Справа №766/5425/18
н/п 2/766/7921/19
20 листопада 2019 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі: головуючого - судді Ус О.В., секретар судового засідання Неменко Ю.М., з участю позивача ОСОБА_1 , ії представника адвоката Мусулевського А.А., представників відповідача адвоката Кермач А.І., Бенедечука О.Л. (за довіреністю від 11.04.2019 р.), розглянувши у підготовчій частині відкритого судового засідання матеріали цивільної справи, що розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Корабельний районний відділ виконавчої служби міста Херсон Головного територіального управління юстиції в Херсонській області про стягнення заборгованості по аліментам, інфляційний втрат, трьох відсотків річних,-
В підготовчій частині судового засідання представником відповідача за довіреністю Бенедичуком ОСОБА_3 . усно після відмови у задоволенні клопотань про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження та витребування доказів заявлено про відвід головуючому, оскільки вказані дії свідчать про упередженість судді.
Вказане клопотання підтримане адвокатом Кермач А.І.
Представник позивача адвокат Мусулевський А.А. та позивач заперечували проти заявленого відводу, вважавши дії представника відповідача за довіреністю Бенедичука О.Л. зловживанням процесуальними правами.
Суд, заслухав присутніх осіб, приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 цього Кодексу.
Підстави для відводу передбачені ст.ст. 36, 37 ЦПК України.
Відповідно до п. 5 ст.36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Згідно ч.3 ст.39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим.
Із наведеного слідує, що відвід повинен бути вмотивований із наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Якщо він не вмотивований, то це є підставою для відмови у його задоволенні.
Відповідно до ч.4 ст. 36 ЦПК України, незгода сторони з процесуальним рішенням судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді, щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
За таких підстав суд приходить до висновку про необґрунтованість заявленого відводу за відсутність упередженості головуючого у справі на користь позивача.
У Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожній особі гарантується право на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст. 6). Водночас з прийняттям ЄСПЛ нових рішень постійно поглиблюється тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції, що з урахуванням проблем, пов'язаних з належним розумінням оціночних категорій «незалежний» і «безсторонній» суд у вітчизняному праві, потребує відповідного нового аналізу для застосування. Чітке розуміння сутності вказаних категорій при відводі (самовідводі) судді є запорукою забезпечення справедливого і законного складу суду.
Юридичний зміст оціночної категорії «безсторонній суд» зумовлює необхідність врахування суб'єктивного та об'єктивного критеріїв безсторонності. Перший з них означає, що суддя має бути суб'єктивно вільним від упередженості при розгляді справи; другий - суддя має забезпечити достатні гарантії для усунення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо його неупередженості.
Критерієм суб'єктивної безсторонності є відсутність з боку судді умисних або необережних дій чи висловлювань, які б свідчили про пряму чи опосередковану особисту зацікавленість у вирішенні справи або іншим чином давали б підстави сумніватися в його неупередженості.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ дефініція «незалежний суд» означає насамперед «незалежний від виконавчої влади і сторін у справі» (див. напр.: Ringeisen v. Austria judgement of 23 June 1973, Series A, No. 16, p. 95), має поліелементну структуру та передбачає обов'язкове врахування таких складових як: спосіб призначення суддів і позбавлення їх повноважень; строк перебування їх на посаді; наявність гарантій проти будь-якого тиску, зокрема, належний рівень матеріального забезпечення, наявність у цієї інституції зовнішніх ознак незалежності.
Тривалий строк здійснення суддею повноважень є певним чином гарантією його незалежності. Так, у справі «Ле Комт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії» Суд визнав, що шестирічна тривалість строку служби членів Апеляційної ради є гарантією її незалежності.
За загальним правилом неупередженість та безсторонність суду презумується.
Натомість, у світлі останніх рішень Суду критерій об'єктивної безсторонності став пов'язуватися з діяльністю суду, яка забезпечується не лише здійсненням правосуддя, а й зовнішнім виявом того, що відбувається; створенням достатніх умов для усунення навіть потенційної можливості побоюватися, що суд, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.
Разом з існуючими у вітчизняному судочинстві підходами встановлення об'єктивності і безсторонності суддів на основі окреслених у процесуальному законі підстав, ЄСПЛ вимагає брати до уваги дещо ширше коло обставин, в тому числі і зовнішнього характеру, за яких дедалі більше враховуються думки підсудного та сторін у справі, що свідчить про необхідність досягнення відповідності національних принципів правозастосування до західноєвропейських стандартів.
У преамбулі «Бангалорських принципів поведінки суддів» йдеться про те, що «компетентність, незалежність і неупередженість судових органів має велике значення у питанні захисту прав людини, оскільки здійснення всіх інших прав цілком залежить від належного здійснення правосуддя». Тобто, коли немає незалежного суду - можна забути про права людини, бо немає кому їх захищати.
Авторитет судової влади служить загальному зміцненню авторитету влади державної: саме на судову владу покладається місія обмежувати владу державних органів при втручанні останніх у права і свободи людини.
У справі ОСОБА_4 Суд піддав сумніву незалежність суддів Вищого адміністративного суду України, який здійснював перегляд постанов Вищої ради юстиції і Верховної Ради України, оскільки ці судді не "змогли проявити належну «незалежність і неупередженість», яких вимагає стаття 6 Конвенції». Це означає, що законодавство побудоване таким чином, що були відсутні зовнішні ознаки незалежності, адже, як відомо, «правосуддя має не тільки здійснитися, але і має сприйматися таким, що здійснилося».
У справі Morris v. the United Kingdom Суд пояснив: «Щодо питання «безсторонності» існують два аспекти: по-перше, суд має бути суб'єктивно вільним від особистої упередженості чи необ'єктивності; по-друге, він має також бути безстороннім з об'єктивної точки зору, для чого він повинен надати істотні гарантії, щоб виключити будь-які обґрунтовані сумніви стосовно цього (Findlay v. the United Kingdom)».
Людина не буде впевнена у правосудді, якщо не довіряє тій особі, яка його здійснює. А довірятиме громадянин суду тільки тоді, коли буде впевнений у незалежності судді під час розгляду справи та усвідомлення неможливості тиску на суд.
При цьому, не виключається суспільна довіра до суду, яка, хоча і не обмежується думкою та ставленням окремих громадян - сторін у конкретних справах.
Консультативна рада європейських суддів у пункті 12 Висновку № 1 (2001) наголошує, що «судовій владі повинні довіряти не лише сторони судової справи, а й суспільство в цілому. Таким чином, суддя не просто повинен насправді бути вільним від будь-яких зв'язків, прихильності, упередженості, він чи вона також повинні вважатися вільними від цього з точки зору розсудливого спостерігача. У протилежному випадку довіру до судової влади може бути підірвано».
Таким чином, сам факт недовіри особи може створити враження необ'єктивності та упередженості судді при розгляді справи, а відтак в майбутньому стане причиною недовіри до об'єктивності, справедливості, неупередженості та законності судового рішення у цій справі та сумніву щодо реалізації права особи на справедливий судовий розгляд.
Оцінюючи доводи представника відповідача ОСОБА_5 О.Л ОСОБА_6 , викладені в заяві про відвід, суд приходить до висновку, що вказані доводи як окремо, так і в сукупності, не є такими, що об'єктивно свідчать про наявність необ'єктивності та упередженості судді.
З метою зняття у сторін будь-яких сумнівів в об'єктивності та неупередженості судді при розгляді даної справи, запобігання нарікань на необ'єктивність та упередженість головуючого судді представником відповідача ОСОБА_7 через наявні у нього сумнівом щодо зовнішньої незалежності конкретного суді за вказаних ним підстав, з метою відновлення довіри до судової влади та виключення будь-якого сумніву у залежності, суд вважає за необхідне відвід головуючому - судді Ус О.В. задовольнити, справу слід передати для перерозподілу.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст. 40 ЦПК України, суд,
Заяву представника відповідача за довіреністю Бенедичука О ОСОБА_8 про відвід головуючого судді Ус О.В. по справі № 766/5425/18 задовольнити.
Цивільну справу №766/5425/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Корабельний районний відділ виконавчої служби міста Херсон Головного територіального управління юстиції в Херсонській області про стягнення заборгованості по аліментам, інфляційний втрат, трьох відсотків річних передати до Відділу документального забезпечення і діловодства Херсонського міського суду Херсонської області (канцелярії) для повторного перерозподілу автоматизованою системою документообігу суду даної справи іншому судді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та окремому оскарженню не підлягає.
СуддяО. В. Ус