14 листопада 2019 року м. Київ
справа № 753/9228/17
провадження № 22-ц/824/8878/19
Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Іванової І.В.
суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
при секретарі - Ярмак О.В.
сторони :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року у складі судді Вовка Є.І, повний текст складений 20.03.2019 року,
встановив:
У травні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визначити порядок користування житловими кімнатами в квартирі АДРЕСА_1 у відповідності з наступним порядком користування: виділити у відокремлене користування позивачу житлову кімнату №4 площею 17,0 кв. м, а відповідачу - окрему житлову кімнату № 8 площею 14,6 кв. м, а також лоджію № 9 площею 3,8 кв. м, залишивши у спільному користуванні кімнату № 5 площею 9,8 кв. м з балконом та підсобні приміщення № 3 (кухню) площею 7,4 кв. м, № 1 (коридор) площею 11,9 кв. м, № 2 (вбудовану шафу) площею 1,0 кв. м, № 6 (ванну кімнату) площею 2,6 кв. м, № 7 (вбиральню) площею 1,0 кв. м.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що йому та відповідачу ОСОБА_2 належить на праві спільної власності в рівних частках трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 . Хоча спірна квартира належить сторонам у справі в рівних частках, між ними постійно виникають сварки з приводу користування квартирою, відповідач вселяє до неї без згоди позивача квартирантів, чинить йому перешкоди в користуванні квартирою, посилаючись на те, що особовий рахунок відкритий на неї. Позивач неодноразово просив ОСОБА_2 визначити між ними порядок користування житловими кімнатами в квартирі, однак відповідач не бажає вирішувати дане питання без звернення до суду.
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що з метою уникнення конфліктів з відповідачем відносно спільної квартири, він просив визначити порядок користування ізольованими кімнатами в квартирі, а не виділити належну йому частку в праві власності. ОСОБА_1 вважає, що суд неправильно витлумачив положення ст. 358 ЦК України, яка підлягає застосуванню до даних правовідносин та не врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.
Позивач та його представник належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується розпискою про належне повідомлення представника позивача ОСОБА_3 ., до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Відповідачка ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлена про день та час розгляду апеляційної скарги, призначеної на 4 липня 2019 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та в наступні судові засідання 05.09.2019 року, 10.10.2019 року та 14.11.2019 року до суду апеляційної інстанції не з'явилась, причини неявки не повідомила, клопотання про відкладення судового розгляду не подавала, до поштового відділення для отримання направленої їй кореспонденції в подальшому не з'являлась, була також повідомлена про судові засідання через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, тому з урахуванням відсутності заяви про зміну місця проживання та відповідно до положень ст.131 ЦПК України, колегія суддів вирішила за можливе провести судове засідання у її відсутність, згідно ст. 372 ЦПК України, зважаючи на вказівки, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України», щодо дотримання розумного строку для судового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали цивільної справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 , приватизована сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частинах на підставі розпорядження від 29.11.2004 року, при цьому, житлова площа вказаної квартири, складається з площі трьох житлових кімнат площею 17,0 кв.м, 14,8 кв.м, та 9,8 кв.м (а.с.9-18).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог.
Судова колегія з такими висновками суду не погоджується з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).
За правилами частин першої - другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до частин першої - третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Пленум Верховного Суду України в п. 14 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності" роз'яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Таким чином, порядок користування житловими приміщеннями у будинку, який належить на праві власності кільком особам, може бути встановлений у випадку, коли такі приміщення відповідають за розміром часткам цих осіб у будинку.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна в натурі для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд може виділити в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15.
Суд першої інстанції не врахував зазначені норми закону, і відмовивши у задоволенні позову фактично не вирішив спір який виник між сторонами.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що спірна квартира є трьохкімнатною, житловою площею 41,6 кв. м, жилі кімнати є ізольованими, у т.ч перша житлова кімната має площу 17 кв. м., друга житлова кімната має площу 9,8 кв., третя кімната має площу 14,8 кв.м. та прилеглу до неї лоджію площею 3,8 кв. м. та інші приміщення (кухня, ванна кімната, вбиральня, коридор та вбудована шафа) є у квартирі по одній одиниці, тому колегія суддів дійшла висновку про можливість встановлення між сторонами у справі порядку користування квартирою шляхом надання у користування кожному із співвласників по одній ізольованій житловій кімнаті, а решту приміщень у квартирі залишити у спільному користуванні сторін, так як виділення їх комусь із співвласників зробить неможливим користування цим житлом, а отже, є неможливим.
При цьому поділ майна для припинення права спільної часткової власності не здійснюється і такий правовий режим майна зберігається.
Оскільки виділення у відособлене користування кожному із співвласників частини квартири, яка б відповідала їх ідеальним часткам є неможливим, проте за запропонованим позивачем варіантом відхилення не є значним тому, враховуючи інтереси кожної із сторін, суд визнав, що запропонований порядок користування спірною квартирою, відповідає інтересам сторін, оскільки кожен із співвласників отримує в особисте користування окрему житлову кімнату та не позбавляється користування необхідними в такому випадку іншими приміщеннями квартири.
Проте, судова колегія вважає необхідним виділити відповідачу в особисте користування житлову кімнату площею 17,0 кв. м., а позивачу виділити в користування житлову кімнату площею 14,6 кв. м. та лоджію площею 3,8 кв. м, що прилягає до неї, що буде адекватним розміру часток у праві власності на спільне майно.
На думку колегії суддів, таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як співвласників.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, відповідно до вимог ст.376 ЦПК України.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює або ухвалює нове рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат, тому слід стягнути з відповідача на користь на користь позивача судовий збір у розмірі 1600 грн. за подачу позовної заяви і апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Встановити наступний порядок користування приміщеннями квартири АДРЕСА_2 :
-виділити ОСОБА_2 в користування житлову кімнату площею 17,0 кв. м.;
-виділити ОСОБА_1 в користування житлову кімнату площею 14,6 кв. м. та лоджію площею 3,8 кв. м, що прилягає до неї;
-житлову кімнату площею 9,8 кв.м. з балконом, кухню, коридор, вбудовану шафу, ванну кімнату та вбиральню залишити в спільному користуванні сторін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1600 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий :
Судді :