Головуючий у І інстанції Остапчук Т.В.
Провадження №22-ц/824/14234/2019 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
14 листопада 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Ярмак О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів за депозитним вкладом,
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, зменшивши позовні вимоги, просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь суму вкладу за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070030930900 від 09.12.2013 року у розмірі 620 000,00 грн., 235 073,43 грн. ненарахованих відсотків за період з 26.01.2016 року по 14.11.2017 року (620 000,00 грн. х 21%/365 х 659 (дні прострочення) = 235 073,43 грн.); 50,28 грн. ненарахованих відсотків за період з 15.11.2017 року по 06.09.2018 року; 15 083,84 грн. - 3% річних за період з 15.11.2017 року по 06.09.2018 року та 34 596,00 грн. інфляційних втрат за період з 15.11.2017 року по 06.09.2018 року, всього на суму 904 803,55 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 09.12.2013 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» у м. Ялта, АР Крим, було укладено Договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070030930900 із щомісячною виплатою, на виконання умов якого ним було внесено 620 000 грн. на депозитний рахунок № НОМЕР_1 , шляхом перерахування з рахунку позивача № НОМЕР_2 .
Згідно умов договору депозитного вкладу процентна ставка нарахування коштів на депозитний вклад складає 19% річних, однак відповідно до угоди від 09.12.2013 року процентна ставка була збільшена на 2%.
Позивач в позові посилався на те, що відповідач, починаючи з березня 2014 року неправомірно зупинив нарахування відсотків на депозитний вклад, в зв'язку із чим 22.08.2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перевести відсотки за користування його депозитним вкладом на рахунок в ПАТ «КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_3 , відкритий ним 13.08.2014 року в м. Херсоні. Дана заява була отримана відповідачем, однак задоволена не була.
15.12.2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив відновити нарахування відсотків за договором банківського вкладу. Дана заява також була отримана відповідачем, однак, як і попередня, задоволена не була.
10.11.2017 року у Головному офісі ПАТ КБ «ПриватБанк» отримано заяву ОСОБА_1 від 09.11.2017 року про розірвання договору банківського вкладу від 09.12.2013 року та повернення належних йому коштів (депозитний вклад) та нарахованих відсотків. Станом на 19.04.2018 року вищевказана заява ОСОБА_1 банком не задоволена.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що відповідачем порушено умови договору банківського вкладу та вимоги чинного законодавства, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми депозитного вкладу, нарахованих згідно умов договору відсотків, а також 3% річних та інфляційних втрат на підставі вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDNWFD0070030930900 від 09.12.2013 року вклад 620 000 грн., 235 600,08 грн. - відсотки за період з 26.01.2016 року по 14.11.2017 року, 25,85 грн. відсотки за період з 15.11.2017 року по 18.04.2018 року; відповідно до ст. 625 ЦК України 7 898,63 грн. - 3 % річних за період з 15.11.2017 року по 18.04.2018 року; 33 976 грн. - інфляційні втрати за період з 15.11.2017 року по 18.04.2018 року, пеня 0,78 грн. (суми без відрахувань).
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в розмірі 8 810,00 грн.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач АТ КБ «ПриватБанк» подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про захист прав споживачів, стягнення сум вкладів, процентів та штрафних санкцій скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилався на те, що позивачем суду не надано належних та допустимих доказів укладення між ними договору банківського вкладу та внесення ОСОБА_1 грошових коштів на депозитний рахунок. Крім того, зазначив, що зобов'язання за договорами, укладеними між ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Кримської філії та кримськими клієнтами виконує АНО «Фонд захисту вкладників» за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АР Крим та м. Севастополя, та яке було конфісковано та націоналізовано окупаційною владою. Також апелянт посилався на неправильне обчислення судом розміру відсотків, який згідно розрахунку: 620 000 грн. х 21% х 658 днів : 365 днів, становить 235 073,43 грн., а не 235 600,08 грн., стягнутих судом.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника позивача Дугінова Д.А., останній просив апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Представник відповідача в апеляційному суді подану апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про її часткове задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 09.12.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070030930900, вклад «Депозит плюс» на 12 місяців, у відділенні ПАТ КБ «Приват Банк», яке знаходилося у м. Ялта, АР Крим (а.с.8-9).
Згідно умов договору депозитного вкладу процентна ставка нарахування коштів на депозитний рахунок складає 19 % річних.
Випискою по картковому рахунку № НОМЕР_2 від 25.11.2015 року № 1511 SSV0E11C27AAA20 підтверджується факт відкриття позивачу депозитного рахунку № НОМЕР_1 та внесення на нього коштів у розмірі 620 000,00 грн. (а.с.14-17).
Внесення грошових коштів на передбачений договором відповідний рахунок підтверджується також квитанціями, оригінали яких були надані суду першої інстанції для огляду.
Також встановлено, що ОСОБА_1 подав до ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву від 09.11.2017 року про розірвання договору банківського вкладу від 09.12.2013 року та повернення належних йому коштів (депозитний вклад) та нарахованих відсотків, на яку відповіді позивач не отримав (а.с.18-20).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
За змістом ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори. Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.
Частиною 2 ст.1060 ЦК України встановлено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт укладення між сторонами договору банківського вкладу та факт внесення позивачем грошових коштів на депозитний рахунок у ПАТ КБ «ПриватБанк», вимога позивача про повернення належних йому грошових коштів разом з процентами є ефективним способом захисту його прав, відповідає умовам договору та вищенаведеним правовим нормам, і висновок суду про її задоволення є законним та обґрунтованим.
Правильним є і рішення суду в частині застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки між сторонами існує грошове зобов'язання, виконання за яким прострочено відповідачем, що є підставою для стягнення з нього суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем суду на підтвердження його вимог надано неналежні докази, колегією суддів відхиляються, оскільки зі змісту рішення вбачається, що суду першої інстанції було надано для огляду оригінали договору банківського вкладу, оригінали квитанції та виписки по рахунку про внесення грошових коштів, які є належними, допустимими та достовірними доказами, що підтверджують обставини, на які посилався ОСОБА_1 , як на підставу своїх вимог.
Необгрунтованими є і доводи скарги про те, що договір банківського вкладу був укладений між ОСОБА_1 та Кримською філією ПАТ КБ «ПриватБанк», яка самостійно вела облік здійснюваних банківських та інших операцій, самостійно складала та подавала звітність, передбачену чинним законодавством, відповідним державним органам, забезпечувала збереження документів.
Відповідно до п.2.1. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України № 516 від 03 грудня 2003 року (далі - Положення № 516), грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.
Пунктом 2.9 Положення № 516 передбачено, що укладення договору банківського рахунку та договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів.
Відповідно до п.2.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Національного Банку України №566 від 30 грудня 1998 року, будь-яка система обліку повинна забезпечити хронологічне та систематичне відображення всіх операцій банку в регістрах бухгалтерського обліку на підставі первинних документів.
Таким чином, відкриття банківських рахунків та обліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку.
При цьому, договір банківського вкладу про розміщення грошових коштів на депозитному рахунку за програмою «Депозит VIP» був укладений з ПАТ КБ «ПриватБанк», як юридичною особою, яка знаходиться у м. Дніпропетровськ.
Тобто, надання послуг з розміщення вкладу (депозиту) здійснює саме банк, як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю), то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця.
Таким чином, оскільки стороною укладеного з позивачем договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», то згідно чинного законодавства, яке регулює цей вид правовідносин, зобов'язання за договорам має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк», як юридична особа, а не його Кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків по укладених і дійсних договорах.
Відповідно до ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила і діють на підставі затвердженого нею положення.
Згідно ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном.
Кримське відділення лише прийняло грошові кошти, проте діяло не у власних інтересах, а в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк», яке і має нести відповідальність за своєчасне виконання зобов'язань перед позивачкою.
Пунктом 3.3 Глави 3 Положення №516 передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги фізичної особи про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ/заява про повернення коштів тощо) банк зобов'язаний: прийняти вимогу шляхом проставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі фізичній особі письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім'я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком.
Банк зобов'язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту). Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, саме відповідач повинен довести у суді відсутність своєї вини у невиконанні зобов'язань за договором банківського вкладу, укладеним між сторонами 09.12.2013 року, або ж довести факт виконання ним даного зобов'язання шляхом повернення вкладнику грошових коштів.
Натомість жодних доказів на підтвердження вищенаведених обставин відповідачем суду надано не було, в зв'язку із чим обґрунтованим є висновок суду про наявність у справі підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу разом з нарахованими згідно умов договору відсотками, а також 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
При цьому доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині неправильного нарахування відсотків є обгрунтованими, оскільки судом першої інстанції, дійсно, допущено помилку та стягнуто відсотки в розмірі 235 600,08 грн., тоді як до стягнення підлягають 235 073,42 грн. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру відсотків із зазначенням правильної суми.
Інші доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ» (No 2) Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.
Таким чином, відмовою повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, Банк порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до статті 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції. У статті 1 Протоколу № 1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення допущено помилку в частині визначення розміру відсотків, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення в цій частині із зазначенням у ньому правильного розміру відсотків. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 рокузмінити в частині розміру відсотків за період з 26 січня 2016 року по 14 листопада 2017 року, визначивши до стягнення їх розмір у сумі 235 073 грн. 43 коп.
В іншій частині рішенняПечерського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: