19 листопада 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/2557/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління ДФС у Кіровоградській області (відповідач) про скасування вимоги, -
Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.12.2018 №Ф-148977-52У про стягнення недоїмки з єдиного соціального внеску в розмірі 15819,54 грн..
В обґрунтування позовних вимог вказала, що підприємницьку діяльність не здійснювала, звітність не подавала. Згідно витягну з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.09.2019 р. до цього реєстру включено відомості про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним. Крім того, приймаючи у грудні 2018 р. таку вимогу відповідач визначив розмір недоїмки станом на квітень 2019 р..
Ухвалою від 16.10.2019 р. у справі відкрито спрощене провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1).
Представник відповідача своїм правом на подання відзиву на позов скористався подавши його до суду, за змістом якого податковий орган не погоджується з позовними вимогами, оскільки так як позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, у неї виник обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску. Також вказав, що у спірній вимозі була допущена технічна помилка, оскільки дата станом на яку виникла заборгованість зазначена 03.04.2019 р., але фактично заборгованість формувалась на 31.10.2018 р. (а.с.18-20).
До суду не надходила відповідь позивача на відзив.
Згідно до ст.ст.262, 263 КАС України дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
Встановлено, що позивач з 15.03.1994 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с.6-8).
З 23.01.2014 р. взята на податковий облік як платник податків.
У 2017-2018 рр. позивач не подавала звітність про нарахування єдиного внеску.
26.12.2018 р. відповідач сформував вимогу №Ф-148977-52, якою до позивача згідно з ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" було застосовано недоїмку в розмірі 15819,54 грн. (а.с.5).
Вказана вимога сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, з якої вбачається, що станом на 31.10.2018 р. за позивачем рахується недоїмка з ЄСВ в розмірі 15819,54 грн. (а.с.24-25).
Не погоджуючись з такою вимогою відповідача та вважаючи її неправомірною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Законом України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774-VІІІ) внесені зміни до Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI), які набули чинності з 01.01.2017 р., зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Дія Закону №2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пункт 1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI встановлює, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Платниками єдиного внеску відповідно до п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI є фізичні особи-підприємці, у тому числі, ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.
При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 2017 у разі, якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого, цим Законом.
При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI в редакції Закону №1774-VІІІ).
У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, є недоїмкою (п.6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI).
У відповідності з ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Отже необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою,зокрема підприємницької діяльності, а з 2017 р. в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.
Відповідно до пункту 65.1 статті 65 Податкового кодексу України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Державна реєстрація фізичних осіб-підприємців полягає у засвідчення факту набуття статусу підприємця фізичною особою.
Так, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулює Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон № 755-IV).
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 755-IV, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.
Відповідно до вимог ч. 8 ст. 4 Закону № 755-IV (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Судом встановлено, що позивачка з 15.03.1994 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с.6-8).
Згідно до облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника загальна сума недоїмки позивача зі сплати єдиного внеску, станом на 31.10.2018 р., становить 15 819,54 грн., та яка продовжує збільшуватись, станом на 31.07.2019 р. - 23785,08 грн. (а.с.24-25).
В зв'язку з наведеним відповідачем нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448 грн. (704 х 12 міс. = 8448) та за 1, 2, 3 квартали 2018 року по 2457,18 грн. (819,06 х 3 міс. = 2457,18), всього в сумі 15819,54 грн..
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про те, що вимога сформована відповідачем на підставі та в межах наданих повноважень, а тому позовні вимоги не є обґрунтованими.
В той же час, суд звертає увагу, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис №24441750000023618 від 21.01.2014 р. про те, що свідоцтво про державну реєстрацію позивача вважається недійсним.
Однак, згідно до пункту 4 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання" від 01.07.10 №2390-VI свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними (п. 8 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №2390-VI).
Таким чином, наявний в ЄДРПОУ запис про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію не може свідчити про припинення підприємницької діяльності позивача у встановленому порядку і, в будь-якому випадку, не має наслідком припинення такої діяльності та звільнення такого підприємця від сплати обов'язкових платежів.
Натомість, з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, видно, що 21.01.2014 року відбулось включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до Держреєстру. І з цього часу інших відомостей відносно позивача, в т.ч. щодо засвідчення факту припинення її підприємницької діяльності, станом на 26.12.2018 р. (тобто, на час виставлення спірної вимоги про сплату боргу) не вносились.
Таким чином, наявні у матеріалах справи докази свідчать, що позивач, інформація про статус якого як фізичної особи-підприємця містилась в Держреєстрі, до моменту внесення відповідних відомостей про припинення її підприємницької діяльності зберігає статус підприємця - платника податків, а відтак, на неї покладено обов'язок сплачувати єдиний внесок на загальних підставах.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фізичні особи-підприємці та роботодавці розглядаються як окремі платники єдиного внеску.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно до ст.139 КАС України, суд враховує, що при відмові позивачу у задоволенні позову понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подання позову не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст.9, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.
Згідно п.п.15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько