06 червня 2019 року м. Київ № 320/1746/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до УСЗН Макарівської РДА Київської області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому у встановленні статусу інваліда війни з одночасним зобов'язанням встановити статус інваліда війні. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у період з 1987 до 1996 він приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони, йому була встановлена 2 група інвалідності захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. За таких підстав, відмова відповідача у встановленні йому статусу інваліда війни суперечить приписам ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та порушує його право на отримання державних пільг та гарантій матеріального забезпечення. Додатково вказав, що усі громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони, незважаючи від природи виконуваної роботи.
Також, позивач зазначає, що у відповідності до вимог нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС, у тому числі Положення про Цивільну оборону в СРСР, Положення про невоєнізовані формування ЦО в СРСР, розпоряджень ЦС СРСР від 26.04.1986, ЦО УРСР від 28.04.1986, ЦО Київської області від 29.04.1986 цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР в тому числі - чоловіки віком від 16 до 60 років.
Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому пояснив, що позивач звернувся до УСЗН із заявою про встановлення статусу інваліда війни як особі, яка приймала участь в роботах по ліквідації аварії на ЧАЕС у складі Цивільної оборони. Разом з цим, як вказує, що в документах, наданих для одержання статусу інваліда війни відсутнє документальне підтвердження залучення позивача до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, що є обов'язковою передумовою для встановлення такого статусу та видачі посвідчення відповідного зразка для даної категорії осіб, а тому підстави для встановлення статусу інваліда війни відсутні. Вказує, що План Цивільної оборони в період аварії на ЧАЕС не вводився (не було відповідного доручення Уряду СРСР), тому працівники, які залучалися для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від інших міністерств і відомств та стали інвалідами, в результаті захворювання, пов'язаного з участю у ліквідаційних заходів на ЧАЕС, не можуть бути віднесені до осіб, що підпадають під дію вимог ч.2 п.9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» без мотивації такої відмови.
Водночас, зауважив, що позивачем не надано документального підтвердження про наявність розпорядження та/або наказу відповідної організації, в якій він працював та залучався до формувань Цивільної оборони, у зв'язку з чим просив у задоволені позову відмовити повністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити дану справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне:
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 08.11.2012 року (а.с. 24).
Рішенням МСЕК позивачеві була встановлена ІІ групу інвалідності довічно у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується копіями таких документів: експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ по встановленню причинного зв'язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС № 1111-2526 від 26.09.2012 та довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 № 0415614 від 04.10.2012; довідки про результати визначення ступеню втрати працездатності серії КИО-1 № 0415614 від 04.10.2012 (а.с. 21, 22, 23).
У період з 16 листопада 1987 до 05 листопада 1996 позивач працював у «Державній будівельно-промисловій компанії «Атомспецбуд», м. Чорнобиль Київської області (управління будівництва ЧАЕС) на посаді муляра, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 9-17) та архівною довідкою №01-27/371 від 28.11.2014 (а.с.20).
У копії довідки будівельно-монтажного управління № 3 від 13.08.1990 № 16 вказано, що ОСОБА_1 приймав участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з вересня 1987 до часу надання цієї довідки (а.с. 18). Під час роботи ОСОБА_1 у зоні відчуження (30-км зоні) Чорнобильської АЕС доза зовнішнього опромінення становила 1987 - 2,00 мЗв, 1988 - 5,60 мЗв, 1990 - 10,00 мЗв, 1991 - 5,70 мЗв, 1992 - 4,60 мЗв, 1993 - 3,40 мЗв, 1994 - 2,80 мЗв, 1995 - 3,90 мЗв, 1996 - 3,20 мЗв (а.с. 19).
У січні 2019 позивач звернувся до УСЗН Макарівської РДА із заявою про надання йому статусу інваліда війни як особі, залученої до складу формувань Цивільної оборони, що стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
На вказане звернення відповідач листом № 05-23/565 від 22.02.2019 повідомив, що відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та роз'яснив позивачеві, що положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не поширюються на осіб, які направлялися на виконання робіт з ліквідації аварії на ЧАЕС органами управління у справах Цивільної оборони, створеними у складі підприємств, установ та організацій. У з зв'язку з тим, що План Цивільної оборони в період аварії на ЧАЕС не вводився (не було відповідного доручення Уряду СРСР) працівники, які залучалися для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від інших міністерств і відомств та стали інвалідами внаслідок пов'язаних з цим захворювань, не можуть бути віднесені до осіб, що підпадають під дію вимог ч.2 п.9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
На підставі наведеного ОСОБА_1 було відмовлено у наданні статусу інваліда війни. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач оскаржив його у судовому порядку.
Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам, суд виходить з наступного:
правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII). Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у статті 7 Закону № 3551-XII.
Пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених у пункті 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов'язкових умов: 1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони; 2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Отже, особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони у квітні 1986 року, інвалідність яких пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.
Що стосується кола осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, суд зазначає наступне: наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні №302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО.
З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.
Позивач зазначає, що сам по собі факт залучення його до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є вичерпним доказом залучення його до складу формувань Цивільної оборони.
Проте такі мотиви і аргументи позивача, суд відхиляє виходячи з такого: Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Пунктом дев'ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи частину другу статті 7 Закону № 3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 № 1770-IV.
З пояснювальної записки до проекту Закону від 15.06.2004 № 1770-IV випливає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність. Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.
Метою внесення відповідних змін до Закону № 3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам («інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів») тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров'я були співрозмірними. Також у пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 № 1770-IV зазначено, що за час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців з числа загальної кількості осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони (1300 осіб), вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.
Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.
Отже, позивач помилково вважає, що статус інваліда війни з підстав, визначених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII поширюється на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 має захворювання, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-1 № 0415614 (а.с. 22).
Згідно довідки № 16 від 13.08.1990 ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 18).
Отже, документи, які позивач долучив до своєї заяви щодо набуття статусу інваліда війни, належним чином підтверджують лише його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, саме в складі формувань Цивільної оборони, позивач не надав.
Вказані обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків аварії Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Суд акцентує увагу на тому, що ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 (справа №377/797/17), від 10.05.2018 (справа №279/12162/15-а), від 15.05.2019 (справа №816/851/18), від 19.09.2019 (справа № 756/8323/16-а).
Таким чином, враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до невоєнізованого формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення позивачу статусу інваліда війни.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 смт АДРЕСА_1 ) до управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації Київської області (ЄДРПОУ - 03193850, смт. Макарів, пров. Гетьманський, 2) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Копію рішення направити сторонам для відома.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Брагіна О.Є.