19 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9521/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.
при секретарі судового засідання: Юник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.06.2019 року (рішення ухвалене о 11:44 хв. у м. Івано-Франківську судом у складі головуючого судді Главача І.А., повний текст судового рішення складено 07.06.2019р.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,-
У березні 2019 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ІФ2258/343/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 20.12.2018.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що відповідачем проведено позапланову перевірку позивача з питань дотримання законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування, за результатами якої складено акт №ІФ2258/343/АВ від 29.11.2018 та винесено постанову про накладення штрафу за №ІФ2258/343/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 20.12.2018, якою на позивача накладено штраф за порушення вимог частини 3 статті 25 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України №413 Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу. Зазначив, що інспектор праці помилково дійшов висновку, що особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 перебували у трудових відносинах з позивачем, оскільки останні лише проходили стажування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , після якого частина з вище перелічених осіб були оформлені на роботу. Щодо ОСОБА_7 , позивач зазначив, що ОСОБА_8 прийшов в його офіс самостійно, без попередньої домовленості та очікував на його дзвінок. Інші особи ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) перебували в офісі з його відома, однак трудових обов'язків не виконували. Твердження відповідача про те, що названі особи працювали у нього вважає хибними, а постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ІФ2258/343/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 20.12.2018 такою, що винесена безпідставно, а отже підлягає скасуванню. Просив позов задоволити.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.06.2019 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив фізична особа-підприємець ОСОБА_1 . Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначив що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що 12.12.2018 року відповідачем було спрямовано на розгляд до Івано-Франківського міського суду матеріали справи про адміністративне правопорушення за ч. 3ст. 41 КУпАП відносно ФОП ОСОБА_1 , які є абсолютно ідентичними з матеріалами, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення. За результатами розгляду адміністративної справи Івано-Франківським міським судом 20.03.2019 року прийнято рішення щодо її закриття у зв'язку із закінченням строків, передбачених ч. 2 ст. 38 КУпАП (справа № 344/20600/18).
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Апеляційним судом встановлено, що 26.11.2018 Управлінням Держпраці видано наказ №1825-Д «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 » та направлення від 26.11.2018 року № 04-13/15-10/8058.
28.11.2018 ФОП ОСОБА_1 надав письмове пояснення у якому зазначив, що станом на 28.11.2018 найману працю не використовує близько року та використовує офісне приміщення за адресою: АДРЕСА_1 для реалізації діяльності як фізична особа-підприємець.
29.11.2019 позивач надав додаткове письмове пояснення, у якому зазначив, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 21.11.2018 в офісному приміщенні ТОВ «Домофон-Сервіс-Івано-Франківськ» за адресою: м. Івано -Франківськ вул. Вовчинецька 26 проходили стажування, після чого були оформлені. Стажувалися дані особи з понеділка по п'ятницю з 09:00 до 18:00 надавали послуги обслуговування мешканців міста. Також вказав, що ОСОБА_7 перебував в офісі з приводу співбесіди для працевлаштування.
За результатами проведення інспекційного відвідування 29.11.2018 представником відповідача складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю за №ІФ2258/343/АВ від 29.11.2018, відповідно до якого виявлені порушення вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України №413 Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу та частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці».
Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області 29.11.2018 видано припис за №ІФ2258/343/АВ/П про усунення виявлених порушень.
10.12.2018 позивач подав до Управління Держпраці в Івано-Франківській області відповідь на припис від 29.11.2018 №ІФ2258/343/АВ/П, в якій зазначив, що уклав трудові договори з особами як зобов'язала його інспектор праці у приписі про усунення виявлених порушень №ІФ2258/343/АВ/П. На підтвердження цього позивачем було долучено копії наказів від 27.11.2018 про прийняття на роботу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , табель обліку використання робочого часу за листопад 2018 року та повідомлення до Бориспільського відділення Броварської ОДПІ про прийняття працівників на роботу.
11.12.2018 відповідач листом №04-13/15-10/8517 направив позивачу повідомлення про виклик на розгляд справи про накладення штрафу.
20.12.2018 за результатами розгляду справи про накладення штрафу Управління Держпраці в Івано-Франківській області прийняло постанову №ІФ2258/343/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, якою застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штраф в розмірі 558450,00 грн. за виявлені під час інспекційного відвідування порушення вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України №413 Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу, відповідальність за які передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України
Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині 2 цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини 3 статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, частиною 2 статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Як стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28 грудня 2014 року.
Даний Закон передбачав введення статтею 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.
Проте, стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв'язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.
Відтак, ключової відмінністю цих двох статей є суб'єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що 12.12.2018 року відповідачем було спрямовано на розгляд до Івано-Франківського міського суду матеріали справи про адміністративне правопорушення за ч. З ст. 41 КУпАП відносно ФОП ОСОБА_1 , які є абсолютно ідентичними з матеріалами, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення. За результатами розгляду адміністративної справи Івано-Франківським міським судом 20.03.2019 року прийнято рішення щодо її закриття у зв'язку із закінченням строків, передбачених ч. 2 ст. 38 КУпАП (справа № 344/20600/18).
Таким чином, на думку апеляційного суду фактично мало місце подвійне притягнення відповідача до юридичної відповідальності за одне й те саме порушення, що суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Аналогічна правова позиція було висловлена Верховним Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, під час розгляду адміністративної справи № 806/2143/18.
Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю) , їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
Згідно частини 4 статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Проте, варто звернути увагу на частину п'яту статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», якою встановлено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (далі - норми, дотримання яких є обов'язковим).
Відповідно до статті 1 Конвенції № 81 Міжнародної організації праці 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі (далі - Конвенція № 81) кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція є чинною, повинен забезпечувати систему інспекції праці на промислових підприємствах.
Згідно статті 4 Конвенції № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві (далі - Конвенція № 129) система інспекції праці в сільському господарстві застосовується до сільськогосподарських підприємств, на яких працюють працівники за наймом або учні, незалежно від виду їхньої винагороди і типу, форми або тривалості їхнього трудового договору.
Згідно статті 1 Конвенції № 129 у цій Конвенції термін «сільськогосподарське підприємство» означає підприємства або частини підприємств, які займаються обробкою землі, тваринництво, включаючи розведення худоби і догляд за нею, лісовим господарством, садівництвом, первісною переробкою продуктів сільського господарства самим землеробом чи будь-якими іншими видами сільськогосподарської діяльності.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КЗпП не визначає особливостей здійснення органами державного нагляду (контролю) заходів державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю.
Більш того, оскаржуваною постановою, якою затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, запроваджено безпідставне наділення повноваженнями на здійснення державного нагляду (контролю) органів, яким законами таких повноважень не надано.
Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачає жодних повноважень виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад на здійснення ними державного нагляду (контролю). Частина четверта статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачає, що виключно законами встановлюються органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю) ; санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа. Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
Частиною 1 статті 259 Кодексу законів про працю передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Відповідно до частини третьої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад, разом з іншими повноваженнями, належать: 1) здійснення на відповідних територіях контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у порядку, встановленому законодавством; 2) накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у порядку, встановленому законодавством.
Аналіз зазначених норм законодавства приводить до висновку, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю уповноважений на здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а виконавчі органи міських рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад - на здійснення контролю за додержанням законодавства про працю. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачає жодних повноважень виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад на здійснення ними державного нагляду (контролю). Проте, пункти 2 та 3 Порядку здійснення державного контролю передбачають повноваження виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.
Згідно ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд першої інстанції за результатами розгляду справи прийняв рішення, врахувавши лише позицію відповідача, без проведення належного глибинного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В матеріалах справи наявні квитанції про сплату позивачем судового збору в розмірі 5584,50 грн. та 1152,60 грн. всього на суму 6737,10 грн.
Враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у сукупності, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 являються підставними і обґрунтованими.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задоволити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.06.2019 року у справі №300/494/19 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити.
Визнати нечинною та скасувати постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 20.12.2019 року № ІФ2258/343/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 558450,00 грн.
Стягнути з Управління Держпраці в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 39784625) за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 6737,10 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді С. М. Кузьмич
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 20.11.2019р.