Справа № 756/3551/18 Головуючий в суді І інстанції Майбоженко А.М.
Провадження № 22ц-824/11567/19 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
14 листопада 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,
за участі секретаря Гановської А.М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва», Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської ради, Головне управління Національної поліції у місті Києві, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання ордеру недійсним, зобов'язання вчинити певні дії, визнання наймачем,
У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що у 2002 році її вітчим ОСОБА_6 отримав ордер на право зайняття квартири АДРЕСА_1 , та з зазначеного часу він проживав у цій квартирі разом з її матір'ю ОСОБА_7 .
У 2004 році у неї народився син ОСОБА_8 , та після його народження вона залишилась одна у дуже скрутному становищі та на пропозицію вітчима і матері у квітні 2006 року поселилась з малолітнім сином у зазначеній квартирі. З цього часу вона, її син, вітчим та її мати проживали у зазначеній квартирі однією сім'єю, вели спільний побут та мали спільний бюджет. Однак, зважаючи на скрутне матеріальне становище родини, питання щодо реєстрації її місця проживання щоразу відкладалося. ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати померла, після її смерті вона разом з сином продовжили проживати з вітчимом однією сім'єю. У ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї народилась донька ОСОБА_9 , яка з народження також проживає у спірній квартирі.
Вказує, що мала з вітчимом тісні родинні стосунки, він піклувався про неї та її дітей, брав участь у їх вихованні, однак ІНФОРМАЦІЯ_3 вітчим помер. Зазначає, що на момент пред'явлення позову до суду вона та її малолітні діти постійно проживають у спірній квартирі майже 12 років, вона сплачує рахунки за житлово-комунальні послуги, підтримує квартиру в належному стані та періодично робить у ній косметичний ремонт. В 2015 році вона вже зверталась до суду із позовом про визнання права користування жилим приміщенням, однак її позовну заяву було залишено без розгляду. У подальшому вона дізналася, що у лютому 2018 року ОСОБА_1 видано ордер на вселення у цю квартиру як службове приміщення, однак, на її думку, вказаний ордер видано неправомірно, так як його видано без фактичного обстеження квартири, і таким чином були порушені її права та права малолітніх дітей, оскільки, незважаючи на відсутність прописки, вони цілком законно, на правах членів сім'ї наймача, займають дану квартиру.
Посилаючись на наведене, просить суд визнати її та її малолітніх дітей такими, що проживають у квартирі АДРЕСА_1 на законних підставах, визнати ордер на житлове приміщення, що виданий на ім'я ОСОБА_1 , недійсним, встановити факт проживання її та ОСОБА_6 однією сім'єю з 2006 року та по день його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), визнати її наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача ОСОБА_6 , зобов'язати Оболонську РДА в м. Києві поновити та змінити договір найму житлового приміщення, що був укладений з ОСОБА_6 , на ОСОБА_2 , зобов'язати Оболонську РДА в м. Києві видати їй та її малолітнім дітям ордер на спірну квартиру, зобов'язати Оболонську РДА в м. Києві видати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ордер на інше житлове приміщення замість попереднього.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року позов задоволено частково, визнано недійсним ордер № НОМЕР_1 від 18 січня 2018 року, виданий ОСОБА_1 на сім'ю з чотирьох осіб, на право зайняття службового жилого приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1 , визнано ОСОБА_2 наймачем спірної квартири за договором найму житлового приміщення після смерті попереднього наймача ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
У обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема зазначає, що спірна квартира була віднесена розпорядженням Оболонської РДА в м. Києві до числа службового житла, і це розпорядження є чинним і не оскаржувалося, тому ордер, на підставі якого ОСОБА_1 та члени його сім'ї були вселені у вказану квартиру, виданий з дотриманням вимог закону і будь-яких підстав для визнання його недійсним і визнання ОСОБА_2 наймачем службової квартири відсутні. Крім того, на його думку, позивачка жодним чином не реалізувала своє право на вселення у цю квартиру законним шляхом, не здійснювала жодних передбачених законом дій щодо надання їй житла, і нею не надано належних доказів того, що органами місцевого самоврядування їй було відмовлено в укладенні договору найму цієї квартири, при цьому відповідно до ст. 99 ЖК УРСР, піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання, через що, на його думку, вважає висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позову необґрунтованим, а рішення суду в частині задоволення позовних вимог таким, що підлягає скасуванню.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка була вселена до спірної квартири за згодою її наймача - ОСОБА_6 , тривалий час проживала у ній разом з дітьми, має значний триваючий зв'язок з цим помешканням, діти позивачки ніколи не мали іншого місця проживання і при видачі органами державної влади ордеру на спірну квартиру ОСОБА_1 було здійснено невиправдане втручання у приватну сферу позивачки та її дітей, крім того акт від 16 липня 2017 року, на підставі якого працівники ЖЕД-510 дійшли висновку про вільність квартири для подальшого оформлення прав на неї іншими особами, ґрунтується лише за одним фактом відсутності зареєстрованих у ній осіб, також суд виходив з того, що органами державної влади не було належним чином перевірено обставин проживання позивачки у цій квартирі, відтак, на час видачі оскаржуваного ордеру, вказана квартира не була вільною, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачами було порушено порядок видачі оскаржуваного ордеру на квартиру і він підлягає визнанню недійсним, а оскільки наймач квартири - вітчим позивачки ОСОБА_6 помер, позивачка була членом його сім'ї, адже постійно проживала з ним та вела спільне господарство, бажає бути наймачем квартири за раніше укладеним договором найму жилого приміщення, інші повнолітні члени сім'ї наймача, які б проживали на спірній житловій площі, відсутні, а також враховуючи той факт, що відповідачі не визнають права позивачки на це житлове приміщення, у зв'язку з чим вона позбавлена можливості у позасудовому порядку врегулювати дане питання, суд з метою відновлення права позивача вважає за можливе визнати її наймачем за договором найму житлового приміщення після смерті попереднього наймача ОСОБА_6 .
Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2002 року ОСОБА_6 отримав ордер на право проживання у квартирі АДРЕСА_1 . На час отримання ордеру ОСОБА_6 . перебував у зареєстрованому шлюбі з матір'ю позивачки - ОСОБА_7 , про що свідчить свідоцтво про одруження від 02 серпня 2000 року. Тобто, позивачка ОСОБА_2 є падчеркою ОСОБА_6 .
З матеріалів справи вбачається, що ні позивачка, ні її діти не мали зареєстрованого місця проживання на час розгляду справи. До 13 січня 2015 року ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та знята з реєстраційного обліку у зв'язку з вибуттям до адреси: АДРЕСА_3 .
Звернувшись з даним позовом до суду, позивачка стверджувала, що починаючи з квітня 2006 року вона та її малолітній син ОСОБА_8 , а з червня 2011 року і дочка ОСОБА_9 , спільно з вітчимом та матір'ю (до її смерті) проживали однією сім'єю у зазначеній квартирі.
На підтвердження доводів про спільне проживання позивачки та її покійного вітчима та ведення спільного господарства позивачкою надано квитанції про оплату комунальних послуг, в яких платниками є ОСОБА_6 і ОСОБА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи, 06 липня 2017 року комісією у складі працівників ЖЕД-510 складено акт обстеження квартири АДРЕСА_1 , в якому зазначено, що на момент обстеження квартира була вільною, в квартирі ніхто не зареєстрований (т. 1, а.с. 115).
На підставі акту № 150 від 18 вересня 2017 року, підписаного між Оболонською РДА в м. Києві та Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу КМР (КМДА), вказану квартиру передано Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу КМР (КМДА).
Розпорядженням Оболонської РДА в м. Києві № 669 від 14 листопада 2017 року квартиру АДРЕСА_1 включено до числа службових жилих приміщень ГУ НП у м. Києві.
На підставі акту № 168 від 25 жовтня 2017 року, підписаного між Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу КМР (КМДА) та ГУ НП у м. Києві, квартиру передано ГУ НП у м. Києві.
18 січня 2018 року Шевченківською РДА в м. Києві на ім'я ОСОБА_1 та членів його сім'ї: дружини ОСОБА_3 , дочки ОСОБА_4 , дочки ОСОБА_5 видано ордер на жиле приміщення № НОМЕР_1 на право зайняття службового жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Отже, в осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Відповідно до частини першої статті 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Згідно з частиною першою статті 119 ЖК УРСР перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зазначених положень закону належним чином не врахував, не взяв до уваги, що спірне житло перебуває у власності територіальної громади м. Києва, оскільки ще 18 вересня 2017 року на підставі акту № 150, підписаного між Оболонською РДА в м. Києві та Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу КМР (КМДА), вказану квартиру було передано Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу КМР (КМДА) і 25 жовтня 2017 року, на підставі акту № 168, підписаного між Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу КМР (КМДА) та ГУ НП у м. Києві, цю спірну квартиру передано ГУ НП у м. Києві, а 14 листопада 2017 року розпорядженням Оболонської РДА в м. Києві № 669 її було включено до числа службових жилих приміщень ГУ НП у м. Києві і 18 січня 2018 року Шевченківською РДА в м. Києві було видано ордер на жиле приміщення № НОМЕР_1 на право зайняття службового жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 та членів його сім'ї: дружини ОСОБА_3 , дочки ОСОБА_4 , дочки ОСОБА_5 , які не оспорені і є чинними. За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення вимог щодо скасування ордеру на службове жиле приміщення і визнання ОСОБА_2 наймачем цього житлового приміщення. При цьому, колегія суддів вважає необхідним відповідно до ст. 12 ЦПК України роз'яснити позивачу її право на оспорення в передбаченому законом порядку вищезазначених дій та рішень відповідача.
Вказане також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові № 61-5967св19 від 12 червня 2019 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, у порушення зазначених вище положень закону фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, суд повною мірою не встановив, не врахував, що це житло на даний час має статус службового житла та розподілене відповідачу ОСОБА_1 , через що колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню через неповне з'ясування фактичних обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1152 грн. 60 коп. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: