Іменем України
19 листопада 2019 року
м. Харків
справа №617/1985/18
провадження №22-ц/818/4974/19
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря - Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка»,
відповідачі - ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Гниличанська Нива»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Гниличанська Нива» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Гниличанська Нива» на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 07 серпня 2019 року, постановлене під головуванням судді Глоби М.М., в залі суду в місті Вовчанську Харківської області, -
У грудні 2018 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Гниличанська Нива» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 07 серпня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки б/н, кадастровий номер 6321688800:01:002:0021, укладений 01 липня 2017 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Гниличанська Нива». Стягнуто з відповідачів на користь СТОВ «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка» витрати по сплаті судового збору у розмірі 881 грн. з кожного.
В апеляційній скарзі Фермерське господарство «Гниличанська Нива» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, вирішити питання розподілу судових витрат.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 01 липня 2017 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Гниличанська Нива», оскільки при реєстрації вказаного договору, у червні 2018 року, права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6321688800:01:002:0021, державний реєстратор не виявив зареєстрованих раніше прав оренди на цю ділянку, не виявив перешкод для реєстрації права оренди за Фермерським господарством «Гниличанська Нива». Апелянт вважає, що обраний позивачем та застосований судом спосіб захисту права позивача не відповідає вимогам закону. При цьому оскарження записів у державному реєстрі, вчинених органом владних повноважень - не віднесено до спорів цивільної юрисдикції, а є публічно-правовим спором.
Директор Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка» Супрун О.М. надав відзив на апеляційну скаргу, просив відмовити у задоволені апеляційної скарги, рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 07 серпня 2019 року - залишити без змін. Також позивач просив стягнути з ОСОБА_1 21 762 грн., з яких: 1762 грн. - судових витрат та 20 000 грн. моральної шкоди за порушення п. п. 26, 27, 36 договору оренди від 29.12.2007 року.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди земельної ділянки від 29.12.2007 року, укладений між позивачем та ОСОБА_1 , був зареєстрований державним реєстратором 17 червня 2008 року. Вказаний договір є правомірним, діючим, нерозірваним сторонами у встановленому порядку, земельна ділянка використовується позивачем та з орендного користування не вибувала. Тоді як договір, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Гниличанська Нива», не відповідає вимогам закону та підлягає визнанню недійсним, оскільки договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, бо земельна ділянка не вибула з орендного користування ТОВ «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка».
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 5, 67 га, розташованої на території Червоноармійської сільської ради Вовчанського району Харківської області, кадастровий номер 6321688800:01:002:0021 (а.с. 13).
29 грудня 2007 року між ТОВ «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 6321688800:01:002:0021 строком на 20 років (а.с.7-9).
Вказаний правочин був зареєстрований Вовчанським РВ ХАРФДП «ЦДЗК при Держкомземі України» 17 червня 2008 року (а.с. 8 зворотній бік).
Разом з тим 01 липня 2017 року ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки кадастровий номер 6321688800:01:02:021, уклав договір оренди б/н належної йому земельної ділянки, площею 5, 67 га із ФГ «Гниличанська Нива». Вказаний правочин був зареєстрований державним реєстратором 24 вересня 2018 року (а.с. 4).
Як на підставу позовних вимог, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка» посилалося на те, що наявні підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (паю), укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Гниличанська Нива» 01 липня 2017 року, оскільки наявний договір оренди земельної ділянки, укладений між ним та ОСОБА_1 від 29 грудня 2007 року, який є чинним.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України "Про оренду землі".
Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 15 Закону України "Про оренду землі", яка визначає умови договору оренди землі, не передбачено можливості передання однієї і тієї ж земельної ділянки одночасно в оренду різним орендарям за різними договорами.
Не передбачено такої можливості і договором оренди від 29.12.2007 року, укладеним між позивачем та ОСОБА_1
Матеріали справи свідчать про те, що земельна ділянка, площею 5, 67 га, розташована на території Червоноармійської сільської ради Вовчанського району Харківської області, кадастровий номер 6321688800:01:002:0021, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, - є одночасно об'єктом оренди за двома договорами. Зокрема за договором від 29.12.2007 року, який зареєстрований Вовчанським РВ ХАРФДП «ЦДЗК при Держкомземі України» 17 червня 2008 року, та за договором від 01 липня 2017 року, який зареєстрований державним реєстратором 24 вересня 2018 року.
Пунктом 7 договору від 29.12.2007 року сторони погодили, що договір укладено на 20 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. А в пункті 19 Договору оренди від 29.12.2007 року зазначено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Доказів припинення договору оренди від 29.12.2007 року матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з вимогами частинами другою, третьою, п'ятою статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як зазначено в правовій позиції Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі N 6-849цс15, з урахуванням частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, частини першої статті 15 Цивільного кодексу України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Одна і та ж сама земельна ділянка не може бути об'єктом оренди одночасно двох договорів, укладених із різними орендарями.
При цьому укладення оспорюваного договору оренди під час дії договору оренди від 29.12.2007 року, укладеного з позивачем, без його розірвання чи припинення, порушує право позивача, як орендаря земельної ділянки, на період його дії до розірвання.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного суду від 24.01.2019 року у справі 664/2454/16-ц.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди від 01.07.2017 року, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки укладення оспорюваного договору суперечить положенням статті 15 Закону України "Про оренду землі" та порушує права позивача, як орендаря земельної ділянки, на період його дії до розірвання.
Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Посилання Фермерського господарства «Гниличанська Нива» на те, що при реєстрації оспорюваного договору державний реєстратор не виявив зареєстрованих раніше прав оренди на земельну ділянку кадастровий номер 6321688800:01:02:021, - тому договір оренди землі, укладений між відповідачами 01.07.2017 року, відповідає вимогам закону та відсутні підстави для визнання його недійсним, - не приймаються колегією суддів.
Так, з матеріалів справи убачається, що після укладення 29.12.2007 року між ТОВ «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка» та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 6321688800:01:002:0021, вказаний правочин був зареєстрований Вовчанським РВ ХАРФДП «ЦДЗК при Держкомземі України» 17 червня 2008 року (а.с. 8 зворотній бік).
Доказів скасування державної реєстрації вищевказаного договору оренди землі матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов'язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між відповідачами, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У відзиві на апеляційну скаргу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка» просило також стягнути з ОСОБА_1 21 762 грн., з яких: 1762 грн. - судових витрат та 20 000 грн. моральної шкоди за порушення п. п. 26, 27, 36 договору оренди від 29.12.2007 року.
Проте відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми у розмірі 21 762 грн. за порушення п. п. 26, 27, 36 договору оренди від 29.12.2007 року, - не були предметом розгляду у суді першої інстанції, оскільки у прийнятті заяви позивача про збільшення позовних вимог було відмовлено (а.с.79,91).
Тому наразі предметом апеляційного розгляду є вимоги позивача про визнання договору оренди недійсним.
Судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Гниличанська Нива» - залишити без задоволення.
Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 07 серпня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук
Повне судове рішення виготовлено 20.11.2019 року.