справа №1.380.2019.003877
12 листопада 2019 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді Сакалоша В.М.,
секретаря судового засідання Гулкевича В.О.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1 .М ОСОБА_2 ,
представника відповідача Войтусік М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФ у Львівській області, відповідач) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не прийняття на облік та не поновлення виплати пенсії ОСОБА_3 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області взяти на облік на підставі матеріалів електронної пенсійної справи та відновити виплату пенсії ОСОБА_3 , починаючи з березня 2014 року з врахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п. 1ч. 1 ст.371 КАС України;
- з метою захисту прав позивача та належного виконання судового рішення, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення, відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України.
Ухвалою від 31.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач є пенсіонером, внутрішньо переміщеною особою та проживає у м. Трускавці Львівської області. З моменту вимушеного переїзду позивача у травні 2016 року з території Автономної Республіки Крим, він перестав отримувати пенсію. Відповідно до листа Пенсійного фонду України від 07.06.2019, датою останнього нарахування пенсії позивачу є 04.03.2014. Для продовження отримання пенсійних виплат позивач неодноразово звертався із відповідними заявами до відповідача про відновлення йому виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі на підставі матеріалів електронної пенсійної справи. На усі свої звернення позивачем отримано відмови, остання оформлена листом від 07.02.2019.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо відмови у взятті на облік позивача, як пенсіонера та поновленні виплати пенсії протиправною. Підставою відмови є необхідність отримання паперової справи з документом про припинення виплати за попереднім місцем перебування на обліку. На думку позивача, отримання паперової справи з органів Пенсійного Фонду Російської Федерації є необхідною умовою для призначення пенсії громадянам України, якщо особа яка звертається за призначенням, поновленням пенсії мешкає на території тимчасово окупованої території та немає іншої адреси на підконтрольній Україні території, або якщо звернулася за призначенням пенсії до ГУ ПФ України у Херсонській області. Тому, якщо одна з вищевикладених підстав відсутня, то позивач вважає, що до нього не можуть застосовуватися положення Постанови Кабінету Міністрів України №234. Позивач звертає увагу, що жодної норми щодо необхідності надання паперової справи з тимчасово окупованої території для призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам чинне законодавство України не містить.
20.08.2019 (вх.№29966) відповідач надав суду відзив на позовну заяву. На заперечення позовних вимог зазначає, що проводити виплату пенсії позивачу за даними електронної пенсійної справи не вбачається можливим. Постановою Кабінету Міністрів України №234 затверджено порядок, який визначає механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації. Згідно порядку особи подають територіальному органу заяву встановленого зразка, після чого територіальний орган надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Пенсійного фонду Російської Федерації. Після надходження паперової справи разом з документом про припинення виплати пенсії, така виплата поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Позивач 23.08.2019 надіслав суду відповідь на відзив (вх №305010) у якій спростовує заперечення відповідача посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України №637. Відповідно до якої призначення та поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з порядком оформлення і видачі довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінетом Міністрів України №509. Така довідка видана позивачу органом соціального захисту м. Трускавець та є дійсною на даний час. Отже відповідач з моменту звернення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за виплатою недоотриманої пенсії повинен бу діяти в межах чинного законодавства, а саме зробити запит електронної пенсійної справи до державного підприємства Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України та після отримання цієї справи взяти позивача на облік та виплатити йому недоотриману пенсію.
ГУ ПФ України у Львівській області 03.09.2019 подано суду заперечення на відповідь на відзив (вх.№31456) у яких зазначає, що поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Відповідач вказує, що особи, які одержували пенсію від інших органів і звертаються до органів, що призначають пенсію, надають документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати на дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання. Для відновлення пенсійних виплат на підконтрольній Україні території громадянам які проживають або проживали на тимчасово окупованій території, відповідними територіальними органами Пенсійного фонду України направляються запити на отримання пенсійних справ до Пенсійного фонду Російської Федерації. В запитах зазначаються дані про особу, які дозволяють ідентифікувати її як одержувача пенсії за попереднім місцем проживання. Покликаючись на вищевикладене, відповідач повністю заперечує позовні вимоги та зазначає, що проводити виплату пенсії позивачу за даними електронної пенсійної справи не вбачається можливим.
16.09.2019 ГУ ПФ України у Львівській області надало доповнення до відзиву (вх. №33182) у яких зазначає, що оскільки пенсія позивачу за спірний період не нараховувалася та не виплачувалася - відсутні підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів, відтак обчислення індексації суми пенсії за спірний період є безпідставним та незаконним, тому що відсутній факт порушення строків виплати.
Ухвалою від 01.10.2019 суддя призначив судове засідання у справі.
У судовому засіданні по розгляду справи, представник позивача позовні вимоги підтримав просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві та додаткових поясненнях і запереченнях.
Заслухавши доводи сторін, розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши і оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_3 є громадянином України, пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням Серії НОМЕР_1 виданим 20.09.2011.
25.05.2017 Управлінням праці та соціального захисту населення Трускавецької міської ради Львівської області позивачу видано Довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1020. З даної довідки вбачається, що зареєстроване місце проживання позивача - АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання - АДРЕСА_2 .
Згідно Довідки Дрогобицької міжрайонної медико-соціальної експертної комісії №375244 від 28.04.2017 у позивача перша група інвалідності за загальним захворюванням.
19.02.2018 вх. №41/1 ОСОБА_3 звертався до начальника Трускавецького відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУ ПФ України у Львівській області із заявою у якій просив надати йому посвідчення інваліда першої групи за загальним захворюванням.
Розглянувши заяву позивача, щодо запиту електронної пенсійної справи та виплати пенсії згідно електронної справи без запиту паперової пенсійної справи за місцем фактичного проживання відповідач надіслав позивачу лист від 19.02.2018 №12/02.07-11, та лист від 07.02.2019 №241/02-07-11 якими повідомив позивача, що з 01.01.2015 виплату пенсії особам, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим або м. Севастополя та перебувають на обліку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання, можливо проводити за наявності паперової пенсійної справи та атестату про останній місяць виплати пенсії за попереднім місцем отримання пенсії, запит електронної пенсійної справи здійснюється за умови надходження паперової пенсійної справи. Враховуючи викладене проводити виплату пенсії позивачу за даними електронної пенсійної справи, не вбачається можливим.
Не погоджуючись з відмовою ГУ ПФ України у Львівській у прийнятті на облік, поновленні та виплаті ОСОБА_3 пенсії як внутрішньо переміщеній особі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Стосовно покликань відповідача на пропуск позивачем строку на звернення до суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч.1 ст.99 КАС України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”.
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дозволяє дійти до висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, як підставу відмови у задоволенні позову, у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 18.06.2018 у справі 646/6250/17.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" правило встановлення обмежень доступу до суду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014, яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб..
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 ч.І) ОСОБА_6 Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
В той же час, пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнано тимчасово окупованою територією.
Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Частиною 1 статті 17 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
В статті 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" зазначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Отже, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Суд зазначає Згідно п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (далі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Як судом встановлено, довідка про взяття позивача на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV; у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із ст.1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 3 ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до ч.1 ст.47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч.1 ст.49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, як підкреслив Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2019 року у справі №243/5451/17, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст. 49 Закону, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Однак, як свідчить аналіз положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Таким чином, не виплачуючи позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право останнього на її отримання. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для не взяття позивача на облік.
Оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав. З точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічну позицію щодо застосування вказаних правових норм Верховний Суд неодноразово висловлював, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 235/4162/17, від 20 березня 2018 року у справі № 234/2389/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 243/5451/17.
Крім того, у своєму рішенні від 06 лютого 2019 року у справі № 243/5902/17 Верховний Суд зазначив, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У вказаному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Щодо покликань відповідача на відсутність підстав для взяття ОСОБА_3 на облік органу Пенсійного фонду та поновлення виплати пенсії за матеріалами електронної пенсійної справи, то суд вважає такі необґрунтованими виходячи також з наступного.
Особливості виплати пенсій мешканцям АР Крим, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації регулюються Порядком затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №234 від 02.06.2014 .
Згідно даного порядку, особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально.
Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Тобто необхідність витребування матеріалів паперової пенсійної справи стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, а оскільки позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, то очевидно що він до таких не належить.
З сукупного аналізу вищевикладеного суд приходить до висновку про підставність вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльність ГУПФУ у Львівській області щодо не прийняття на облік та не поновлення виплати пенсії ОСОБА_3 .
Щодо вимоги про зобов'язання ГУПФУ у Львівській області взяти на облік на підставі матеріалів електронної пенсійної справи та відновити виплату пенсії ОСОБА_3 , починаючи з березня 2014 року з врахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат» суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах Клас та інші проти Німеччини, Фадєєва проти Росії, Єрузалем проти Австрії Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Оскільки в силу ч.5 ст. 45 Закону передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії чи її виплаті, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) та виплати пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в ч.2 ст. 2 КАС України.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Таким чином, на переконання суду, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов'язання ГУПФУ у Львівській області взяти на облік ОСОБА_3 та вирішити питання про відновлення виплати пенсії позивачу у встановленому законом порядку з врахуванням позиції викладеної у рішенні суду.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення даної норми дає підстави для висновку, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття рішення у справі. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Проте, таких доказів суду не надано. На момент прийняття рішення у суду немає підстав вважати, що відповідачем не буде виконано рішення суду у встановленому законом порядку та строки.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 31.07.2018 у справі 235/7638/16-а.
Закріплений у ч.1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано жодних доказів на спростування тверджень позивача щодо допущення протиправної бездіяльності щодо не прийняття на облік позивача та не поновлення йому пенсійних виплат.
Згідно з ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки доказів понесення сторонами таких витрат на час розгляду даної справи не надано.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неприйняття на облік та непоновлення виплати пенсії ОСОБА_3 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області взяти на облік ОСОБА_3 та вирішити питання про відновлення виплати пенсії ОСОБА_3 у встановленому законом порядку.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 19.11.2019.
Суддя В.М. Сакалош