14 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9452/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Іщук Л.П.
з участю секретаря судового засідання: Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року (ухвалене головуючим-суддею Рейті С.І., час ухвалення судового рішення 16 год 05 хв у м. Ужгороді) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державної казначейської служби України) про визнання протиправним та скасування рішення,
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (далі - РВ ФДМУ, відповідач) №00559 від 19.12.2018 «Про скасування наказів Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області №00479 від 01.11.2018 та №00498 від 15.11.2018».
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано положення Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» №2269-VIII від 18.01.2018 (далі - Закон №2269-VIII), вказавши на обов'язок державного органу приватизації отримати від уповноваженого органу управління державним майном згоду на включення об'єктів до переліку таких, що підлягають приватизації, оскільки цей Закон не містить такого, а лише передбачено таку підставу відмови державними органами приватизації у включенні до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, як вмотивована відмова органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включенні до переліку об'єктів, що підлягають приватизації. Зазначає, що цей Закон не ставить пріоритетним питання щодо позиції органів, уповноважених управляти майном, а передбачає лише одну з виключних підстав відмови державними органами приватизації у включенні до переліку об'єктів, що підлягають приватизації як мотивована відмова органу, уповноваженого управляти майном у погодженні включення таких об'єктів до відповідного переліку об'єктів. Майно, визначене наказами як таке, що підлягало включенню до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, є майном державної форми власності, а не майном, належним Державній казначейській службі чи Фонду державного майна або його регіональних відділень. Суд першої інстанції не взяв також до уваги, що спірне майно безпосередньо не забезпечує виконання Державною казначейською службою встановлених законодавством завдань, а тому є таким майном, що підлягає приватизації. При цьому, здача в оренду майна державної форми власності не віднесена Законом до завдань Державної казначейської служби. Додатково апелянт зазначає про обов'язок уповноважених органів управління державним майном подавати державним органам приватизації пропозиції стосовно включення об'єктів права державної власності до переліку об'єктів, що підлягають приватизації. Отже, жодних підстав для вмотивованої відмови стосовно включення об'єктів до переліку таких, що підлягали приватизації у Державної казначейської служби не було. Судом також не надано належної правової оцінки відповіді РВ ФДМУ, адресованій ФДМУ, в якій Регіональне відділення чітко висловило свою позицію щодо законності прийнятих наказів. Крім того, Державна казначейська служба не дотримала терміну надання відповіді, визначеного ч.7 ст.11 Закону №2269-VIII, що в свою чергу вказує на те, що дозвіл від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, вважається наданим. Покликання відповідача у відзиві на позовну заяву на розпорядження Кабінету Міністрів України №599-р від 13.10.2003 «Про використання викупленого майна Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна», на думку апелянта є такими, що не відповідають положенням Закону №2269-VIII, який був прийнятий пізніше, а також завданням відповідно до цього розпорядження стосовно можливості передачі в оренду майна виключно державним органам, а не комерційним структурам. Судом також не взято до уваги те, що Законом №2269-VIII чітко передбачена процедура прийняття рішень про включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, натомість, жодними нормативними актами не передбачено право РВ ФДМУ скасовувати попередньо прийняті накази.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача Темнохудову З.В., яка підтримала апеляційну скаргу, представника відповідача Семака В.П. та представника третьої особи Тягура І.І., які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що за результатами розгляду заяв про включення об'єкта права державної власності до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації фізичної особи ОСОБА_1 від 09.10.2018 (вх. №ЗП/01922) та від 09.10.2018 (вх. №ЗП/01923), відповідно до Закону №2269-VIII, Порядку надання та розгляду заяв про включення об'єктів права державної власності до відповідного переліку об'єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, затвердженого наказом ФДМУ №675 від 22.05.2018 (далі - Порядок №675), РВ ФДМУ було видано наказ №00479 від 01.11.2018, яким прийнято рішення про включення об'єктів права державної власності до переліку об'єктів малої приватизації - окремого майна, що підлягає приватизації, а саме : вбудовані приміщення (поз.19, 20, 43, 44, 45), загальною площею 40,1 кв.м., на першому поверсі частини будівлі літ. «А» (місцезнаходження об'єкта : АДРЕСА_1 ; балансоутримувач об'єкта : Управління Державної казначейської служби України у Виноградівському районі Закарпатської області); вбудовані приміщення (поз.11-14), загальною площею 189,70 кв.м. на першому поверсі частини будівлі літ. «А» (місцезнаходження об'єкта : АДРЕСА_1 ; балансоутримувач об'єкта : Управління Державної казначейської служби України у Виноградівському районі Закарпатської області).
За результатами розгляду заяв про включення об'єкта права державної власності до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації фізичної особи ОСОБА_1 від 22.10.2018 (вх. №ЗП/02008) та від 22.10.2018 (вх. №ЗП/02009), РВ ФДМУ було видано наказ №00498 від 15.11.2018, яким прийнято рішення про включення об'єктів права державної власності до переліку об'єктів малої приватизації - окремого майна, що підлягає приватизації, а саме : вбудовані приміщення (поз.19-21), загальною площею 41,60 кв.м., першого поверху частини будівлі літ. «А» (місцезнаходження об'єкта : АДРЕСА_1 ; балансоутримувач об'єкта : Управління Державної казначейської служби України у Виноградівському районі Закарпатської області); вбудовані приміщення (поз.15, 16, 17, 18, 22), загальною площею 78,80 кв.м. першого поверху частини будівлі літ. «А» (місцезнаходження об'єкта : АДРЕСА_1 ; балансоутримувач об'єкта : Управління Державної казначейської служби України у Виноградівському районі Закарпатської області).
01.11.2018 та 15.11.2018 РВ ФДМУ направлено листи до ФДМУ за №№ 01-07-02978, 01-07-02979 та 01-07-03139, стосовно прийняття рішення щодо включення об'єктів малої приватизації до переліку об'єктів державної власності що підлягають приватизації, зокрема, окремого майна, ініціювання приватизації якого здійснено потенційними покупцями.
Листом ФДМУ №10-19-24019 від 23.11.2018, за результатами розгляду вище вказаних листів було повідомлено, що згідно абз.2 ч.2 ст.4 Закону №2269-VIII не підлягає приватизації майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Разом з тим зазначено, що відповідно до абз.1 ч.3 ст.4 цього Закону, у разі, якщо майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно державних підприємств, що належать до сфери управління органів державної влади та місцевого самоврядування безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об'єктами, що підлягають приватизації. Зважаючи на наведене, регіональне відділення при опрацюванні поданих потенційними покупцями заяв, керуючись вимогами Порядку №675, мало не тільки формально відпрацювати подані заяви, а обов'язково отримати позиції уповноважених органів управління щодо підтвердження того, що запропоновані об'єкти безпосередньо не забезпечують виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування встановлених законодавством завдань і ці органи не заперечують щодо їх приватизації.
Як убачається з вказаного листа, до ФДМУ звернулася Державна Казначейська служба України (лист №20-08/352-18716 від 13.11.2018), в якому йшлося про неправомірні дії регіонального відділення при прийнятті рішення щодо включення спірних об'єктів до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. У листі Казначейства наголошено, що регіональному відділенню було надано вмотивовану відмову листом №20-08/307-17623 від 26.10.2018. Зважаючи на наведені факти, Казначейство вимагало скасувати наказ РВ ФДМУ №00479 від 01.11.2018. Стосовно наказу РВ ФДМУ від 15.11.2018, зважаючи на попередню вмотивовану відмову Казначейства, а також на те, що запропоновані до включення об'єкти знаходяться за тією ж адресою, що і об'єкти у заявах фізичної особи ОСОБА_1 вх. №ЗП/01922 від 09.10.2018 та вх. №ЗП/01923 від 09.10.2018, з високою ймовірністю можна прогнозувати отримання знов вмотивованої відмови уповноваженого органу управління.
У подальшому, листом ФДМУ №10-19-25421 від 12.12.2018 регіональне відділення було повідомлено про те, що до Фонду звернулась Державна казначейська служба України (лист №20-08/394-19374 від 23.11.2018) з клопотанням щодо скасування наказу РВ ФДМУ №00498 від 15.11.2018, яке мотивоване тим, що регіональне відділення не скористалося в повній мірі часом на опрацювання заяви, як це передбачено ч.8 ст.11 Закону №2269-VIII та видало наказ №00498 від 15.11.2018. Крім того, Казначейство повідомило Фонд листом №20-08/349-18556 від 12.11.2018, що РВ ФДМУ було надано вмотивовану відмову щодо включення цих об'єктів до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.
У подальшому, наказом РВ ФДМУ №00559 від 19.12.2018, відповідно до ч.9 ст.11 Закону №2269-VII, з урахуванням листів Державної казначейської служби України №20-08/307-17623 від 26.10.2018, №20-08/349-18556 від 12.11.2018, №20-08/406-19586 від 27.11.2018, №20-08/20378 від 07.12.2018 та листів ФДМУ №10-19-24019 від 23.11.2018, №10-19-25421 від 12.12.2018, було скасовано накази РВ ФДМУ №00479 від 01.11.2018 «Про включення об'єктів малої приватизації - окремого майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації» та №00498 від 15.11.2018 «Про включення об'єктів малої приватизації - окремого майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації», про що позивача повідомлено листом №18-07-03541 від 21.12.2018.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що уповноважений орган управління державним майном надав мотивовану відмову у погодженні пропозиції щодо включення спірного майна до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації у встановлений Законом №2269-VII строк, а тому, отримавши відмову у погодженні Державної казначейської служби України, відповідач був зобов'язаний, відповідно до вимог цього Закону, відмовити ОСОБА_1 у включенні до переліку об'єктів, що підлягають приватизації приміщень за її заявами. У даному випадку РВ ФДМУ не наділене повноваженнями діяти на власний розсуд під час вирішення питання про включення чи не включення майна до вищевказаного переліку. Суд першої інстанції також взяв до уваги позицію відповідача, що спірне майно не підпадає під дію ч.3 ст.4 Закону №2269-VII, оскільки використовується Казначейством шляхом надання його в оренду.
Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.
Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим регулює Закон №2269-VIIІ.
Згідно дефініції, наведеної в п.22 ч.1 ст.1 цього Закону, приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.
До об'єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України (ч.1 ст.4 Закону №2269-VIIІ).
За змістом ч.1 ст.7 Закону №2269-VІII, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації. Державні органи приватизації здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України «Про Фонд державного майна України», цього Закону, інших актів законодавства.
Частиною другою статті 7 цього Закону передбачено, що Державні органи приватизації у межах своєї компетенції, зокрема, затверджують переліки об'єктів, що підлягають приватизації.
Порядок приватизації державного і комунального майна передбачає, зокрема, формування та затвердження переліків об'єктів, що підлягають приватизації (ч.1 ст.10 Закону №2269-VIIІ).
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону №2269-VIIІ, ініціювати приватизацію об'єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб'єкти управління об'єктами державної і комунальної власності або покупці.
Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що заяви про включення об'єктів права державної власності до відповідного переліку об'єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, подаються потенційними покупцями до державних органів приватизації за місцезнаходженням об'єкта, що приватизується, у порядку, що встановлюється Фондом державного майна України.
В абзацах третьому-п'ятому частини сьомої статті 11 Закону №2269-VIIІ вказано, що державні органи приватизації протягом трьох днів після надходження заяви звертаються щодо надання згоди на включення такого об'єкта до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об'єкта до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації. Уповноважені органи управління державним майном надають згоду на приватизацію об'єкта державної власності або вмотивовану відмову протягом 15 днів з моменту надходження звернення від державних органів приватизації. У разі якщо орган приватизації не одержав у встановлений строк дозвіл чи відмову від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, згода на приватизацію вважається наданою.
Відповідно до ч.8 ст.11 Закону №2269-VIIІ, державні органи приватизації протягом 30 днів розглядають заяви та приймають рішення щодо включення до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, і в п'ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, підприємство, що приватизується (балансоутримувача об'єкта), а також відповідний уповноважений орган управління.
Частиною дев'ятою статті 11 цього Закону визначено умови, за яких державний орган приватизації відмовляє у включенні до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
До таких підстав віднесено, зокрема, перебування підприємства, що пропонується приватизувати, у процесі ліквідації, встановлення законодавчих обмежень щодо приватизації об'єкта, вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, та/або невключення Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України до переліку об'єктів великої приватизації, що підлягають приватизації.
Таким чином, у разі надходження до органу приватизації заяви про включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, останній зобов'язаний розглянути її та включити об'єкт до відповідного переліку, або за наявності підстав для відмови у приватизації, обґрунтовано відмовити у задоволенні заяви, зазначивши передбачені законом підстави, про що довести до заявника письмово.
Як видно з матеріалів справи, РВ ФДМУ було надано відповідь ФДМУ на лист №10-19-24019 від 23.11.2018 (лист №01-07-03370 від 29.11.2018 та лист №01-07-03370 від 05.12.2018), в якому відповідач чітко висловив свою позицію щодо законності прийнятих ним рішень та дотримання процедури при виданні наказів №00479 від 01.11.2018 та №00498 від 15.11.2018.
Стосовно дотримання вимог Закону №2269-VIIІ уповноваженим органом управління державним майном в частині надання згоди на приватизацію об'єкта державної власності або вмотивованої відмови та своєчасності її одержання органом приватизації, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як зазначалась вище, Законом №2269-VIIІ визначено такий алгоритм дій, за яким на державні органи приватизації покладено обов'язок протягом трьох днів після надходження заяви звернутися до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об'єкта до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, стосовно надання згоди на включення такого об'єкта до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, за результатами розгляду якого, уповноважені органи управління державним майном надають згоду на приватизацію об'єкта державної власності або вмотивовану відмову протягом 15 днів з моменту надходження звернення від державних органів приватизації.
При цьому, Законом №2269-VIIІ чітко визначено, що у тому разі, якщо орган приватизації не одержав у встановлений строк дозвіл чи відмову від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, згода на приватизацію вважається наданою.
У даному випадку, законодавець пов'язує можливість вважати згоду на приватизацію наданою за умови не одержання у встановлений строк дозволу чи відмови від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, а не з направленням такої згоди чи відмови органом, уповноваженого управляти відповідним майном протягом 15 днів.
Як видно з матеріалів справи РВ ФДМУ зверталося до Державної казначейської служби України з листами №07-07-02816 від 11.10.2016, який відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу був отриманий уповноваженою особою адресата 16.10.2018 та №07-07-02899 від 23.10.2018, який був отриманий уповноваженою особою адресата 29.10.2018.
З урахуванням вимог частини сьомої статті 11 Закону №2269-VIIІ, дозвіл чи відмова у його наданні повинна була бути отримана державним органом приватизації на звернення від 16 та 23 жовтня 2018 року повинні були бути отримані відповідно не пізніше 01.11.2018 та 07.11.2018.
Натомість, як видно з матеріалів справи, листи Державної казначейської служби №20-08/307-17623 від 26.10.2018 «Щодо використання об'єкта нерухомого майна» та №20-08/349-18556 від 12.11.2018 «Щодо використання об'єкта нерухомого майна» отримані РВ ФДМУ 05.11.2018 за вх. №07/02120 та 16.11.2018 за вх. №07/02245 відповідно.
При цьому, відповідь Державної казначейської служби України на лист РВ ФДМУ від 23.10.2018 за №07-07-02899 була відправлена після закінчення п'ятнадцятиденного терміну (лист №20-08/349-18556 від 12.11.2018, граничний термін отримання якого 07.11.2018).
Наведені вище обставини, в контексті вимог статті 11 Закону №2269-VIIІ свідчать про недотримання Державною казначейською службою України терміну надання відповіді.
Слід зазначити, що в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник третьої особи не повідомив поважних причин, які свідчать про об'єктивну неможливість надіслати відповідь з таким розрахунком, щоб така була отримана у строк, встановлений законом. При цьому, колегія суддів вважає, що з огляду на об'єм опрацювання відомостей, відповідь могла бути направлена з таким розрахунком, щоб була дотримана вимога Закону.
В контексті наведеного, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що Закон №2269-VIIІ не ставить пріоритетним питання щодо позиції органів, уповноважених управляти майном, а передбачає лише одну з виключних підстав відмови державними органами приватизації у включенні до переліку об'єктів, що підлягають приватизації як мотивована відмова органу, уповноваженого управляти майном у погодженні включення таких об'єктів до відповідного переліку об'єктів.
Водночас не погоджується з доводами відповідача про те, що визначальним у включенні до такого переліку є саме позиція органів, уповноважених управляти державним майном, позаяк отримання згоди органу, уповноваженого управляти відповідним майном є одним з етапів прийняття рішення про включення об'єкта до переліку таких, що підлягають приватизації.
Варто зазначити, що надання згоди на включення об'єктів до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Надання такої згоди без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Крім того, апеляційним судом під час розгляду справи встановлено, що жодним нормативним актом не передбачено права РВ ФДМУ скасовувати попередні накази.
Стосовно доводів відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що позиція власника державного майна полягає виключно у його волевиявленні, щодо управління своїм майном, в тому числі можливості його приватизації, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною першою статті 2 Закону №2269-VIIІ визначено, що основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об'єктів приватизації ефективному приватному власнику.
Відповідно до ч.1 ст.4 цього Закону, до об'єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.
Частина друга цієї статті містить перелік казенних підприємств та об'єктів, необхідних для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, які не підлягають приватизації.
Аналізуючи наведене положення Закону №2269-VIIІ, спірні об'єкти не віднесені до переліку таких підприємств та об'єктів.
Водночас частина третя статті 4 цього Закону містить виключення, яке полягає у тому, що майно є об'єктами, що підлягають приватизації, за умови, якщо майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно державних підприємств, що належать до сфери управління органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної кримінально-виконавчої служби України, правоохоронних органів та органів доходів і зборів безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань. Майно, яке перебуває на балансах державних підприємств, установ, організацій, що не підлягають приватизації, та яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується, належить до об'єктів, що підлягають приватизації.
Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України №599-р від 13.10.2003 «Про використання викупленого майна Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» було передано об'єкти цілісного майнового банківського комплексу Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна», викупленого Кабінетом Міністрів України, до сфери управління (в оперативне управління) державних органів згідно з додатком 1.
Постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015 було затверджено Положення про Державну казначейську службу України, пунктом якого визначено основні завдання Казначейства, якими є, зокрема, реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів та внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.
Як убачається з відповідей Державної казначейської служби України від 26.10.2018 та 12.11.2018, про які згадується вище, з метою оперативного управління державним майном, яке тимчасово не використовується Управлінням Казначейства, забезпечення додаткових надходжень до Державного бюджету, зменшення витрат Державного бюджету на утримання майна в належному стані, частина приміщення передана в оренду ФОП ОСОБА_2 (договір оренди до 26.10.2037 включно), ФОП ОСОБА_3 (договір оренди до 30.10.2026 включно), ФОП ОСОБА_4 (договір оренди до 29.01.2023) та ТзОВ «Інтер Вікос» (договір оренди до 22.05.2038 включно).
Разом з тим, в контексті положень Закону №2269-VIIІ, Розпорядження Кабінету Міністрів України №599-р від 13.10.2003 «Про використання викупленого майна Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» та Положення про Державну казначейську службу України, укладання договорів оренди із суб'єктами господарювання не вказує на забезпечення виконання Державною казначейською службою України встановлених законодавством завдань.
Погоджуючись з доводами позивача про наявність в уповноважених органів управління державним майном обов'язку подавати державним органам приватизації пропозиції стосовно включення об'єктів права державної власності до переліку об'єктів, що підлягають приватизації та відсутністю у зв'язку з цим підстав для вмотивованої відмови стосовно включення об'єктів до переліку таких, що підлягали приватизації, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що виключно від органів управління державним майном залежить внесення пропозицій щодо подальшого використання державного майна, в тому числі його приватизації та вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Правові основи управління об'єктами державної власності відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про управління об'єктами державної власності» №185-V від 21.09.2006.
Статтею 6 цього Закону визначені повноваження уповноважених органів управління, серед яких є, зокрема, ведення обліку об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів, а також виявлення державного майна, яке тимчасово не використовується, та внесення пропозицій щодо умов його подальшого використання.
На думку колегії суддів, в контексті визначених Законом №2269-VIIІ мети та завдань, а також предмету регулювання, наведені вище доводи відповідача є помилковими, натомість позиція позивача про відсутність підстав для вмотивованої відмови стосовно включення об'єктів до переліку таких, що підлягали приватизації заслуговує на увагу.
Приходячи до такого висновку, суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 20.10.2011 по справі «Рисовський проти України», яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога ослідовні ший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Також, слід звернути увагу на положення ч.2 ст.2 КАС України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених у цій справі судом апеляційної інстанції фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів вважає, що оспорювані накази не відповідають критеріям обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності, оскільки при їх прийнятті не було дотримано необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване їх прийняття.
Згідно ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і дають підстави вважати, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, до яких суд прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат, апеляційний суд звертає увагу на наступні обставини.
Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За наведених обставин, судові витрати позивача, зокрема, судовий збір за подання позовної заяви, сплачений на підставі квитанції №0312710035 від 27.03.2019 в сумі 768,40 грн та за подання апеляційної скарги, сплачений на підставі квитанції №2832920134 від 29.08.2019 в сумі 1152,60 підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань РВ ФДМУ в загальній сумі 1921,00 грн.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року по справі №260/374/19 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державної казначейської служби України) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області №00559 від 19 грудня 2018 року «Про скасування наказів РВ ФДМУ по Закарпатській області від 01 листопада 2018 року №00479 та від 15 листопада 2018 року №00498».
Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Собранецька, будинок 60, ЄДРПОУ 37567646) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) понесені судові витрати в розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
Л. П. Іщук
Повне судове рішення складено 20.11.2019.