20 листопада 2019 року Справа № 280/4297/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи
за позовною заявою: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до: Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 39396146)
про: визнання протиправною та скасування податкової вимоги, -
03.09.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 15.01.2019 №Ф-833-49 У, якою позивача зобов'язано сплатити заборгованість по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 15819,54 грн.
Ухвалою суду від 06.09.2019 позовну заяву було залишено без руху на підставі ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивачу було надано 5-денний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 23.09.2019 відкрито провадження у адміністративній справі №280/4297/19 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до судового розгляду в засіданні 22.10.2019 з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 22.10.2019 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову (вх. №43579 від 22.10.2019) та зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 15.01.2019 року № Ф-833-49 У, яке здійснюється у виконавчому провадженні №59505853, відкритому Комунарським відділом державної виконавчої служби м.Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Ухвалою суду від 22.10.2019 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та розгляд справи відкладено на 19.11.2019.
19.11.2019 представники сторін подали до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів, зміст та обсяг яких достатній для вирішення спору по суті.
Обґрунтування позовних вимог викладено у позовній заяві від 30.08.2019 та відповіді на відзив 18.10.2019. Зокрема зазначено, що ОСОБА_1 не зареєстрований в установленому законом порядку фізичною особою-підприємцем. Відповідачем не доведено, що ОСОБА_1 є платником єдиного внеску в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а відтак у останнього відсутній обов'язок сплачувати мінімальний страховий внесок у 2017 році та І-ІІІ кварталі 2018 року.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань жодних даних щодо реєстрації фізичної особи підприємцем ОСОБА_1 державний реєстр не містить.
Крім того, позивач зауважив, що починаючи з 1995 безперервно до 22.06.2015 він працював та отримував заробітну платню у Запорізькій міській телефонній мережі та в подальшому Укртелекомі, після звільнення у 2015 перебував на обліку у Південному районному центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю, що в свою чергу також є підтвердженням відсутності реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою підприємцем, оскільки відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення", ФОП належить до зайнятого населення.
З огляду на викладене позивач просив позов задовольнити у повному обсязі та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-833-49 від 15.01.2019.
У відповідності до відзиву на позовну заяву від 09.10.2019 (вх. №42275 від 15.10.2019) відповідач проти позову заперечив. В обґрунтування зазначив, що ФОП ОСОБА_1 в період з 09.07.2003 по теперішній час перебуває на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Комунарський район м. Запоріжжя), як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. Код основного виду діяльності - 52.62 - роздрібна торгівля з лотків та на ринках.
На думку відповідача, позивач з 01.01.2017 (у зв'язку із мінами у законодавстві) зобов'язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання чи неотримання доходу від провадження підприємницької діяльності.
В зв'язку тим, що за ФОП ОСОБА_1 на особовій картці платника обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску ГУ ДФС у Запорізькій області було винесено вимогу про сплату боргу від 15.01.2019 №Ф-833-49.
Вважає, що контролюючим органом правомірно сформовано спірну вимогу, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно Довідки Головного управління ДПС у Запорізькій області №567/08-01-49-07 від 11.11.2019 знаходиться на обліку у ДПІ з 09.07.2003 та застосовує загальну систему оподаткування (а.с. 89).
15.01.2019 Головним управлінням ДФС у Запорізькій області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-833-49, якою позивача зобов'язано сплатити заборгованість по єдиному внеску у сумі 15819,54 грн. (а.с.11,32,42).
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-833-49 від 15.01.2019 протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду про її скасування.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно з вимогами статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 8 липня 2010 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України № 2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За правилами пункту 2 частини1 статті 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, єдиний соціальний внесок повинні сплачувати, зокрема фізичні особи-підприємці.
Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV, який набув чинності з 1 липня 2004 року, (в редакції, чинній станом на 31 березня 2005 року (далі - Закон України № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
Згідно з ч. 1 статті 4 Закону № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;
- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;
- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України № 755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Частиною 3 статті 46 Закону України № 755-IV встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття.
Згідно з п.2 Прикінцевих положень Закону № 755-IV Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
Відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання" від 01.07.2010 № 2390 (далі - Закон № 2390):
- процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. (п. 2)
- усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. (п. 3)
- свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповідач на вимогу суду не надав будь-яких доказів реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця.
Відсутність у позивача чинного свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у сукупності із відсутністю запису про нього у ЄДР як про особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, виключає, на переконання суду, можливість нарахування їй відповідачем заборгованості із сплати єдиного соціального внеску.
Крім того, як свідчить трудова книжка серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , у період з 27.09.1995 по 22.06.2015 працював у Запорізькій міській телефонній мережі (яка згодом перейменована в Запорізьку філію ПАТ "Укртелеком"), з 10.07.2015 перебував на обліку у Південному районному центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю (а.с. 64-69).
За приписами частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
За визначенням, наведеним у пункті 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI , недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Разом з тим, з огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем не доведено, що ОСОБА_1 є платником єдиного внеску в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а відтак у останнього відсутній обов'язок сплачувати мінімальний страховий внесок у 2017 році та І ОСОБА_2 Ш кварталі 2018року.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно нарахував позивачу до сплати заборгованість з єдиного соціального внеску і сформував вимогу щодо сплати позивачем цієї заборгованості, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вищезазначеного.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується платіжною квитанцією №22459614 від 30.08.2019 (а.с.3).
За таких обставин, судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-833-49 У від 15.01.2019.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 39396146) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 народження) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 20.11.2019.
Суддя І.В.Садовий