другого резолютивної частини рішення: «… з урахуванням сплачених коштів на утримання дитини ОСОБА_2 в період з 01.08.2017 по 29.08.2019».
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий Л. Д. Махлай
Судді В. А. Кравець
А. М. Стрижеус