Справа № 580/2168/19 Суддя першої інстанції: В.В. Гаращенко
19 листопада 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Бужак Н.П. та Костюк Л.О.,
при секретарі - Кузик О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
У липні 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просила:
- визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 50% пенсії довічного грошового утримання її чоловіка судді у відставці ОСОБА_2 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити виплату з 19.04.2019 року ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 50% пенсії довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
23 жовтня 2019 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 39343, позивач надіслала відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого просила залишити апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області без задоволення, як необґрунтовану а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалено відповідно до норм чинного законодавства.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 звернулась до управління Пенсійного фонду у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та у визначений строк, перебувала на утриманні свого чоловіка, досягла пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто є непрацездатною, а тому має право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, виходячи з розміру 50 % щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на час смерті годувальника.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 17.01.2007 року.
ОСОБА_2 займав посаду судді господарського суду Черкаської області, звільнений у відставку та з 2010 року отримував довічне грошове утримання.
Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 23.04.2019 стверджено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради від 19.06.2019 року №13034-01-21 ОСОБА_2 проживав разом з дружиною - ОСОБА_1 .
Позивач відповідно до копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 з 28.04.2009 року отримує пенсію за віком, є непрацездатною, перебувала на утриманні померлого чоловіка.
14.05.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, в якій просила здійснити переведення з пенсії за віком на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, виходячи з розміру 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на час смерті годувальника, чоловіка - ОСОБА_2 .
Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №51095/03-02 від 05.06.2019 рок, позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника, виходячи з розміру 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на час смерті годувальника.
Повідомлено, що Законом України «Про судоустрій та статус суддів» призначення пенсії по втраті годувальника не передбачено, а тому управлінням прийнято рішення відмовити в задоволенні зазначених в заяві вимог та запропоновано перейти в разі доцільності на пенсію по втраті годувальника відповідно до вимог Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), який визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 Закону №1058-IV, за змістом якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. Непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (частина перша, пункт 1 частини другої, абзац другий пункту 2 частини третьої цієї статті).
Питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону №1058-IV, якою передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону №1058-IV є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.
У той же час, питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії за віком унормовані статтями 25, 27, 28, 40 Закону №1058-IV.
Відповідач не заперечив права позивача на призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника, однак, наголосив, позивач не має права на переведення її на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки відповідно до ст.. 142 вказаного Закону, право на призначення довічного грошового утримання має лише суддя у відставці.
Водночас, позивач вважає, що пенсійний орган, визначаючи розмір спірної пенсії, повинен був враховувати розмір щомісячного грошового утримання судді, яке виплачувалось її чоловіку, оскільки така виплата за своєю суттю та в розумінні законодавства є різновидом пенсії.
Однак, такі доводи позивача, на переконання колегії суддів, засновані на неправильному розумінні статті 37 Закону №1058-IV, якою, як вже зазначалось вище, передбачено обчислення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, виходячи саме з розміру пенсії за віком.
У свою чергу, за визначенням абзацу двадцять другого статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Статтею 5 цього ж Закону визначено сферу його дії, зокрема, зазначено, що ним врегульовані відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, окрім іншого, види пенсійних виплат.
Своєю чергою, вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі визначає стаття 9 Закону №1058-IV, а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Враховуючи викладене, оскільки позивач звернулась за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника саме на підставі Закону №1058-IV, розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника. Іншого цим Законом не передбачено.
Варто також наголосити, що призначення довічного грошового утримання передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI (далі Закон №2453-VI), при цьому, вказаним актом чітко визначено коло суб'єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 08.06.2016 року у справі №4-рп/2016, рішення від 20.03.2002 року у справі №5-рп/2002, від 01.12.2004 року у справі №19-рп/2004, від 11.10.2005 року у справі №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року у справі №3-рп/2013).
У рішенні від 08.06.2016 року у справі №4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказував, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Відтак, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім'ї судді.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі № 667/1568/16.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - задовольнити, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Н.П.Бужак
Л.О.Костюк
Повний текст виготовлено 19 листопада 2019 року.