Справа № 120/1789/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
19 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Охрімчук І.Г. Смілянця Е. С. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,
представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року (повний текст рішення складено 14.08.2019р. у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненархування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2017 року, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2017 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка на фінансовому забезпеченні перебуває у відповідача. З 20.01.2015 року позивач набув статус учасника бойових дій. Проте, протягом 2015-2017 років додаткова відпустка строком 14 календарних днів, як учаснику бойових дій, позивачеві не надавалась, а компенсація за невикористані дні відпустки не була виплачена. Тому він вимушений був звернутись до відповідача з письмовим зверненням щодо необхідності виплати зазначеної компенсації. 18.03.2019 року відповідач відмовив позивачеві у виплаті зазначеної компенсації з мотивів того, що відповідно до п.19 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.17,18 (особливий період, воєнний стан) інших видів відпусток (в тому числі, додаткових відпусток) припиняється. За таких обставин, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, не виплачується. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язанння вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненархування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2017 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2017 року.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В апеляційній скарзі зазначає, що дійсно, п. 12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів. Водночас, положеннями п.19 ст.101 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що надання військовослужбовцям в особливий період та у воєнний стан інших видів відпусток, у тому числі й додаткових, припиняється. Від так, і грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не виплачується.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивача згідно наказу першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України №77 від 28.04.2017 року звільнено у запас, за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 122 від 31.07.2017 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
28.02.2019 року позивач звернувся до відповідача щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки. У своєму зверненні позивач повідомив, що у 2015 році набув статус учасника бойових дій. Зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 був виключений 31.07.2017 року. При цьому, у період 2015-2017 років додаткова відпустка строком 14 календарних днів йому як учасник бойових дій позивач не надавалась. При звільненні з військової служби грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки позивачеві не виплачувалась. У зв'язку з цим, позивач просив виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
За наслідками розгляду вказаного звернення відповідач у відповіді на звернення за вих. №350/119/1/342/пс від 18.03.2019 року повідомив, що відповідно до п.12 ч.1 т.12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів. Однак, відповідно до п.19 ст.101 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди передбачені п.17, 18 (особливий період, воєнний стан), інших видів відпусток (в тому числі, додаткових відпусток) припиняється. Отже, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, не виплачується.
Не погоджуючись із вказаним позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо відмови щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 роки, є незаконними та необґрунтованими.
Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким позов задоволено, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про відпустки" установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Приписами ст.16-2 ЗУ «Про відпустки» визначено, що учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно п.12 ст.12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно ст.10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Відповідно до п.8 ст.10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Нормами п.14 ст.10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У п.17 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно п.18 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
У відповідності з п.19 ст.10-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Особливий період, згідно ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», це - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Зазначений «особливий період» розпочався з 17.03.2014 року, з моменту оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року і триває на даний час.
Системний аналіз наведених норм доводить, що відпустка є своєрідним гарантованим державою соціальним захистом військовослужбовців та членів їх сімей. Так, поряд із щорічними відпустками, військовослужбовці мають права на отримання додаткової. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду».
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки припиняється.
Так, норми ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не здійснив розрахунку щодо нарахування та виплати останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015-2017 роки.
Даний висновок узгоджуються з висновками, зазначеними у рішенні Верховного Суду від 21.08.2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2017 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням зі служби 31.07.2017 року.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Крім того, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 20 листопада 2019 року.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Охрімчук І.Г. Смілянець Е. С.