Справа № 640/3355/19 Суддя першої інстанції: Клочкова Н.В.
19 листопада 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Бєлової Л.В. та Епель О.В.,
при секретарі - Кузик О.С.,
за участю:
представника позивача: - Федорука А.Л .,
представників відповідача: - Паніна О.О.,
- Шкодича Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0129538-131032655 від 22.03.2018 року, -
У лютому 2019 року позивач - ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0129538-131032655 від 22.03.2018 року, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «Ф» № 0129538-1310-2655 від 22 березня 2018 року на суму 19 180,80 грн. про зобов'язання сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 року (надалі - податкове повідомлення - рішення № 0129538-1310-2655).
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
12 листопада 2019 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 40999, ОСОБА_2 надіслано до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якої, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2019 року є законним та обґрунтованим, в той час як доводи апеляційної скарги безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що положення пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, ст. 51 Цивільного кодексу України, ст. 62 Господарського кодексу України передбачено, що будівлі, які належать на праві власності ОСОБА_2 є будівлями промисловості, а тому згідно з пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки, у зв'язку з чим спірні податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, на підставі Договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2011 року позивачу належить частина промислової будівлі - складське приміщення цеху по виробництву кондитерських виробів. Це приміщення має загальну площу 1 198,8 кв. м. та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно даних технічного паспорту (арк. 13) зазначене приміщення є складовою частиною промислової будівлі - цеху по виробництву кондитерських виробів.
22 березня 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві склало податкове повідомлення - рішення № 0129538-1310-2655 (арк. 12).
Згідно із наданою позивачем суду довідкою ПАТ «Укрпошта» № 1853-Ф-2019022510110-В від 22 березня 2018 року (арк. 52) відправлення № 0101123247516 від 15 листопада 2018 року, яким було направлено податкове повідомлення - рішення № 0129538-1310-2655 позивачу, надійшло 16 листопада 2018 року до відділення поштового зв'язку 01010, місто Київ та 17 листопада 2018 вручене особисто адресату.
Внаслідок оскарження складеного відповідачем податкового повідомлення - рішення № 0129538-1310-2655 в адміністративному порядку, рішенням Державної фіскальної служби України від 01 лютого 2019 року у задоволенні адміністративної скарги позивача відмовлено.
Вважаючи винесене податкове повідомлення - рішення протиправними, позивач звернулась із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, на який посилається позивач як на підставу протиправності податкових повідомлень-рішень, встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Наведені положення дають підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Разом з тим, в межах спірних відносин відсутні вищевказані умови.
Відтак, об'єкти нерухомості, які на праві власності належать позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
Аналогічний правовий висновок викладений також в постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року, справа №806/2676/17 та № 806/2461/17.
Щодо доводів суду першої інстанції про відсутність у матеріалах справи належних доказів, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а саме: акту перевірки, розрахунку до податкового зобов'язання, варто зазначити наступне.
Відповідно до пп. 266.7.1. п.267.1 ст.267 ПК України, обчислення суми податку проводиться, виходячи із загальної площі об'єкта нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку, в межах даних правовідносин:
- 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2017 року (3200,00 грн.) або 16 грн. за 1 квадратний метр бази оподаткування на нежитлове приміщення за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Радянська, будинок 4, нежитлове приміщення, загальною площею 1198,8 кв.м.
Розрахунок суми податку за об'єкт нежитлової нерухомості: 1198,8 кв.м *16 грн. = 19180,80 грн., саме ця сума була нарахована контролюючим органом.
Відповідно до пп. 266.9.1 п. 266.9 ст. 266 ПК України податок сплачується за місцем розташування об'єкта/об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України, в строки передбачені пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України - фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п.п. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів (зокрема документів, що підтверджують право власності на об'єкт оподаткування, перехід права власності на об'єкт оподаткування), контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкові повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням ДФС у м. Києві форми «Ф» № 0129538-1310-2655 від 22 березня 2018 року на суму 19 180,80 грн. про зобов'язання сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 року є таким, що винесене контролюючими органами в межах та на підставі норм чинного законодавства.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - задовольнити, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити повністю.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є. Пилипенко
Суддя: Л.В.Бєлова
О.В.Епель
Повний текст рішення виготовлено 19 листопада 2019 року.