18 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9809/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Судової-Хомюк Н.М.,
Ільчишин Н.В.,
секретаря судового засідання Цар М.М.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя - Кафарський В.В.), ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м.Івано-Франківську 16 серпня 2019 року у справі №300/1497/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення,
12.07.2019 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - Управління), просила визнати протиправними дії щодо відмови у зарахуванні до загального стажу періоду роботи з 10.11.1988 по 04.12.1989 в колгоспі «Ленінським шляхом» та стаж роботи з 04.12.1989 по 01.04.1992 та з 15.04.1995 по 31.12.2002 в колгоспі «ім.Данила Галицького» та не у призначенні пенсії за віком; зобов'язати відповідача зарахувати до загального стажу періоду роботи з 10.11.1988 по 04.12.1989 в колгоспі «Ленінським шляхом» та стаж роботи з 04.12.1989 по 01.04.1992 та з 15.04.1995 по 31.12.2002 в колгоспі «ім.Данила Галицького» та призначити пенсію за віком з 19.05.2019.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови в зарахування ОСОБА_1 до загального стажу періоду роботи з 10.11.1988 по 04.12.1989 в колгоспі «Ленінським шляхом», з 04.12.1989 по 01.04.1992 та з 15.04.1995 по 31.12.2002 в колгоспі «імені Данила Галицького»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до загального стажу період роботи ОСОБА_1 з 10.11.1988 по 04.12.1989 в колгоспі «Ленінським шляхом», з 04.12.1989 по 01.04.1992 та з 15.04.1995 по 31.12.2002 в колгоспі «імені Данила Галицького». В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний стаж роботи підтверджено записами трудової книжки ОСОБА_1 , які скріплені підписом вповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою із зазначенням відповідного наказу, на основі якого здійснені записи, доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком. Суд першої інстанції зазначив, що зобов'язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії, тому відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з врахуванням висновків суду про необхідність зарахування спірного періоду роботи до спеціального стажу.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачем окрім трудової книжки подано довідку Архівного відділу Галицької РДА №С-426/04-01 від 10.05.2019 відповідно до якої підтвердити стаж роботи ОСОБА_1 в колгоспі «Ленінським шляхом» за 10.11.1988-04.12.1989 немає можливості, оскільки в книгах розрахунків з членами колгоспу не числиться. Скаржник вказує, що згідно з довідкою Архівного відділу Галицької РДА №С-427/04-01 від 10.05.2019 підтвердити стаж роботи ОСОБА_1 в колгоспі «ім. Д.Галицького» за 04.12.1989-01.04.1992, за 15.04.1995-31.12.2002 немає можливості, оскільки книги розрахунків з членами колгоспу здані не в повному обсязі. Вважає, що за таких обставин рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу є правомірним.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 230 КАС України секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 20.06.2019 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась у Галицький відділ обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком, додавши до заяви: трудову книжку, архівні довідки архівного відділу Галицької районної державної адміністрації від 10.05.2019 №С-426/04-01 та №С-427/04-01.
Листом від 27.06.2019 №17 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило про те, що 27.06.2019 рішенням №8 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки страховий стаж становить 19 років 3 місяці 14 днів. Зазначено, що за даними довідок Архівного відділу Галицької районної державної адміністрації від 10.05.2019 за №С-426/04-01 та №С-427/04-01, стаж роботи ОСОБА_1 в колгоспі «Ленінським шляхом» (с.Тустань) за період з 10.11.1988 по 04.12.1989 не враховано до загального стажу, оскільки в книгах розрахунків з членами колгоспу ОСОБА_1 не числиться, а стаж роботи ОСОБА_1 в колгоспі імені Д. Галицького (с.Дубівці) за період з 04.12.1989 по 01.04.1992 та за період з 15.04.1995 по 31.12.2002 не враховано до загального стажу, оскільки книги розрахунків з членами колгоспу здані не в повному обсязі (а.с.13).
Вважаючи таку відмову незаконною та необґрунтованою, ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що стаж безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування лиш починаючи з 1 січня 2004 року, до 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
В спірні періоди роботи позивача діяли норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) відповідно до частини 1 статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно з статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна норма закріплена частиною 1 статті 48 КЗпП України.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Крім того, Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 затверджено Основні положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників згідно з пунктом 1 яких трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.
Відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Отже, основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, в яку, зокрема, вносились відомості про трудову участь колгоспника в громадському господарстві: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання. Якщо колгоспник не виробив обов'язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.
Згідно з пунктом 13 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У пункті 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
До матеріалів справи долучено копію трудової книжки згідно з записами якої ОСОБА_1 10.11.1988 прийнята в колгосп «Ленінським шляхом» в швейний цех на посаду швеї (запис №7), 04.12.1989 звільнена в зв'язку з розподілом колгоспу в порядку переводу (запис №8), 04.12.1989 прийнята в колгосп ім. Д. Галицького переводом у швейний цех (запис №9), 01.04.1992 звільнена з роботи за згодою сторін (запис №10), 15.04.1995 прийнята в спілку селян Д. Галицького в члени ланки (запис №13), 31.12.2002 звільнена з роботи за згодою двох сторін (запис №14) (а.с.14 - а.с.15).
Трудова книжка позивача оформлена належним чином, записи у ній мають усі необхідні реквізити, що відповідачем не заперечується.
Щодо покликань скаржника на архівні довідки Архівного відділу Галицької районної державної адміністрації від 10.05.2019 за №С-426/04-01 та №С-427/04-01 як на підставу правомірності відмови у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу, то суд апеляційної інстанції зауважує, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись, тому на цю особу не може покладатись відповідальність за їх збереження.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства чи колгоспу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17).
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не врахував до загального стажу роботи позивача період роботи з 10.11.1988 по 04.12.1989 в колгоспі «Ленінським шляхом» та з 04.12.1989 по 01.04.1992 і з 15.04.1995 по 31.12.2002 в колгоспі «імені Данила Галицького».
Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, в силу приписів статті 308 КАС України рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви обґрунтованості вимог позовної заяви, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року у справі №300/1497/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Н. М. Судова-Хомюк
Н. В. Ільчишин
Повне судове рішення складено 20.11.2019