12 листопада 2019 року
м. Харків
справа № 643/6911/13-ц
провадження № 22-ц/790/3887/19
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - судді Бровченка І.О.,
суддів: Бурлака І.В., Колтунової А.І.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Полетаєвої Тетяни Юріївни на рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 травня 2019 року в складі судді Єрмак Н.В.,
У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 05 липня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 444/06-КВ на суму 38600 дол. США з розрахунку 13,5% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 05 липня 2006 року по 04 липня 2012 року для придбання автомобіля.
Крім того, з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, 05 липня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 444/06-КВ-П.
Банк свої зобов'язання виконав у повному обсязі та надав відповідні грошові кошти.
Проте, ОСОБА_2 умови договору порушила, внаслідок чого заборгованість за кредитом станом на 11 квітня 2013 року становить 125180,45 грн, яка складається з тіла кредиту 12311 дол США, відсотки 3349,61 дол США.
30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь АТ «Дельта Банк».
Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 125180,45 грн, а також витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 31 травня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 125180,45 грн.
В задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
26 червня 2019 року на вказане судове рішення суду першої інстанції ОСОБА_5 подано апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 травня 2019 року частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 125 180, 45 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, строк виконання зобов'язань за кредитним договором від 05 липня 2006 року - 04 липня 2012 року, банк подав позов до позичальника та поручителя 30 квітня 2013 року. Порука ОСОБА_1 не припинилася так як кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання пред'явив позов до поручителя.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 09 липня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Полетаєвої Т.Ю. на рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 травня 2019 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 липня 2019 рокузакінчено підготовку апеляційного розгляду справи за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в приміщенні Харківського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами справи.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року розгляд справи призначено з повідомленням учасників справи.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не подано.
Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 систематично не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, не сплачує отриманий кредит та відсотки за користування ним, у зв'язку з чим станом на 11 квітня 2013 року заборгованість становить 125180,45 грн., з яких складається тіло кредиту 12311 дол США, відсотки 3349,61 дол США. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України порука ОСОБА_1 є припиненою.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 444/06-КВ від 05 липня 2006 року, яка станом на 11 квітня 2013 року становить 125180,45 грн., з яких складається тіло кредиту 12311 дол США, відсотки 3349,61 дол США.
Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що05 липня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 444/06-КВ на суму 38600 дол США з розрахунку 13,5% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 05 липня 2006 року по 04 липня 2012 року для придбання автомобіля.
З метою забезпечення виконання основного зобов'язання, 05 липня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 444/06-КВ-П.
30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь АТ «Дельта Банк».
Договором поруки № 444/06-кв-п від 05 липня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 передбачено, що останній зобов'язаний до 04 липня 2012 року повернути кредит у розмірі 38600 дол США, сплатити проценти та штрафні санкції у розмірі і у випадках,передбачених Кредитним договором.
13 травня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 444/06-КВ від 05 липня 2006 року з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , яка станом на 11 квітня 2013 року становила - 15661,26 дол США, що в гривневому еквіваленті складає 125180,45 грн. та складається з: суми заборгованості тіло кредиту 12311,65 дол США, що в гривневому еквіваленті складає 98407,02 грн.; суми заборгованості по процентам за користування кредитом 3349,61 дол США, що в гривневому еквіваленті складає 26773,43 грн.
Згідно розрахунку заборгованості станом на 11 квітня 2013 року становила-15661,26 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 125180,45 грн. та складається з: суми заборгованості тіла кредиту 12311,65 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 98407,02 грн.; суми заборгованості по процентам за користування кредитом 3349,61 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 26773,43 грн. (а.с. 99).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання
Суд першої інстанції стягнув суму заборгованості за відсотками в розмірі 26773, 43 грн, однак не врахував, що оскільки строк кредитного договору сплив 04 липня 2012 року і з цієї дати припинилося право банку нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, однак, згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту від 05 липня 2006 року банк нараховував відсотки після спливу строку дії кредитного договору - 04 липня 2012 року.
Оскільки строк кредитного договору сплив 04 липня 2012 року, з цієї дати припинилося право банку нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, що відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Згідно розрахунку заборгованості, апеляційний суд доходить висновку щодо визначення суми заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 01 липня 2010 року по 04 липня 2012 року, яка становить 3604,2 дол США, що в гривневому еквіваленті складає (3604,2 дол США*7, 993) 28808,37 грн, підлягає стягненню на користь банку.
Позовні вимоги щодо стягнення нарахованих позивачем після 04 липня 2012 року процентів у розмірі 1245,41 дол США, що в еквіваленті складає (1245,41 дол США*7,993) 9954,56 грн за кредитом не ґрунтуються на нормах законах, та не підлягають задоволенню.
Стосовно стягнення заборгованості солідарно з поручителя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд зазначає наступне.
05 липня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 444/06-КВ на суму 38600 дол США з розрахунку 13,5% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 05 липня 2006 року по 04 липня 2012 року для придбання автомобіля.
З метою забезпечення виконання основного зобов'язання, 05 липня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 444/06-КВ-П.
Договором поруки № 444/06-кв-п від 05 липня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 передбачено, що останній зобов'язаний до 04 липня 2012 року повернути кредит у розмірі 38600 дол США, сплатити проценти та штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.
Так, згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, зобов'язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов'язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).
Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктом 10 умов договору поруки встановлено, що він діє до повного виконання зобов'язань по кредитному договору.
Умови договору поруки, укладеного між сторонами, про його дію до повного виконання зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України передбачено три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя.
Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
Аналіз положень частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
З наведеного вбачається, що порука це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
У разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обчисленню від цієї дати.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).
Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань за основним договором або до припинення всіх зобов'язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов'язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).
Відповідно до п. 2.4, п. 2.5 кредитного договору, повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менш 536,11 доларів США по 10 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місцем отримання кредиту, шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунку позичальника та/або шляхом внесення готівки до каси банку.
Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред'явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальниця була зобов'язана згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Тому за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов'язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред'явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов'язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов'язання.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором кредиту 444/06-КВ від 05 липня 2006 року та виписки по особовому рахунку, які були надані позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог, за період з 01 липня 2010 року по 11 квітня 2013 року ОСОБА_2 заборгованість по тілу кредиту не сплачувала. З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що 27 березня 2012 року ОСОБА_2 було сплачено 1000 грн., які розподілені банком в рахунок погашення заборгованості за відсотками та аналогічним чином 10 квітня 2012 року погашено відсотків на суму 500грн..
Згідно матеріалів справи ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просив відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до нього у зв'язку з пропуском строку позовної давності, вказав, що договір поруки є припиненим. (а.с. 136).
Враховуючи викладене, умови кредитного договору відповідно до якого передбачені щомісячні платежі частинами та договору поруки, строк дії договору до 04 липня 2012 року, відсутність відомостей щодо погашення тіла кредиту та останнє погашення відсотків 10 квітня 2012 року, пред'явлення банком вимоги до поручителя 30 квітня 2013 року відповідно до штампу конверта направлення позовної заяви ПАТ «Дельта Банк» до суду засобами поштового зв'язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем пропущено строк пред'явлення вимог до поручителя, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Таким чином, враховуючи, що банк пред'явив позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором лише у квітні 2013 року, тобто після спливу зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України строку для звернення з відповідною вимогою до поручителя, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що порука за укладеними договорами від 05 липня 2006 року на час пред'явлення цього позову була припинена, як того вимагає закон.
Висновок суду першої інстанції про припинення договору поруки, та відсутність підстав для задоволення позову ПАТ «Дельта Банк» до поручителя ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є правильним.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що позовна заява була подана в межах строку передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦПК України, оскільки порука може бути припинена лише у випадку якщо кредитор протягом трьох років з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини зобов'язання не пред'явить позову до поручителя, то вони не обґрунтовані.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що договір поруки від 25 липня 2006 року було укладено на строк до 04 липня 2012 року, з позовом банк звернувся до суду поза межами 6 місяців від дня строку виконання основного зобов'язання, а зміни до ч. 4 ст. 559 ЦК України були внесені на підставі вимог ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 3 липня 2018 року, який набрав чинності 04 листопада 2018 року, тобто після припинення поруки.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд доходить висновку про необхідність рішення суду змінити в частині задоволення вимог про стягнення відсотків за кредитним договором, стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість по нарахованим відсоткам за кредитним договором в розмірі 3604,2 дол США, що в гривневому еквіваленті складає (3604,2 грн*7, 993) 28808,37 грн.
В іншій частині вимог рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Полетаєвої Тетяни Юріївни - задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 травня 2019 року змінити в частині задоволення вимог про стягнення відсотків за кредитним договором, стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість по нарахованим відсоткам за кредитним договором в розмірі 3604,2 дол США, що в гривневому еквіваленті станом на 11 квітня 2013 року складає 28808,37 грн.
В іншій частині вимог рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 20 листопада 2019 року.
Головуючий - І.О. Бровченко
Судді : І.В. Бурлака
А.І. Колтунова