№ справи: 753/22661/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/13925/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Даниленко В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
14 листопада 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.
при секретарі - Шепель К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості
та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позички недійсним,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 жовтня 2018 року,
встановив:
у грудні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за договором позички від 18 березня 2012 року, яка складається з заборгованості по відсоткам в розмірі 320 040 грн., штрафу в розмірі 10 800 грн., пені 2 196 000 грн. та 56 749 грн. 30 коп. інфляційних втрат.
У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив суд визнати недійсним договір позички, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 18 березня 2012 року.
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 05 жовтня 2018 року позов було задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 2 106 735 грн. 61 коп. У задоволенні зустрічного позову - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, у якій просив рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилався на те, що 18 березня 2012 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позички, відповідно до умов якого позичальник отримав грошові кошти в розмірі 360 000 грн. зі сплатою 24% річних. В забезпечення виконання зобов'язань за договором 17 жовтня 2014 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Зазначав, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року з ОСОБА_3 було стягнуто заборгованість за договором в розмірі 360 000 грн., однак рішення суду боржником не виконано, у зв'язку з чим позивач просить стягнути відсотки за користування коштами, пеню, інфляційні втрати та штраф.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір позички, укладений між ним та ОСОБА_1 18 березня 2012 року, посилаючись на те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а також вказував на те, що розписка, видана на підтвердження отримання коштів за договором датована 18 лютого 2012 року, тоді як сам договір укладено 198 березня 2012 року.
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 05 жовтня 2018 року позов було задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 2 106 735 грн. 61 коп. У задоволенні зустрічного позову - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, у якій просив рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу було задоволено частково, а рішення Дарницького районного суду м.Києва від 05 жовтня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 123 790 грн. 68 коп. В іншій частині залишено рішення без змін.
Постановою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року постанову Київського апеляційного суду в частині вирішення вимог первісного позову було скасовано та направлено в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду в частині вирішення позовних вимог зустрічного позову сторонами не оскаржувалось, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Положеннями ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_3 ним не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що 18.03.20112 між ним та ОСОБА_3 було укладено Договір позички, відповідно до умов якого він передав в позику відповідачу 360 000 грн., що за середньозваженим курсом продажу 10 найбільш впливових комерційних банків України на день укладення цього договору складає еквівалент 45 000 дол. США. За умовами вказаного Договору позичальник взяв на себе зобов'язання повернути готівкою вказану суму до 18 березня 2013, за користування коштами сплатити проценти в сумі 24% річних та було погоджено порядок сплати процентів щомісячними платежами. За порушення сплати процентів позичальник зобов'язувався сплатити штраф у розмірі 3% від суми позики, а в разі подальшого порушення строку сплати процентів, сторони домовилися, що процентна ставка буде збільшена на 10% від вказаного розміру. Також у разі прострочення передбаченого договором строку повернення позики позичальник повинен сплатити пеню в розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення. Факт передачі позикодавцем і одночасного отримання позичальником вказаної суми грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики. Підтвердженням повернення позики мало бути передання позичальнику оригіналу розписки. Однак відповідач жодного платежу на погашення позики не сплатив і та не виконує рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року. Тому позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який є поручителем, заборгованість по процентам, штрафу, пені, інфляційним втратам в загальній сумі 2 583 589 грн. 30 коп. В ході розгляду справи представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість в загальній сумі 8 330 287 грн. 60 коп., яка складається з: заборгованості по процентам - 6 201 773 грн. 92 коп., пені за процентами - 177 195 грн. 83 коп., інфляційних втрат за несплату процентів - 599 236 грн. 97 коп., інфляційних втрат за неповернення позики - 500 687 грн. 78 коп., 3% річних за несплату процентів - 63 210 грн. 45 коп., 3% річних за неповернення позики - 51 898 грн. 02 коп.
До позовної заяви позивачем було додано копію Договору позички від 18 березня 2012 року, копію Розписки від імені ОСОБА_3 , копію Договору поруки від 17 жовтня 2014 року, копію рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року, розрахунок заборгованості.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті порушення ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань, передбачених Договором позички, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили, стягнуто з нього на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 360 000 грн., що є сумою основного боргу. Таким чином факт порушення ОСОБА_3 умов Договору позички від 18.03.2012 року не підлягає доказуванню.
Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції неможливо, оскільки він не відповідає встановленим по справі обставинам і суд визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не є доведеними.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підтвердження факту передачі коштів ОСОБА_3 надав копію Розписки про отримання коштів, виконану від руки ОСОБА_3 та яка датована 18 лютого 2012 року (а/с 7 т. 1). У вказаній розписці ОСОБА_3 підтверджує, що він отримав 45 000 дол. США від ОСОБА_1 згідно договору від 18 лютого 2012 року, що посвідчує особисто.
Допитаний в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 стверджував, що Договір позики був укладений 18 березня 2012 року і того ж дня були передані кошти. Пояснити чому в назві Договору зазначено слово «позичка» та розбіжність в даті укладення Договору позички та в Розписці про отримання коштів він не зміг.
Представник ОСОБА_3 в судовому засіданні стверджував, що Договір позики було укладено 18 лютого 2012 року, на підтвердження чого позичальником було написано розписку. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_3 не оскаржував в апеляційному порядку та виконує. При підписанні Договору позички 18 березня 2012 року кошти позичальнику не передавались.
Відповідно до положень ст. 638 та 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому такої форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалась. Якщо сторони домовились про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Положення щодо договору позички регулюються в Главі 60 Розділу ІІ Книги П'ятої ЦК України. Так, в ч. 1 ст. 827 ЦК України закріплено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родових ознаками.
В ст. 1047 ЦК України закріплено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За положеннями стст. 509 та 510 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
В даному випадку, в п. 1 Договору позички від 18 березня 2012 року вказується, що позикодавець зобов'язується передати, а позичальник зобов'язується прийняти у власність грошові кошти (надалі іменується «позика») в сумі 360 000 грн., що з середньозваженим курсом продажу 10 найбільш впливових комерційних банків України на день укладення цього договору складає еквівалент 45 000 дол. США. Факт передачі позикодавцем і одночасно отримання позичальником вказаної суми грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики. Відповідно до п. 2 Договору зазначену вище суму позичальник зобов'язався повернути позикодавцю в повному обсязі в строк до 18 березня 2013 року. В п. 14 Договору зазначено, що сторони також домовилися посвідчити в майбутньому цей договір нотаріально і підписати договір іпотеки під цю позику.
В ч. 1 ст. 81 ЦПК України закріплено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, позивачем ОСОБА_1 не доведено, що між ним та ОСОБА_3 18 березня 2012 року було укладено договір позики, оскільки факт передачі коштів позичальнику в цей день не підтверджується відповідною розпискою. Надана позивачем розписка від імені ОСОБА_3 про передачу коштів в сумі 45 000 дол. США 18 лютого 2012 року свідчить про виникнення між ними грошового зобов'язання саме 18 лютого 2012 року. Також сторони не посвідчили цей договір нотаріально, хоча така умова містилась в п. 14 Договору.
Висновок суду першої інстанції про те, що факт порушення ОСОБА_3 Договору позики від 18 березня 2012 року вже встановлений рішенням Дарницького районного суду м. Києві від 13 жовтня 2013 року, є помилковим, оскільки правовідносини, що випливають з Договору позики між сторонами виникли 18 лютого 2012 року. При зверненні до суду з вказаним позовом в серпні 2013 року ОСОБА_1 не заявляв вимог щодо стягнення на його користь процентів за користування позикою та штрафних санкцій за прострочення сплати позики та процентів, обмежившись лише вимогою про стягнення 45 000 дол. США, що становило в перерахунку на національну валюту за курсом НБ України 360 000 грн.
Посилання представників позивача ОСОБА_1 . на те, що в позовній заяві ОСОБА_4 , яка є дружиною ОСОБА_3 , вона визнавала факт укладення між сторонами Договору позички 18 березня 2012 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки в цій заяві вона також просила визнати недійсним вказаний договір, ця заява не може розглядатись як заява про визнання певної обставини. В зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 також просив визнати недійсним вказаний договір, посилаючись, зокрема, на те, що кошти за ним йому не передавались.
Згідно з ч. 1 та 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, зазначивши в мотивувальній частині рішення про укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Договору поруки, за умовами якого поручитель поручився відповідати перед ОСОБА_1 у розмірі 500 грн. за своєчасне та повне виконання зобов'язання ОСОБА_3 за Договором позички, суд першої інстанції стягнув солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розмір заборгованості без врахування розміру відповідальності, який був визначений в п. 3 Договору поруки.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції було зроблено помилковий висновок про наявність підстав для задоволення первісних позовних вимог, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям у справі нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 жовтня 2018 року задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 жовтня 2018 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 5 481 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 19 листопада 2019 року.
Головуючий
Судді